Довелося мені нещодавно побувати на одній науковій конференції.
Після змістовної частини народ збився на неофіційну. Колективчик зібрався в кутку великого залу і туди знесли все що залишилось від вечері, плюс збігали.
Десь так десь із дюжину мислителів.
Від молодих аспірантів до маститих професорів. З різних вишів. Більшість харків’яни, але не тільки.
І я (каюсь, спеціально), коли вже всі були рум’яні, вкинув срачну тему.
А скажіть, колеги, — глибокомислено запитав я – Найвеличніший – він дурачок чи завербований?
Срач відбувся пречудовий: з історичними паралелями, алегоріями і філософським підтекстом.
Вживалися цікаві гіперболи і боцманські вирази, яких не соромилася молода професорка.
Юний аспірант видавав свіжі оксюморони. Дискусія була наскільки цікавою, що наливали і пили просто так, без тостів, просто щоб додати собі креативності.
Дійшло до того (як це буває на таких заходах) що дискусія розвалилася на кілька рукавів. У таких випадках виходить так, що дискутуючі знаходяться один від одного на максимальних відстанях (різних кутках столу).
І говорять один з одним (через весь стіл) – абсолютно не заважаючи іншим дискусіям.
І тут я (а я на флоті міг крикнути так, що баклани з курсу збивалися) — перекричав усіх – і гаркнув нову вводну:
— А чому ніхто з вас не припускає, що наш пацанчік просто патріот?
Ви чули колись громовий регіт дюжини науковців?
А я чув.
Завіса.
Віктор Бобиренко
P.S.
Брехати не буду — я також не зумів пояснити собі в останні місяці, чому, раптом, Путін пішов ва-банк із Заходом, виставивши США та НАТО завідомо нереальні, на грані ідіотизму, вимоги. Сьогодні ми отримали таке пояснення — стратегічну угоду між Пу та Сі, котра оформила остаточно нову вісь зла (неофіційно до них давно приєднався й Іран). Думаю, Сі спеціально змусив Путіна спалити за собою мости, показавши Байдену, що надія використати Росію в протистоянні з Китаєм (саме таким був, зокрема, план Трампа) — марна.
А ось про те, що саме розуміння цього факту, яке прийшло на тлі спільних військово-морських навчань Китаю, Росії та Ірану, як і перетин Росфюрером усіх можливих червоних ліній, стало причиною небаченої мобілізації Заходу проти РФ, я вже писав.
А ще я не раз говорив про другу причину безпрецедентної підтримки України — вкрай тривожні настрої союзників США в усьому світі, котрі сприйняли б зраду українського інтересу як доказ, що і їх у разі агресії ніхто не захистить. І ось вам — США надали статус позаблокового союзника Катару.
А ще я вам пояснював, що ажіотаж навколо «неминучого» нападу Росії призначений, здебільшого, для власного електорату США, Великобританії та інших країн, бо без цього дуже складно було б пояснити населенню, для чого йти на жорстке загострення з ядерною державою й постачати Україні зброю, що не робилося навіть у 2014 році.
Ну, і останнє нагадування. Я вже пояснював, що така ситуація навколо України (так зване «нагнітання») є надзвичайно сприятливою для наших національних інтересів.
А спроби Зеленського заперечити російську військову загрозу є не лише зрадницькими, а й серйозно компрометують наших західних союзників.
Якщо ви подивитеся західну пресу в останні дні, побачите, що більшість із них змушені були неодноразово виправдовуватися — і не тільки на РБ ООН. Впевнений, що й злив інформації про сплановану росіянами провокаційну спецоперацію з фейковими жертвами — подія з того ж розряду.
А тепер — прогноз. Байден-Джонсон ні за що не пробачать Зеленському його підставу. Це і принципове небажання мати в союзниках дебіла й зрадника, і особиста образа (інколи не менш значуща). Думаю, сьогодні можна сміливо говорити про те, що Захід не просто не допустить повторного обрання Зеленського, а й всіма доступними засобами підтримає проведення дострокових виборів (принаймні, парламентських).
