Підготовка Плану оборони зірвана, влада не хоче називати Росію ворогом

194

Іван Апаршин був долучений до підготовки ключових рішень безпеки і оборони держави у перший рік правління президента Зеленського. До травня 2020 року він обіймав посаду генерального директора Директорату з питань національної безпеки та оборони в Офісі президента України, був помічником керівника Офісу глави держави. А під час виборчої кампанії входив до Зе-команди як головний військовий експерт. 

«Главком» поспілкувався з ексчиновником, аби розібратись у проблемах оборонної політики держави, з’ясувати чому досі немає рішення про План оборони – документ, який Україна створює вперше у своїй історії? Саме Апаршин був долучений до розробки і Плану оборони, і інших стратегічно важливих документів, на яких він мав би базуватися, – Стратегії національної безпеки, Стратегії воєнної безпеки (воєнної доктрини).

План має дати відповідь, як та із застосуванням яких ресурсів країна захищатиме себе від зовнішнього ворога. Для цього потрібно звести в одну стратегію комплекс показників: економічні, інфраструктурні, суто військові, інформаційно-психологічні та інші. Такий документ має спиратися на точний математичний розрахунок: за який період часу, якими силами й засобами можна завдати противникові таких втрат, щоб він відмовився від подальшої агресії. Враховувати тут потрібно і застосування асиметричних можливостей, потенціалу людського чинника, нових технологій військового і подвійного призначення.

Іване Михайловичу, хотілося б почати з вашої оцінки того, наскільки реальною є загроза повномасштабної війни?

За три місяці, які я не працюю на посаді директора Директорату з питань національної безпеки та оборони в Офісі президента, нових думок поки що у мене не виникло. Російська Федерація, як і раніше, поетапно, системно готується до війни. Коли буде ця війна, вам ні хто не скаже. Невідомо, чи буде вона взагалі. Але система підготовки працює, проводяться навчання, найближчим часом готуються навчання на територіях, що знаходяться поблизу кордонів України. Це постійна робота, основною метою якої є повноцінна агресія, в тому числі з застосуванням стратегічної ядерної сили. Про це не одноразово говорив й глава Російської Федерації. Коли це може статися, я не знаю, але в будь-який момент ми маємо бути готовими, що Російська Федерація використає свій шанс. Я переконаний: вона від цього не відмовиться ніколи.

«Плану оборони немає, бо там вказано, хто є ворогом України»

Перебуваючи на посаді в Офісі президента, ви докладали великих зусиль, щоб в Україні з’явився План оборони. Вже навіть була визначена дата його попереднього розгляду. Але на сьогодні нічого так і не відбулося. Що ви могли б сказати про підготовку та ймовірність появи цього документа?  

На сьогоднішній день також встановлені строки доопрацювання Плану оборони, але вони зірвані. Одна з причин – немає попереднього документа Стратегії національної безпеки. До речі, План оборони– це ідея не цього керівництва країни. З Планом оборони ми почали працювати ще в далекому 1993 році. Тоді ми намагалися переконати деяких керівників, що для такої держави, як Україна, Плану застосування Збройних сил недостатньо. Має бути документ державного значення, який регламентує і процедурно виписує моменти, за якими має діяти країна. Саме держава забезпечує оборону країни, а не Збройні сили. При чому, як під час підготовки, так і в ході самої агресії. До того ж, навіть після проведення агресії й у час відновлення країни. Дуже багато років над цим документом працювали. Я гадав, що мені вдасться все ж таки під час роботи в Офісі президента це питання розв’язати.

До речі, до перших кроків підготовки документу ми підійшли дуже серйозно. Я був дуже задоволений тим, що президент затвердив і Кабмін затвердили структуру Плану оборони. Крім того, Міноборони та Генштаб дуже активно цим займалися. Хоча й щодо цієї структури Плану оборони там вже відбулися певні зміни. Бо ми бачили цей документ зовсім іншим. Я вам відкрию таємницю: там у першому розділі саме ті питання, які виходять зі Стратегії національної безпеки. Зокрема, там вказано, хто є ворогом України, який може бути сценарій агресії, як потрібно реагувати, що необхідно мати для вдалого реагування, та також, з ким «дружити», і з ким — ні. Нам вдалося вирішити усі ці питання. Але я не отримав підтримки збоку керівництва держави щодо проекту цього документа. Я так розумію, що у керівництва були дещо інші завдання. Тому на сьогодні цей документ не в активній фазі. Більш того, я знаю, що перше засідання міжвідомчої робочої групи щодо опрацювання Плану намічено через місяць.

Я так розумію, що підготовка відтягується. Начальник Генштабу ЗСУ та керівник Міністерства оборони не можуть взяти на себе реалізацію цього питання, хоча вони готові долучитися. Але це не їхня сфера, оскільки вона виходить за межі їх компетенцій. Не вони мають координувати цю діяльність, і нам не вдалося вирішити питання координації на державному рівні. Всі відмовлялися взяти на себе відповідальність. На моє глибоке переконання, займатися цим має саме Кабінет міністрів. У нього є все для цього. Навіть не Офіс президента. В Офісу не має таких повноважень, в Офісі можна провести нараду, когось заслухати. Але Офіс не має можливості планувати, зокрема, використання фінансових ресурсів. На цьому етапі цей документ провалений, і я думаю, що взагалі провалений. Гадаю, якщо зараз запитати у когось із керівництва держави, на якому етапі підготовка Плану оборони, вам ніхто нічого не відповість.


Іван Апаршин наголошує: оборонне планування має свою послідовність, в Україні вона порушена через те, що ухвалення розроблених документів блокується (фото: hromadske)

«Не розумію, як країна може жити без Стратегії національної безпеки»

З чим би ви пов’язали таке гальмування. Зокрема, і Стратегія національної безпеки не затверджена, а Стратегія військової безпеки начебто розроблена, але знову таки припадає пилом та чекає черги. Чому так?

Я вже у своїх руках тримав Стратегію національної безпеки, яка була погоджена усіма членами Ради національної безпеки та оборони. Вона  була обговорена, попередньо схвалена. Усі висловилися на її підтримку. Я навіть на зустрічі з нашими американськими колегами, а також з представниками із Брюсселя (штаб-квартири НАТО) вже говорив, що найближчим часом президент підпише такий документ, і це дасть нам можливість приступити до інших сфер планувань. Але до цього часу результату немає. Ситуація така (це моя оцінка і вона дуже проста): у цьому документі вказано, що Російська Федерація є головною небезпекою для України, що вона може розв’язати агресію, і що ми до цієї агресії маємо бути готові. Я переконаний, що саме цей момент не влаштовує тих, хто приймає рішення.

Починається знову чергова процедура погодження. На сьогоднішній день документ остаточно не погоджений, в тому числі, не погоджений й прем’єр-міністром Денисом Шмигалем як членом Ради національної безпеки й оборони. Навіть на цьому рівні… Хоча сьогодні Міністерство оборони планує презентувати ключові моменти Стратегії воєнної безпеки. Але я не розумію, на підставі чого? На підставі чого сьогодні Міністерство оборони буде проводити презентацію документа, який розробляється виключно на підставі основного державного документу – Стратегії національної безпеки? Тобто у нас взагалі повністю порушена система оборонного планування. Хто цим займається, я вже взагалі не розумію.

Необхідно зобов’язати прийняти основний документ – Стратегію національної безпеки. Він містить вихідні дані для усіх інших. Без цього документа уся інша робота не має сенсу. Особливо, якщо з нього вилучать ключову тезу про те, що Російська Федерація є загрозою для територіальної цілісності та суверенітету України. Я гадаю, що гальмування підготовки Плану оборони відбувається саме з цієї причини. Тому що можна представляти будь-які концепції, можна презентувати що завгодно. Але не вийде завершити стратегічне державне планування, оборонне планування, не маючи основних вихідних даних. Наскільки я проінформований, ця робота фактично взагалі не проводиться.

Директор Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міноборони Олег Меліхов у травні цього року похизувався заздалегідь, тобто, до ухвалення, що у майбутній Стратегії воєнної безпеки передбачена всеохоплююча оборона. Цього раніше ніколи не було у документах оборонного планування. Ми можемо говорити, що такі плани неможливо реалізувати до прийняття головного документу оборонного планування? Тобто, це  лише наміри?

А що робити зараз Міноборони та Генеральному штабу? Вони сьогодні мають щось говорити. А що вони мають говорити, якщо вони не знають змісту основного документа?  В нього постійно хтось вносить якісь зміни. Ще коли я працював в Офісі президента, Міністерство закордонних справ попередньо погодило цей документ, але під час його підписання висловило нові ідеї. Так можна цей документ розробляти вічно.

Закон же («Про національну безпеку») чітко вимагає: його треба підписати протягом пів року після обрання нового президента України, має з’явитися указ президента про затвердження Стратегії національної безпеки. Далі вже підключаються всі. Я розумію, що зараз коронавірус, розумію, що є інші проблеми. Але я не розумію, як країна може жити без Стратегії національної безпеки, до речі, в якій також є відповідь на питання коронавірусу – про біологічну зброю. Не може бути футбольна команда без головного тренера, який немає стратегії. Вважаю, що це – дуже велика помилка керівництва держави. Ніхто не хоче взяти на себе відповідальність і сказати, що цей документ має бути підписаний, ми маємо приступити до його реалізації, зокрема розробки і ухвалення низки практичних документів (йдеться про Державні цільові програми розвитку Збройних Сил, оборонно-промислового комплексу, а також озброєнь і військової техніки).

Простими словами: нинішня владна команда фактично пішла шляхом загравання з Російською Федерацією? Можна так все це називати?

Я не можу сказати, яким шляхом пішла команда, я можу сказати одне: документ, який вже рік як опрацьований, в якому вказано про пряму загрозу з боку Російської Федерації, а РФ визначена там агресором, не ухвалений. А там, до речі, визначено, що від Росії можна очікувати широкомасштабної війни, і навіть зазначено, яким чином ми будемо на це реагувати.


Іван Апаршин у 2019 році позиціонував себе як член команди Анатолія Гриценка і партії «Громадянська позиція! Попри це згодом Апаршин опинився у штабі Зеленського, а згодом став керівником директорату з питань нацбезпеки та оборони в Офісі президента. Тоді Гриценко запевнив, що за роботу Апаршина на цій посаді «Громадянській позиції» не буде соромно

«Коли розпочалася епідемія, ми пропонували президенту розгорнути мобільні військові шпиталі»

Виходить, що за таких умов зусилля військового відомства та Генерального штабу, інших силових структур у протидії Росії є інтуїтивними. Системними їх назвати не можна?

Я не думаю, що так все погано. Документи, які є у міністерствах, функціонують. Гадаю, що усе робиться вчасно, корективи вносяться. Гадаю, що ми готові навіть до сценаріїв збройної агресії проти України. Але за умов глобальної кризової ситуації, тобто війни, вже недостатньо компетенцій Міністерства оборони та Генерального штабу. Має діяти державна влада, яка триматиме під контролем весь цикл оборони. Наприклад, коли тільки розпочалася епідемія коронавірусу, ми тоді запропонували президенту Зеленському розгорнути мобільні військові шпиталі. Призвати туди мобілізаційний ресурс. У нас же дуже багато лікарів в ЗСУ, які знаходяться сьогодні в цивільному секторі, але мають досвід щодо біологічної та хімічної зброї. Якщо б ми тоді своєчасно зреагували, то сьогодні вже б мали базу, інфраструктуру, два-три комплекти підготовлених, навчених фахівців, які готові приходити і працювати саме в таких умовах. Цим має займатися держава, саме для цього створюються такі документи, щоб на державному рівні реагувати на глобальні виклики. До них треба готуватися заздалегідь, треба планувати, створювати резерви, підготовчу базу мати, використовувати науку. В цьому і полягав наш задум, коли ми планували цей документ – План оборони. Це ж не тільки застосування армії. Це і цивільне населення, і комплекс заходів, наприклад, щодо запасів ліків, продовольства. А також план евакуації і т.д. Це дуже складні документи, складна робота. На жаль, на мій погляд, ми втратили рік, прориву я тут не бачу.

Дмитро Бадрак 

Поделиться:
Загрузка...