Кожний прапорець це чиєсь житття!!!! А скільки ще їх залишилося по полях і лісосмугах, зниклі без вісті???
Ізраїль кожний день називає імена своїх героїв, вся країна знає якою ціною здобувається перемога!!! А в нас кожного вечора один герой докладає як він наближає перемогу!! А сотні загиблих кожний день залишаються на одинці з рідними,вони не дуже були потрібні живі( тому що пішли воювати і зірвали всі домовленності), і повірте після загибелі вони взагалі не потрібні!! Глуха стіна і одні відмовки!! Я це знаю, як батько загиблого головного сержанта Донця Дмитра Олександровича!!!!
Олександр Донець
А ніхто не знає, чому Ізраїль не рахує знищених ворогів, але ретельно рахує свої втрати? І в їхньому суспільстві ніхто не кричить, що це грає на руку ворогу.
Може тому, що це їм напрочуд важливо: знати ціну війни, вшановувати своїх Героїв? А ми погодилися на незнання, щоб не завдавати клопоту рейтингу цієї влади.
Але чи варто це того? Чи рейтинг хоч одиного президента, ким він не був вартує сліпоти і неусвідомленності нації щодо ціни війни?
Нація, яка у цій ситуації не запитує і погоджується на брехню, не заслуговує на жертву своїх Героїв.
Невже ми обираємо брехню, щоб бути самозаспокоєними, замість того, щоб бути злими, не полишати боротьби і щодня розуміти ціну війни?
Досить брехні. Вимагаю правди.
Dmytro Bykov
Трагедія Ізраїлю вщент рознесла наративи Банкової про алгоритм дій під час воєнного стану.
В Ізраїлі постійно лунають заяви, що Нетаньяху, який допустив вторгнення, повинен піти. Виявляється, що це не розхитування човна, як нам внушають подляківські боти, а прагнення вберегти державу від діяльності влади, яка прогавила раптове вторгнення.
Виявляється, що об’єднання під час війни – це коли влада вводить в уряд порятунку лідера опозиції, а не коли затикає всім рота, оголошуючи табу на правду.
Виявляється, що воєнний стан не вимагає узурпації інфопростору і закриття опозиційних каналів, а узурпація інфопростору потрібна, щоб берегти рейтинги того, що не втік.
Виявляється, що регулярне оголошення втрат – це вшанування героїв і жодним чином не перешкоджає Ізраїлю боротись з ворогом. Проте вшанування справжніх Героїв перешкодило б возвеличенню того, що не втік, і став причиною небачених досі жертв серед військових та мирного населення.
Виявляється, що обличчя війни – це не неголений фейс у футболці хакі і розкарячений образ першої леді у дорожезній фотосесії Лейбовіц, а регулярні включення журналістів із зони бойових дій з репортажами про подвиги героїв та звірства ворога, розповіді про самопожертву громадян.
Тому, коли хтось хоче запитати, чому у нас гаряча фаза війни зі страшенними втратами та руйнуваннями триває вже майже два роки і їй немає кінця краю, то потрібно починати запитувати, чому більшість погодилась на наративи Банкової, що говорити про зашквари влади – це розхитування човна. Чому зацитькували тих, хто хотів знати наші реальні втрати та імена загиблих? Чому мовчали, коли влада закривала канали і спотворювала реальність в єдиному марафоні, де героєм були не ті, хто втримав Україну, а той, хто її про@бав? Чому більшість мовчала, коли в кривавій м’ясорубці Бахмута перемелювались українці тільки для того, щоб щодня Зеленський міг подавати утримання зруйнованого міста ціною величезних жертв, як свою заслугу? Чому мовчали, коли захисників Маріуполя Зеленський віддав на тортури? Чому мовчимо, коли відбувається знущання над Червінським? Наше перше мовчання, на яке погодилась більшість 24 лютого, породила страшний нескінченний ланцюг злочинів влади, який постійно буде віддаляти нашу перемогу. Тому у нас гаряча фаза війни перетворилась на нескінченну, а не закінчилась, як у Ізраїлі, за 3 доби.
