Оригінал тут: https://medium.com/@x_TomCooper_x
За переклад дякую Микола Ковальчук та Anton Shygimaga
Невелика ремарка: Том Купер є аналітиком — він узагальнює дані й робить висновки. Цінність його спостережень ще й у тому, що він аналізує такі війни вже більше 20 років. Він може помилятися в деталях і може не знати, що якийсь населений пункт вже звільнено ЗСУ. (Насправді, ми завжди тішимося, якщо в коментарях читачі й читачки повідомляють про таке). Але хто думає, що через одиничні похибки можна зробити висновок про весь аналіз, — подумайте ще раз. Ми ж, зі свого боку, коментуємо Купера, проте 1:1 передаємо сенс ним сказаного.
ТОМ КУПЕР:
«Всім доброго ранку! [Опубліковано 31 березня 2022 р. о 12.00 за Києвом].
Ось мій звіт щодо найважливіших подій війни в Україні протягом 28–30 березня 2022 року.
СТРАТЕГІЯ
Після того, як 29 березня шойгу заявив, що росія збирається зосередитися на «головному завданні» — «звільненні Донбасу», — його заступник алєксандр фомін оголосив, що росія має намір «значно зменшити» кількість воєнних операцій в Україні, відвести підрозділи з Київської та Чернігівської областей тощо. Попри ейфорію в певних західних медіа, на мене ці заяви не справили ані найменшого враження: вони призначені хіба що для домашнього вжитку і насправді не мають значення. Як і переговори між представниками росії та України у Стамбулі: всупереч російській пропаганді, раунд переговорів 29 березня закінчився безрезультатно, і на наступні два тижні нових зустрічей не призначено.
Кумедно, що тим часом деякі російські «яструби» обурені переговорами: путіна звинувачують у «зраді» та вимагають домовлятися виключно щодо обміну полоненими і гуманітарних коридорів. До того ж, їм не до вподоби, що перемовини веде «єврей» (абрамовіч).
Насправді ж російська армія вичерпала наступальні можливості доброї половини із понад 120 батальйонно-тактичних груп, задіяних в Україні: ні путін, ні «вишестоящі органи» в москві не сподівалися тривалої війни на ворожій території, та ще й проти потужного і добре мотивованого війська (яке зараз нараховує, певно, понад 300.000 вояків). Керівництво росіян не готове до компромісів, вочевидь не отримує від підлеглих інформації щодо реального стану справ на полі бою, тому не може прийняти умов українців: натомість воно намагається виграти час, щоб залучити ще більше підкріплення з далекого сходу (схоже, саме дістають купу резервного озброєння зі складів). Щойно припхався також особовий склад 4-ї військової бази (дві батальйонно-тактичні групи з південної осетії) та 7-ї військової бази (одна БТГр з абхазії), але невідомо, де саме їх планують задіяти [подейкують, три сотні вояк із осетії вже накивали пʼятами — перекл.].
Разом з тим, на боці України воює вже так багато білорусів, що два їхні батальйони об’єднано в полк «Пагоня». Поступово зростає й підрозділ, який цілком складається із мусульман: наразі його називають Кримським батальйоном.
Вчора удосвіта (30 березня) вибухнув російський передовий склад зброї біля села октябрьскоє, неподалік від бєлґорода. Українці заявили, що це їхня 19-а ракетна бригада завдала росіянам удару балістичною ракетою «Точка У», але підтверджень я не знайшов (принаймні поки). Та з огляду на те, як росіяни поводяться зі зброєю, — нічого дивного…
ПОВІТРЯ
Пізно ввечері 28 березня війська протиповітряної оборони Повітряних сил України заявили, що збили дві крилатих ракети, які летіли на Львів, десь за 30 км від міста. Згодом ударом іншої російської крилатої ракети було знищено «всі стратегічні запаси паливно-мастильних матеріалів», які зберігалися в Старокостянтинівському аеропорту, що в Хмельницькій області. Також відомо, що вранці 29 березня крилатою ракетою зруйновано будівлю Миколаївської ОДА, це призвело до загибелі 13 [наразі офіційно повідомлено про 20 загиблих — ред.] та поранень 30 людей. Протиповітряній обороні Києва пощастило більше: у ніч із 29 на 30 березня вони перехопили дві ракети.
Вчора «вишестоящі органи» в москві заявили, що збили ще один український Су-24, «у повітряному бою біля села Тумень» (Рівненська область). Також росіяни хвалилися, що збили ще 10 українських безпілотників…
Зрештою, вдруге за увесь час війни росіяни спромоглися продемонструвати уламки збитого українського «Байрактара» [серед ілюстрацій до цього звіту фото на підтвердження немає — перекл.].
ПІВНІЧ
Загалом, немає жодних ознак того, що росіяни відступають. Ніхто з 35-ї та 36-ї армій не «поїхав додому»: підрозділи перегруповуються. Впродовж минулих двох днів українці продовжували наступати. 29 березня вони атакували північну частину міста Ірпінь із трьох напрямків та вибили звідти рештки росіян. Атаки в Бучі та Гостомелі були диверсійними або просто не мали значних успіхів. На сході від Києва було звільнено села Гребельки, Світильня і Плоске [між трасами на Чернігів і на Суми – ред.].
ПІВНІЧНИЙ СХІД
Використовуючи Ніжин як базу для наступу, українська 1-ша окрема танкова бригада звільнила село Слобода на південь від Чернігова. Імовірно, на цей момент у тому ж напрямку звільнено село Ягідне, що на трасі М01 [Чернігів – Київ], хоча підтвердження цьому ще немає, тож де-факто Чернігів досі лишається в оточенні і постійно зазнає авіаударів та артобстрілів. На першому прикріпленому фото – російський Т-72Б3, підбитий українцями у селі Слобода.
Південніше ситуація починає прояснюватися. Українці звільнили Нову Басань і таким чином змусили 2-гу гвардійську загальновійськову армію РФ відступити до пагорбів та лісів на північ від траси Н07 – там вона намагається організувати нову 70-кілометрову лінію фронту вздовж відрізку Богданівка – Козацьке. Про ситуацію східніше немає повідомлень – аж до Конотопа, це підказує мені, що “там щось діється”; принаймні було б дуже доречно. До того ж, просування на схід могло б змусити 2-гу гвардійську загальновійськову армію РФ до повного відступу вздовж траси М02, аж до самісінької Росії.
В районі Сум лінія фронту закріпилася на північ від траси Н07, на півночі та північному сході від міста. Далі на схід українці надійно контролюють село Краснопілля. Схоже, що українськими операціями на цьому напрямку зосереджено займається 93-тя механізована бригада за підтримки декількох піхотних та моторизованих батальйонів. Ці підрозділи наразі мали зіткнення лише з кількома БТГр зі складу 2-ї гвардійської мотострілецької дивізії РФ: усі інші угруповання 1-ї гвардійської танкової армії (як от: 4-та гвардійська танкова дивізія, 27-ма окрема гвардійська мотострілецька бригада, 47-ма гвардійська танкова дивізія), схоже, відійшли з України в район Курська. Замість 1-ї гвардійської танкової армії, Західний ВО РФ тепер дедалі частіше кидає сюди підрозділи піхоти, призваної на Донбасі. Якась кількість бійців із цих підрозділів вже загинула або потрапила у полон.
Харків надалі зазнає лютих артобстрілів: від початку березня захисники міста нарахували 180 прильотів з Градів та низку ракетних ударів. За одне лише 30-те березня було зареєстровано 39 артобстрілів. Попри це, сухопутні війська РФ не атакують місто. Навпаки, в контратаки йде українська 92-га механізована бригада – навіть якщо не так далеко, як я гадав (і як доповідали) 3 дні тому. З 25-го по 28-ме березня, замість просування в районі Гусарівки, вона атакувала угруповання у складі трьох російських БТГр (одна зі складу 59-го танкового полку та дві зі 138-ї мотострілецької бригади) – між Малою Роганню та Вільхівкою, на східних околицях Харкова. Підсилена частинами тероборони, 92-га бригада знищила усі три БТГр, захопила їхній командний пункт із документацією та всім комунікаційним обладнанням, а також взяла у полон близько 60 бійців, яким вдалося вижити. З огляду на це, 6-та загальновійськова армія РФ втратила близько половини БТГр у своєму складі, а українці закріпилися всьому відрізку траси М03 від Харкова до Чугуєва.
Примітно, що після того, як іще в перший день війни було знищено український ЗРК С-300, що захищав Харків (схоже, РФ використала для цього багато балістичних ракет Іскандер), 92-гу бригаду під час цієї операції прикривав лише один ЗРК “Бук-М1”. Відомо, за останні кілька днів цей Бук збив щонайменше один гелікоптер Ка-52 та кілька російських безпілотників.
Питання тепер от у чому: цікаво, який український підрозділ одночасно із цим контратакував 144-ту мотострілецьку дивізію у Гусарівці, зіпсувавши російський наступ на півдні в районі Ізюму? Наразі у мене немає відповіді, але на фото та відео з тих місць видно принаймні кілька самохідних гаубиць “Мста-С” та супровідної техніки. Проте тепер, коли українці продемонстрували багато фото та відео понищеної російської техніки з цього району (див. прикріплене друге фото), можна впевнено казати, що 81-ша окрема аеромобільна бригада знову на південних околицях Ізюму, і що села Топольське, Кам’янка та Тихоцьке лишаються під українським контролем.
Утім, найближчими днями варто очікувати на цьому напрямку нових російських атак, адже згідно з даними агентурної розвідки армія РФ за останній час перевела на відрізок між Курськом і Ростовом ще більше підрозділів, ніж мала там до початку війни.
СХІД
В районі Сєвєродонецька росіяни продовжують артобстріли Рубіжного, Лисичанська та Попасної, але кілька їхніх дрібних наземних наступів було відбито. Далі на схід і південь, за повідомленнями ЗСУ, тривають бої вздовж усієї лінії розмежування на Донбасі — від Попасної та Світлодарська на півночі до Вугледара на півдні, проте великих наземних наступів наразі немає.
ПІВДЕНЬ
Маріуполь… зостається в облозі та зазнає страшних випробувань. Є докази того, що росіяни захопили дві військові бази у місті: штаб 36-ї бригади морської піхоти і штаб батальйону «Азов». Проте обидві були порожні.
Вчора 49-а армія вдалася до диверсійного нападу в напрямку Олександрівки (на південь від Миколаєва), але загалом росіяни відступають на південь до Херсона. Зокрема, вчора українці звільнили Заградівку, Кочубеївку та Орлове [це на південь від Кривого Рогу в напрямку на Херсон – ред.].
Також вони заходять у тил 49-ї армії: є повідомлення про дії українських підрозділів на берегах Дніпра в північних та південних передмістях Херсона. Після низки важких утрат внаслідок повторюваних обстрілів українською артилерією херсонського аеропорту [Чорнобаївка! — перекл.], ВКС перебралися в аеропорт біля Чаплинки. Відступаючи, росіяни мінують усе, що бачать. Наприклад, Антонівський міст на північ від Херсона».
