Вчора у інтерв’ю Латвійському радіо я розповідала про те, як росіяни поводяться з тваринами. Про те, що вони катують звірят.
Про селекційні ферми на Харківщині і Херсонщині, де вони вирізали шматки м’яса із живих тварин, а селяни потім знаходили і добивали цих нещасних, замучених створінь.
На цьому епізоді перекладачка розплакалася. Я ні, не тому що мені не шкода, а просто є відчуття зосередженості і скрупульозності, з яким ми повинні говорити про ці злочини.
А увечері ми всі прочитали про катівні для дітей. Ми маємо справу з примітивним, чистим, абсолютним злом. З країною, в якій на межі похибки не відсоток садистів, а відсоток нормальних людей.
Як у звичайних суспільствах присутність одного маніяка на мільйон не робить усю націю маніяками, так і на росії присутність однієї нормальної на мільйон не робить здоровими увесь народ.
