Під час війни регулярно відбувається щось, що можна назвати новою реальністю. Найстрашнішою реальністю, яку демонстративно відмовлялася приймати влада й готуватися до неї, стало велике вторгнення 24 лютого. Тому та реальність стала неймовірно трагічною.
День, коли вперше на наші міста полетіли іранські Шахеди став ще однією дуже прикрою несподіванкою. Її, як і самого вторгнення могло не статися, якби була відповідальна влада та наш ГУР працював на ще щось, окрім піару, щоденних інтерв’ю та відзначення повій і депутаток опзж… Перші тижні атак іранськими дронами перемістив нас у ту реальність, до якої ми ні військово-технічно, ні психологічно не були готові. Вистояли й знайшли відповідь. Сьогодні Шахеди лише додаткова складність війни, але вже не критична загрозі й ота нова реальність.
Катастрофічна відсутність реальної стратегічної розвідки поставила нас перед ще однією новою й дуже прикрою реальністю — плануючими бомбами. Ми тішилися саме такими високоточними плануючими бомбами від союзників і навіть не здогадувалися, що ворог активно готує менш точне, але значно потужніше смертельне озброєння. Важка бомбардувальна авіація ворога так і не стала основним фктором у цій війні, як сподівалися в москві — наші Повітряні Сили й ППО посадили їхніх стерв’ятників. Але ворог шукав варіанти і їх знайшов. А ГУР за самолюбуванням, фотосесіями й безглуздими заявами цю реальність проспав. Рашистська авіація знову активна. Вони скидають потужні 500-кілограмові плануючі бомби, здатні пролітати до 70 кілометрів. Це дуже велика загроза.
Речник Повітряних Сил Юрій Ігнат надав деяку інформацію про особливості таких атак. Найперше — підтверджена відстань до 70 кілометрів. Це багато й подвоює загрози. В України нема захисту від таких бомб. Навіть найсучасніші спецзасоби, які є в армії США, ефективні на незначних локальних ділянках. Наприклад, захистити урядові установи чи авіаносець. А русня скидає такі бомби вздовж усієї лінії фронту та на прикордонні райони на півночі. Отже, перехопити самі бомби навіть теоретично неможливо.
Уперше повідомлено про масштаби таких бомбардувань:
«Противник застосовує від 10-15 до 20 бомб на день по всій лінії розмежування з літаків Су-35, Су-34, які не входять до зони дії нашої ППО, і це для нас нова така загроза, на яку потрібно оперативно реагувати».
Єдиний вихід — збиття ворожих літаків у повітрі чи на аеродромах базування. Для першого й другого в нас нема достатніх озброєнь: винищувачів F-16 та ракет середньої дальності. Одного й другого нам надавати не бажають. І фатально те, що серед причин не лише якісь військові упередження, але й невиконані політичні вимоги. Укрсучвлада категорично не хоче відновлювати в країні демократію, очищатися від ворожої агентури, корупції, за жодних обставин не згодна перестати красти й відверто бикувати. Це впливає на постачання ефективних озброєнь, рашисти користуються таким станом і нарощують удари, на які в нас нема відповіді. Гине більше наших військових та мирних мешканців…
Ще одна реальність, яку можна було передбачити й шукати виходи, але поки ми лише змушені до неї звикати. Для декого це дуже комфортна ситуація, оскільки більшість «какаой разніци» живе поза 40-70-кілометровою зоною й точно не планує перебувати в окопах…
