ПОХОДЖЕННЯ МОСКВИНА-І — тут Початок — тут
Татари прийшли з Азії, де вони жили побіч висококультурного Китаю. Від Китаю татари перебрали багато знань і культурних звичаїв. За татарських (монгольських) ханів завжди були китайські науковці, дорадники і керівники.
Арабські історики ставлять татарську державну адміністрацію не нижче за римську. Чужоземні торгівці їздили зі своїм коштовним крамом по всій татарській державі безпечно. В Московщині було небезпечно подорожувати навіть у XVIII ст. Столиця Татарської Орди — Сарай була культурним містом з брукованими вулицями, водостоками, з мистецьки збудованим палацом. Щодо військової майстерності татари були не гірші за римлян.
Татари були значно культурнішими за прамосквинів-угро-фіннів. Це визнають і московські історики від М. Карамзіна (1766–1826) до М. Покровського (1868–1932). Всі вони пишуть, що московська держава завдячує своїм народженням татарам. В. Ключевський (1841–1911) пише, що в XVI–XVIII ст. 57% московської провідної верстви були татарського походження, а ідею Чінгіс-хана загарбати весь світ дала Московщині її аристократія татарського походження. Перший московський історик М. Карамзін був татарського походження. Силу татарського впливу у щоденному житті видно з того факту, що москвини молилися в церкві в шапках на голові аж до 1651 року.
У складі татарської держави Московщина була напівсамостійною (автономною) і тому називалася «Русский Улус». У татарському війську та уряді служило багато москвинів, а в московському війську і уряді — татар. В Сараї постійно жило багато московських торгівців, вельмож і навіть московський єпископ. Так само і в московських містах було повно татарських торгівців, вельмож, ремісників. Цілком природно вони одружувалися з місцевими людьми, і коли впала Золота Орда, лишилися там, де жили. Таке мирне злиття обох народів московські історики називають «татарським ігом» (ярмом) і пишуть, що москвини збройною боротьбою скинули те ярмо. Це звична московська вигадка. Збройна боротьба була лише участю в боротьбі окремих ханів за владу. Зазвичай москвини завжди були на боці того, хто мав більше шансів на перемогу. Коли Золота Орда розпалася, ніяких змін у Московщині не сталося. Всі — і татари, і москвини — лишилися на своїх місцях, на старих посадах. Лише замість хана найвищим володарем став цар.
Московський історик свідчить: «Не відділенням від Золотої Орди, не скиненням татарського нібито «ярма», але цілковито навпаки — перебранням усього ідейного спадку татар стала Московщина великою потугою»[15]. Расова спорідненість татар з предками москвинів не лише полегшила та прискорила потатарщення, що просякнуло дуже глибоко всі царини матеріального і духовного життя Московщини. Татарська кров дала лісовому угро-фіннові великий степовий розгін і розмах кочовика та нічим необмежений фанатизм. Ці суперечні властивості: боягузтво і розгін виявляються в сучасному москвинові. Він стихійно суне ордою підбивати, грабувати сусідні народи, але поза ордою достоту боягуз. Це бачимо в усій історії Московщини до сьогоднішнього дня. Пізніше домішалася до московської провідної верстви (лише до неї) невелика кількість європейської (української та німецької) крові, але вона розчинилася в морі азійської. Зрештою, татарська доба Московщини тривала вдвічі довше, ніж її «європеїзована» (1709–1917) доба. Азійський духовний тип москвина виявився надзвичайно стійким. По ХVIІІ ст. дещо змінилися форми, і то лише у вищих верствах, але зміст усього життя Московщини (матеріального і духовного) лишився через усі сторіччя і досі азійським. У ХІХ ст. московська інтелігенція ніби скинула з себе татарський «кафтан» і зодяглася в європейський фрак. Цей карикатурний «истинно русский европеец» панує й дотепер.
Після 1917 р. здавалося, що імперія втратила свою найсильнішу європейську підпору — Україну. Московщина повернеться до своїх природніх меж ХV сторіччя. Перелякані такою можливістю москвини заходилися закладати ідеологічно-правні підвалини свого панування в Сибіру, щоб утримати бодай його. Група московських утікачів-професорів (очолив її малорос проф. Петро Савицький) заходилася розробляти доктрину т. зв. євразійства. Євразійці, визнаючи азійське походження московського народу, пропонували обіперти московську фізичну і духовну силу на Азію, на все азійське. Їхній клич: «Москвини, обличчям до Азії!» означав ще: спиною до Європи. Вони обґрунтували тези, що Московщина є цілковито природньою історичною спадкоємницею політичного й ідейного капіталу Чингіс-хана.
Тим часом новому московському володареві В. Леніну пощастило повернути до імперії її європейську підвалину — Україну. Гострота імперської кризи минула, євразійська доктрина позірно ніби завмерла. Та не минула сама криза, і нова московська провідна верства кинулася поквапно розбудовувати господарство Сибіру, себто здійснювати доктрину євразійців. Розбудова Сибіру потребувала багато праці, і то тяжкої. І соціалістична влада пішла слідами своєї попередниці — монархічної: розбудовує Сибір руками і головою немосквинів. Тепер у Сибіру живе їх значно більше, ніж москвинів. Московщина тисячократно посилила московщення немосквинів, а насамперед — найнебезпечніших їй українців. Але й по тисячократно посиленому за останні півстоліття московщенні читаємо 1967 р. в часописах СРСР тривожні заклики боротися з націоналізмом немосковських народів.
У державних архівах СРСР є безліч офіційних ухвал усіляких з’їздів, нарад урядів від найвищого — ЦК КПРС до найнижчих районних — нищити націоналістів і націоналізм немосковських народів. Але не змосковщили. Чому? Москвин не знає відповіді і не зрозуміє, якщо хтось йому її підкаже, бо не бачить сили національного ДУХУ і ДУШІ немосковських народів. Не хоче вірити, що та сила передається з покоління в покоління, і що старший народ, то незнищимішою є його сила. Цього не розуміють і багато малоукраїнців. Тому доречно буде сказати кілька слів про нашу силу.
Антропологи поділяють народи за походженням на три культурні групи: рільничу, скотарську, мисливську. Духовність народів цих культур помітно відрізняється одна від одної. Українці — народ дуже давньої рільничої культури. Москвини — народ молодої мисливської. Ці дві культури протистоять одна одній, і ця їхня протиставність заіснувала тисячі років тому, вона виявляється в усіх — без жодного винятку — царинах фізичного і духовного життя обох народів. І власне вона — ця протиставність — визначала, визначає і визначатиме всі стосунки між ними через всю історію по сьогоднішній день.
Ми вже згадали, що москвини — азійської раси, а українці — європейської. З багатьох фізичних відмінностей згадаємо лише кілька для прикладу. Назагал українці високого зросту (1709 см), а москвини — низького (1615 см). Українці мають довгі ноги (54,6 см), а москвини — короткі (50,1 см)[16]. Українці — кулястоголові (брахіцефальність понад 80), а москвини — довгоголові (доліхоцефальність менше 75,9).
Діти від расово споріднених батька-матері успадковують їхні властивості, які передають своїм дітям, онукам, правнукам, якщо й далі поєднуються расово споріднені. Властивості, успадковані від расово неспоріднених батька-матері, вироджуються (дегенерують) у другому, а ще більше в третьому і подальших поколіннях. Діти москвина-татарки чи татарина-московки передають їхні властивості нащадкам, якщо й далі спаровуватимуться татари-москвини. Але діти москвина-українки, чи українця-московки є типовими покручами (гібридами). Вони дають звироднілих нащадків, що мають протилежні властивості, а ті, заперечуючись взаємно, викликають душевну боротьбу, душевний безлад, що часто кінчається трагічно[17]. Переконливі приклади цього читач знайде, дослідивши життєпис та твори тих московських письменників, в жилах яких тече частина немосковської (української) крові. До речі, всі більші московські письменники, музиканти, митці не є питомими москвинами. Чимало з них не мають ні краплини московської крові, а дехто кінчав життя трагічно, бо їхня немосковська душа не витримувала московського духовного ґвалту, наприклад М. Гоголь. Психологічний аналіз життя і творів московських письменників, митців-покручів дав би тисячі конкретних доказів згубності кровного змішування азіатів (москвинів) з європейцями (українцями).
Дуже промовистим для соціолога є той факт, що московсько-українські шлюби були лише серед інтелігенції та напівінтелігенції. Український же простий народ — надто селяни — інстинктивно уникали шлюбу з москвинами. Вони бридилися всім московським. Коли московський уряд привіз із Московщини в XVIII–XIX ст. сотні тисяч москвинів і оселив їх в Україні окремими селами поміж українськими, за кількасот років там не було московсько-українських шлюбів. Українські села, озброївшись сокирами, вилами, виганяли 1917 р. з України такі московські села, хоч москволюбний уряд УНР боронив тих зайд. Так само і московські «деревни» виганяли з Московщини (Саратовщини) тамтешні українські села. Московський уряд не боронив тих українців, навпаки — сам виганяв.
Московський уряд, заселюючи Сибір, розміщував упереміш москвинів і українців, щоб створився «единый русский «народ (як бачимо, ідею «единый советский народ» позичила московська «демократія» у своєї аристократії. Лише аристократія була чесніша: казала відверто «русский», а не ховалася за личиною «советский»). За кілька років українці скупчувалися на одному боці села, а москвини — на протилежному. Звичайно на суміжних між двома народами територіях утворюються говірки з мішаних двох мов. Наприклад, українці на суміжжі польському, білоруському, словацькому мають мішані говірки. Але на московському — як ножем відтята — відрубність, ані натяку на змішання мов. На московсько-українському суміжжі українські села і московські «деревни» були двома цілковито протилежними світами фізично і духовно. Між ними не згасала взаємна неприязнь, ворожнеча. Так саме життя довело не лише непримиренну різницю, але й протиставність народів московського й українського.
Свій назбираний століттями життєвий досвід народ висловлює у приказках та приповідках. Український народ каже: «На базарі не було людей, а самі жиди та москалі»[18]. Є сотні подібних приказок[19]. У т. зв. УРСР видано велику збірку українських і «українських» приказок. Московська влада не дозволила надрукувати там жодної протимосковської.
Та не лише український народ, а й чужинці, які пізнали духовність московського народу, говорять те саме. Французький історик зауважує: «Москвин не має найвартнішого, що має людина — це здібності відчувати моральне добро і зло. А ця здібність є основою всієї людської культури. Отже, москвини не є ще людськими істотами» (Ю. Міхелет).
Зрештою, і самі москвини зізнаються, що… «Ми, москвини, ані східний, ані західний народ; ми — якась нісенітниця»[20].
Продовження- тут
[15]
М. Трубецькой. «Наследие Чингис-хана».
[16]
Довгі руки і короткі ноги є ознакою нижчих стадій розвитку.
[17]
Є. Манойлов, в «Архиве криминологии», 1926.
[18]
Вживана назва «москвин» є літературною формою народної «москаль». Подібно: русин, татарин, грузин, литвин.
[19]
М. Номис. «Українські приказки, прислів’я».
[20]
В. Розанов. «Апокалипсис нашего времени».
