![]()
Класне відео.
Наочна демонстрація того, навіщо росія просуває «нові ліца» в Україні.
Бездарний ларьочнік тупо за 2 хвилини поплив перед опонентом і все здав рашці.
Увага, як Козак в 2020 році розмотує Єрмака на фактичне визнання Україною окупаційної влади в ОРДЛО.
Обговорення іде про припинення вогню і конкретну деталь: хто видає наказ військам припинити вогонь.
З ЗСУ — все ясно: командування української армії.
Логічно, що й 51-й окупаційній російській армії, яка діє на нашому Донбасі і прикидається ополчєнцамі, має давати наказ російське командування.
Але ні.
Єрмак погодився, що наказ віддає… якийсь місцевий нелегітимний балбес, якого цей геній переговорів називає «командування ОРДЛО».
Що є «командування ОРДЛО»? ОРДЛО це окремі райони Донецької і Луганської області. Їхнє керівництво в системі права України можуть здійснювати виключно обласні і місцеві ради, державні адміністрації. Ніяку іншу владу більше Україна там не визнає.
Але Росія при Порошенку роками намагалася схилити світ і Україну визнати російські війська і окупаційні адміністрації за «місцевих ополчєнцев». Доведеш, що росії там нєт, і уникнеш санкцій. Роками рашці це не вдавалося, бо Україна послідовно наполягала, що всі ці «1-й донєцкій армєйскій корпус» і «2-й луганскій армєйскій корпус» це ніяка не «народна міліція лднр», а війська РФ, російські хіві (нім.Hilfswilliger), з командуванням в Ростові.
Але прийшов Зеленський. Він сказав, що Мінські угоди погані, «Порошенко не хоче домовлятися», і послав керувати переговорами Єрмака.
І той здав все на блюдєчку ворогу.
— Поздравляю, ви только-что получілі согласіє. — Вдоволено відкидається в кріслі керівник російських переговорників.
Він відчитав цього дурачка, просто разік натис своїм баритоном, зробив простий натяк на некомпетентність Єрмака, і той за секунду поплив. Здувся. Скукожився.
Ось так Зеленський з Єрмаком поступалися путіну, зливали наші інтереси, потім не могли виконати, а потім спровокували прихлопнути себе як шайку некомпетентних тарганів.
ВЛАДА ВТРАТИЛА МОРАЛЬНУ ЛЕГІТИМНІСТЬ
Українські соціальні мережі заповнені новинами про «тьорки» тиранів на Алясці та «прорив» фронту у Добропіллі.
Ми ж — про сьогодення.
Жодних посилів про майбутнє, про реальний план перемоги чи хоча б зупинення війни ми не чуємо ні від кого. І, на жаль, не почуємо. В Україні катастрофічно обвалюється управління. Управління в тилу. Управління військами.
Почнемо з тилу.
Парламенту як такого не існує. Є там персонажі, що грають ролі більшості та опозиції. Час від часу щось бурлить у їхньому стакані. Уряд — відсутній, він, мов акваріум: хтось відкриває рот, їсть, гадить — і його не чути. Попередній не був дієвим, але була тінь дискусії між ОП і олігархами, представники яких очолювали міністерства. Сьогодні Кабмін — технічні виконавці волі ОП та сторож владних «потоків». Жодна сфера життєдіяльності країни не управляється.
По освіті — катастрофа неуцтва випускників.
По медицині — виживають ті, у кого є гроші.
По економіці — гірше за катастрофу.
Подивіться на виробництво зброї і боєприпасів — також катастрофічна злочинність. Наприклад, німецький Rheinmetall мав розпочати будівництво заводів з випуску снарядів в Україні і Німеччині. Результат: у Німеччині — на стадії запуску, а в Україні — ще бюрократичні процедури не пройдені. Німеччина у війні чи Україна?!
Території — ОТГ, райони, області — відпущені на самоплив і «оброк». Окрім політизованої пропаганди, жодних посилів ОП не дає. Вони вже давно самі просять надати напрямки діяльності у загальнодержавній політиці.
Військова сфера.
Система мобілізації є злочинною. Ні в 2022, ні в 2023 роках такого не було. Ми думаємо, що якщо когось зловили, відлупцювали і одягли у форму, то ці люди будуть битися на фронті??? Сьогодні солдат, особливо після наказів і закону, який вніс ще тодішній Головнокомандувач у 2023 році про посилення кримінальної відповідальності за невиконання наказів, з кожним місяцем усе більше перетворюється з вільної людини, яка захищає свої вольності, у «номінальну одиницю».
Про роль сержантів у ЗСУ ми забули. І це все починаючи з 2023 року.
Сьогодні я не кажу про командира роти, де зі 100 бійців у середньому 15 готові воювати. Я не кажу про комбатів, на яких від комбригів особливого впливу немає.
Нещодавно запитав у 10 полковників прізвище начальника Генерального штабу. Назвав це прізвище тільки один полковник. Генеральний штаб — той, хто планує хід війни, наразі terra incognita. Призначення керівника ГШ було політичним — ОП.
ГУР. Окрема республіка. Побратимів, які б’ються за Україну, більше ніж достатньо. Переважна більшість — це патріоти, Воїни з великої букви, які б’ються за країну. Але все більше і більше ГУР виглядає не як Головне управління розвідки, а як маленька армія, окремішня від ЗСУ, а інколи і від усіх інших.
СБУ. Достатньо умовно координує свої ефективні операції із ЗСУ.
Бригади НГУ та поліції більше підпорядковані МВС, ніж ЗСУ.
Зовнішня розвідка. Враження, що закінчує свою діяльність, бо обговорюють, що вона має стати одним із департаментів ГУР. При такій структуризації в Європу можемо не проситись.
І в кожній сфері ми знаходимо цапа-відбувайла. Вірніше, не ми знаходимо, а нам підсовують, призначають на роль. Я не думаю, що багато людей у захваті від діючого Головнокомандувача. Але робити його тим цапом-відбувайлом за промахи Ставки і політичного керівництва — це злочинно і непристойно. Робити відповідальними Кабмін, у крайньому випадку — Єрмака, — це бути недалекими людьми.
Нам підсовують тих, у тому числі і з «своїх», кого ми маємо люто ненавидіти. Нам показують, що у нас є «єдине сонечко», яке безгрішне, клято працює, бо не втік. Нас невпинно переконують, що лише йому дають зброю і фінанси… А те, що усі призначення — його парламент і уряд, лише його висуванці, процеси, які нищать інституції держави, — це лише його рішення. Він відповідальний, і головна провина за стан справ і сил опору на цій особі — вона очолює інститут Президента.
Питання — чи він компетентний чи ні, свідомо чи несвідомо ліквідовує інституції і країну — не стоїть. Питання в тому, що він, очолюючи владу, повинен зробити і чого він не зробив.
Структура «він і 5–6 менеджерів» — це лише для того, щоб було зручно красти, бо на малу кількість легко ділити. А от підібрати, призначити компетентних, жертовних, патріотичних українців, які будуть розробляти і реалізовувати політику держави в кожній сфері — це ключове завдання, яке ніхто не збирається виконувати.
Багато розмов про те, що ми не можемо змінити президента, через це ми його «підтримуємо». Ви серйозно? На сьогоднішній день таке мовчазне змирення з політикою ліквідації країни і нації приводить до того, що йде безкарне нищення держави і країна брехнею представлена на зовнішній арені.
Далі так жити не можна. Влада втратила морально-ціннісну легітимність. Її діяльність набирає катастрофічних, незворотних процесів, особливо під час війни. Але мовчазне змирення приводить до того, що воно малює суспільну ілюзію, ніби ця легітимність є. І ми, якщо йдемо, мов щурі за дудочкою, то йдемо на погибель. Нам підсовують цапів-відбувайлів, не підпускаючи до стрижня усвідомлення — хто ж продукує і провадить неукраїнську політику і владу.
Зрозуміло, що вибори неможливі. Але для того, щоб система управління почала відновлюватися і єдність не була маревом, а було єднання нації навколо прагнень перемоги, першим кроком нам потрібно усвідомити і говорити — хто ворог внутрішній? Ворог — бо ховається від відповідальності за неспроможність влади.
А потім — з допомогою наших справжніх партнерів — запровадити Уряд воєнного часу. Інше — не діє. Будьмо відповідальними за своє майбутнє, за майбутнє своїх нащадків, держави, нації. Давайте перестанемо бути страусами, які ховають голову в пісок.
Українська нація — сильна. Архетип — неймовірний. Відновлення — невідворотне!

О, там Гетманцев помітив, що виявляється у нас «проблеми з управлінням державною власністю» та «72% неефективних держпідприємств».
Та ти шо.
Цікаво, а хто це зробив?
Тут два варіанта: або як завжди ОНО САМО (на сьомому році конца епохі);
або то козні Порошенка (бо при ньому держпідприємства виходили в плюс і працювали на оборонку, тому він тепер якось непонятно гадить потужним новим ліцам).
Варіант, що «менеджери» просто все проє*балі і розікрали не розглядається, бо про це не кажуть на «єдыному марафоні» і бородаті пацани зі свинками не оруть «девідрубаніруки».
_______
Якщо чесно, я заздрю наглості Даніли Олександровича, бо таке вміння ходити в обісраних штанях і одночасно голосно обурюватись неприємному запаху — гарантує в їхній «країні мрій» серйозні кар’єрні перспективи.