Сьогодні, спілкуючись із подругою у месендежрі, я написала, що вперше за багато років відчуваю себе жителькою країни третього світу. Подруга сказала, що є таке, тільки не третього, а якогось паралельного, неіснуючого.
Я народилася іще при совку, я дуже добре пам’ятаю різні часи. Я пам’ятаю, як ми економили на продуктах. Або я не могла купити звичайний дезодорант із зарплати, тому що на двісті гривень на місяць треба було їсти, жити і лікувати дитину, і звичайний роликовий дезодорант за 6 гривень пробивав діру у бюджеті.
Різне було, правда. У цьому ж ряду і епізод, коли тодішнього чоловіка побили прямо у під’їзді, і я відмивала кров на стінах і у ліфті. І як приходила на роботу людина з СБУ, провести профілактичну бесіду з молодою журналісткою. І генпрокурора пам’ятаю, який на всю країну грав «Мурку».
Але ніколи, навіть у чотирнадцятому, не вірилося, що ми можемо втратити Україну. А от тепер щось змінилося. Фізично важко дихати, постійне відчуття задухи.
Слугиня народу у Раді пише «Нужна валіть с етай страни».
Валіть, курви. Валіть швидше, валіть усім складом, і Вову свого не забудьте прихопити. Валіть, бо таке враження, що ви і кисень увесь висмоктали.
Скільки вам треба, щоб ви вже нарешті наїлися і вступилися звідси? Що, правильна відповідь «безкінечність»? Так, у вас немає обмежувача, ви як та сарна, яка виїсть все до крихти на одному місці, і безпечно полетить на інше поле.
Дуже хочу, щоб для вас не знайшлося місця ніде. Щоб жодна країна світу вас не прийняла, гидливо відвернувшись, щоб від вас сторонилися як від чуми.
І, до речі, дуже правильно, що ми вас не запам’ятовуємо на імена. Гниль і пліснява не заслуговує імені.
З нагоди других роковин шапіто імені зеленського
Я не буду зараз говорити про очевидні речі. Тому скажу про ще більш очевидні:
Ви, ми, я, вони, всі прос.али 2 роки свого життя. Але це півбіди.
Ви, ми, я, вони, всі прос.али 2 роки життя своїх дітей і онуків.
Безперспективність, несправедливість, відсутність відчуття безпеки, неможливість сподіватися на майбутнє і на позитивні зміни в майбутньому — це те, що ми отримали в результаті.
Заради чого? — Заради довічної степендії для баті зеленського, заради найвищих державних постів для його шкільних друзів, заради мільйонів в деклараціях його депутатів які ще недавно заробляли весільними фотографіями, заради звань народних артистів для клоунів з його шапіто і заради збільшення довжини ланцюга з 12 до 16 елементів.
Цей пост не про «всьо пропало». Цей пост про те, що кожен з вас, нас, мене, їх пожинає плоди тієї величезної помилки яку було зроблено 2 роки тому.
Вчера в парламенте выступал Хомчак. Рассказывал о том, что агрессор и оккупант, то бишь — Россия, стягивает к границам нашей многострадальной неньки войска. И учений у них никаких не запланировано.
Одна слуга народа, а конкретно — Анна Колесник, так впечатлилась выступлением, что написала кому-то в месенджере: -«Пора валить из этой страны»… Валить ИЗ ЭТОЙ СТРАНЫ. Не валить из Украины, не валить отсюда, не валить из нашей страны. ИЗ ЭТОЙ. Эта изумительная по своей простоте и незамысловатости словесная конструкция. Это не их страна. Это их кормушка.
Елена Подгорная
