Стрічка «Навальний» стала переможцем в номінації «Найкращий повнометражний документальний фільм». Також на нагороду претендував україно-дансько-шведсько-фінський фільм «Будинок зі скалок» про дітей з Лисичанська.
Члени команди стрічки, яку знімали у Лисичанському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, — данський режисер Сімон Леренг Вільмонт, український режисер і лінійний продюсер фільму Азад Сафаров, головні героїні фільму виховательки Ольга Вікторівна Тронова і Маргарита Миколаївна Бурлуцька та інші — знаходилися в залі Dolby.
Втім, Оскар дали фільму канадського документаліста Деніела Роера про російського політика Олексія Навального. Стрічка розповідає про отруєння Навального 20 серпня 2020 року на борту літака, який летів із Томська до Москви. Прем’єра фільму відбулася на початку 2022 року.
95-а церемонія вручення премії Американської кіноакадемії проходила в ніч з 12 на 13 березня у театрі Dolby у Лос-Анджелесі.
Оскар присудив Навальному премію за документалістику.Сказати, що я здивований чи засмучений, то й ні. Майже очікувано.
Справа в тому, що США і досі не має бачення розпаду росії, а тому робить ставку на більш менш демократичних флюгерів на росії. Їх там не багато, не багато з них сидять в тюрмі за опозиційну думку.
Хоч мною особисто Навальний сприймається як і будь-який інший імперець, американці бачать в ньому надію на демократичні зрушення.
Оскаром дали сигнал путіну, що розглядають в Навальному певну перспективу росії.
Думаю, що це медвежа послуга. Його тепер можуть легко згноїти в тюрмі.
Є й інший аспект, який сьогодні використають у нас: ось дивіться, Зеленському слово не дали на Оскарі, а Навальному вручили премію. ОП чудово розумів, що йому відмовлять з виступом Зеленського на Оскарі, адже перший раз це вже було. І розуміли, що Навальний може отримати премію, тобто зіграли на випередження для створення інформаційного приводу всередині України.
І ось зараз через премію Навальному є привід накинути на США, поглибити «тріщини» у політичних баченнях. Побачите, що сьогодні писатимуть позитивні блогери. Навальному дали, а Зеленському не дали. Плач Ярославни…
Дмитро Биков
.
Оскар за фільм про Навального і його дружина в криваво-червоній сукні на сцені («мальчік, водочкі нам прінєсі») — це дуже послідовний сценарій від наших партнерів по зміні влади на росії і (сліпа) віра в демократичну росію будущєго.
Нам, щоб зрозуміти, що таке росія, включно з усіма їхніми «лібералами», прийшлося побачити на власні очі знищені міста, катування, зґвалтування, мародерство, масові поховання, викрадення дітей, фільтраційні табори, окупацію, мільйони поїхавших з країни людей, геноцид свого народу… І навіть за всіх цих умов знаходиться чимало українців, що досі вірять в «хороших р-с-к-х» і затягують р-с-н в наш простір.
При всій повазі до наших західних партнерів, вони не відчули від росії нічого з вищепереліченого, тож будуть робити все, щоб закінчити війну з мінімальними втратами та ризиками для свого народу. Навіть, якщо для цього треба замінити фашиста-диктатора на шовініста-«ліберала» (путін теж їм колись здавався лібералом).
Для нас усіх це має стати поверненням до реальности і нагадуванням про те, що війна йде таки не тільки на полі бою в Україні, але і на виборах в європейські парламенти, і на сценах оскарів. І, на жаль, росія досі може подекуди отримувати перемоги в різних гібридних битвах.
Але нам — своє робити. Попереду ще дуже багато роботи: спасати цей fucking світ.
Люди боряться з наслідками, замість боротися з причинами які приводять до наслідків.
Бо завжди легше хжсосити екскортницю ніж «розвідника», який її нагороджує і визнавати що у нас нема цілої інституції, бо її очолює тупа хйня з конспірологічними телеграмними теоріями.
Легше агритися на Колю Каклєту, Безуглу, Татарова чи Гетьманцева, ніж чесно визнати, що нема ніяких безуглих, їх не існує. І їх обличчя — це обличчя Володимира Зеленського.
Легше зганяти злість на якісь нікому нах не потрібній шматі типу Іво Бобула, а що робити з Єрмаком?
.
Абсолютно то ж саме стосується Навального і фільму про нього. Булькання в соцмережах після вручення нагороди — це наслідок, боротьба з яким не має жодного сенсу.
А причина цього нагородження — те що західне суспільство вважає винуватими у війні не того хто катує, розстрілює за «Слава Україні!», знищує до фундаменту цілі міста, житлові будинки і драмтеатри з дітьми, а лише Путіна. Те що західне суспільство не вважає ворогом Росію, чи не кожен житель якої мріє бомбардувати ядерною зброєю Вашингтон, Париж, Лондон чи Берлін.
.
І це, власне, їхня боротьба з наслідками. Їм легше думати що десь існує хороша росія з хорошим Навальним ніж вирішувати питання по-суті, до повного знищення цього ракового утворення, дроблення і роззброєння.
.
Але що ми можемо їм закидати, коли наша влада, на чолі з чинним президентом і всією обслугою (див. мій попередній пост) думає так само. Створивши власний манямірок з «раком путіна» (який вирішить всі проблеми за них) чи переворотом олігархів чи переворотом охоронців, чи переворотом двійників. І тоді ми знову заживьом в єдіном братском соітіі зі старшим братом і зможемо транслювати серіал «Свати», поставивши президентом Навального, який вже нібито й не проти повернути бутерброд, тобто Крим.
Саме тому нех тут дивуватися чоловікові з Луізіани чи Монтани, який приймав рішення нагородити Навального, коли твій президент думає так само.
.
Коли твій президент і його оточення, замість того, щоб переконувати світових лідерів пздить про двійників путіна і сподівається на перевороти, які все вирішать.
Коли його оточення, витрачає мільярди на створення брехливої реальності телемарафонів і розпалювання внутрішніх конфліктів, обсирання колишнього президента замість того, щоб пояснювати іноземцям чому це не тільки наша війна, чому це не війна Путіна, а війна росії і чому Путін є тільки наслідком, боротись з яким нема жодного сенсу, бо треба знищувати проблему.
.
Саме тому, через рік після великого вторгення, в процесі спілкування з іноземцями на тему України і війни (їм дійсно цікаво) вони задають одне і те ж запитання: «Що б я сказав Путіну, якби мав можливість з ним говорити?». І вони дійсно не розуміють що не так з цим запитанням, бо в них Путін — це причина, а не наслідок. Бо ніхто з ними про причини не говорить.
Тому сенсу нема в бульканні за результатами, коли ніхто ні в чому не збирається хоч якось протистояти і боротися з причинами. І це стосується не тільки Навального.
