Зелена контрреволюція, що сталася в Україні у 2019 році, пробудила до життя неабиякі таланти в нашому народі, що до цього в ньому дрімали.
Усвідомлення зеленим електоратом головного гасла кампанії «ТЕПЕР КОЖЕН З НАС ПРЕЗИДЕНТ!» неабияк розширило горизонт можливостей, і надихнуло його до критичного переосмислення минулого.
А й справді.
Хіба було життя до обрання Володимира Олександровича?
Хіба хтось із попередників за 30 років Незалежності щось хороше зробив для країни?
Ні, і ще раз – ні!
Хвиля критичного переосмислення минулого досвіду, як цунамі, накрила країну, і викликала неабиякий ентузіазм як з боку прихильників призабутої геоцентричної моделі Сонячної системи в цілому, так і теорії пласкої Землі зокрема.
Знову повіяло свіжими дискусіями щодо лікувальних властивостей піраміди Ю-шинсе чи зарядженої води Алана Чумака.
«Я сам книжок не читаю і вам не раджу» – заявила нова інтелектуальна зірка України Тимофій Милованов, і цей його заклик став гаслом цілого покоління молодих креативних людей, не обтяжених багажем непотрібних знань минулого.
Для осмислення нових реалій було започатковано освітній заклад нового типу – Трускавецький університет, а в перспективі гарант пообіцяв відкрити доступ до нових знань на постійній основі, заснувавши університет преЗЕдентський.
Всього лише за 7,5 млрд. грн.
Пандемія COVID-19 відкрила нову сторінку в боротьбі народу за своє священне право не вакцинуватися, і не дотримуватися карантину, придуманого Джорджем Соросом.
Що не кажіть, а путін, який страшно боїться коронавірусу, явно недооцінив сталевих тестикул найвеличнішого політичного діяча сучасності: в той час, як бункерний дід ховався від зарази в підземеллі, наша гордість у Хмельницькому продемонструвала urbi et orbi, що він не лох дотримуватися карантинних обмежень.
Мирно попиваючи каву в закритому закладі громадського харчування, найвеличніший політичний діяч сучасності оголосив себе і свого улюбленця Шмигаля майстрами спорту по боротьбі з коронавірусом, особисто показуючи приклад здорового відношення не тільки до смертельного вірусу, а й до рішень влади по боротьбі з ним.
Тепер уже ніщо не могло спинити ідею, час якої настав.
Кожен прихильник Володимира Олександровича відчув у собі експертні здібності, і країну охопила хвиля пропозицій простих рішень для вирішення складних проблем.
Щоб впоратися з народною ініціативою довелось відкрити Офіс простих рішень, керівник якого, врешті-решт, вирішив за краще повернутися на історичну батьківщину, не витримавши нелюдського навантаження на довіреній ділянці роботи.
Але це неточно.
Проте справжнім зоряним часом для експертного середовища стало широкомасштабне вторгнення рашистів 24 лютого 2022 року.
З’ясувалося, що кількість військових експертів в Україні перевищило загальну кількість осіб, які колись служили в армії.
Втім, відсутність відповідного запису у військовому квитку, цілком компенсувалась довідками ГУР МО, які щедро роздавала українська спецслужба після початку рашистської агресії.
Такій кількості «розвідників», «спецпризначенців», «таємних агентів» міг би позаздрити Моссад, а за кількістю…
Ні, це не те, про що ви подумали.
Це не про бойові операції.
А за кількістю проведених інтерв’ю Наполеон Мюнхаузенович Буданов залишив далеко позаду ЦРУ і МІ-6.
Але навіть на фоні оракулів неминучого розвалу росії, кількості двійників путіна і стану його здоров’я, яскраво сяє зірка ГОЛОВНОГО ВІЙСЬКОВОГО ЕКСПЕРТА І УЛЮБЛЕНЦЯ БАНКОВОЇ – полковника Олега Жданова.
Ні, ви нічого такого не подумайте!
Олег Жданов – справжній полковник.
На відміну від підполковника Олексія Арєстовіча, він за лінію фронта не ходив, «язиків» не брав і у фільмах не знімався.
Але заочну дуель у нього виграв в одні ворота.
Як не намагався підполковник Арєстовіч переконати прихильників найвеличнішого політичного діяча сучасності, що у преЗЕдента все під контролем і за 2-3 тижні все закінчиться, врешті-решт, щось пішло не так.
І тепер агент «Люся» воює на пляжі в Ізраїлі, демонструючи невдячним виборцям…
Ні, це не те, про що ви подумали.
І пальці тут ні до чого.
Тим більше середні.
Він демонструє виборцям свій сталевий прес, про який останнім часом пішли нехороші розмови.
Тобто, зробив все, як і обіцяв.
Але ми відволіклися.
Полковник Жданов має кращу медійну долю.
Можливо тому, що не демонструє політичних амбіцій, як Арєстовіч.
А можливо тому, що якраз демонструє, коли дає політичні оцінки Мінським угодам.
Але хай там як, але «чорного полковника», тобто, можливого конкурента на президентських виборах зелена влада в ньому не бачить, а тому знайшла йому гідне місце в пантеоні реєстрових героїв війни поруч з орденоносною медіахвойдою Мосейчук-Раєвською і генерал-майором «@баш їх, Вова!» – Олександром Поворознюком.
«Компанія була невелика, але бардзо пожондна: пан аптекар, пан директор, п’яний золотар, дві пані курви…».
І Жданов.
Але недовго музика грала.
Прийшла біда, звідки не чекав улюблений військовий експерт Банкової.
З Каховської ГЕС, хай їй грець.
Пан полковник авторитетно заявляв у жовтні 2022 року, що рашисти за жодних обставин її не підірвуть.
Ба, більше: ВВАЖАВ, ЩО ЦЕ НЕМОЖЛИВО В ПРИНЦИПІ!
І навіть відео записав з цього приводу.
А вони взяли і підірвали…
Проте хвацький полковник не розгубився і, не змінюючи виразу обличчя, одразу по гарячих слідах тут же пояснив зеленому електорату чому рашисти це зробили.
А враховуючи, що пам’ять у прихильників Володимира Олександровича, як у рибки гуппі, то експертна слава полковника Жданова не тільки не постраждала, а й зміцніла.
Як у доктора Гермеса з оповідання Вольтера «ЗАДІГ, АБО ДОЛЯ».
ЧитайТе. ПорівнюйТе. ІгноруйТе.
Зелених «експертів».
Проте не ігноруйте сигнали повітряної тривоги.
ВОЛЬТЕР «ЗАДИГ ИЛИ СУДЬБА»
Во времена царя Моабдара жил в Вавилоне молодой человек по имени Задиг; его природные наклонности, прекрасные сами по себе, были еще более развиты воспитанием.
Несмотря на богатство и молодость, он умел смирять свои страсти, ни на что не притязал, не считал себя всегда правым и умел уважать человеческие слабости.
Все удивлялись, видя, что при таком уме он никогда не насмехается над пустой, бессвязной и шумной болтовней, грубым злословием, невежественными приговорами, пошлым гаерством и тем пустозвонством, которое зовется в Вавилоне «беседою».
Из первой книги Зороастра он узнал, что самолюбие – это надутый воздухом шар и что, если его проколоть, из него вырываются бури.
Никогда Задиг не бахвалился презрением к женщинам и легкими над ними победами.
Он был великодушен и не боялся оказывать услуги неблагодарным, следуя великому правилу того же Зороастра: «Когда ты ешь, давай есть и собакам, даже если потом они тебя укусят».
Он был мудр, насколько может быть мудрым человек, ибо старался бывать в обществе мудрецов.
Постигнув науку древних халдеев , он обладал познаниями в области физических законов природы в той мере, в какой вообще их тогда знали, и смыслил в метафизике ровно столько, сколько смыслили в ней во все времена, то есть очень мало.
Вопреки тогдашней философии, он был твердо убежден, что в году триста шестьдесят пять дней с четвертью и что солнце – центр вселенной.
Когда главные маги с оскорбительным высокомерием называли его человеком неблагонамеренным и утверждали, что только враг государства может верить, будто солнце вращается вокруг собственной оси, а в году двенадцать месяцев, Задиг молчал, не обнаруживая ни гнева, ни презрения.
Обладая большим богатством, а следовательно, и многими друзьями, наделенный здоровьем, приятной наружностью, здравым, светлым умом, благородством и прямодушием, Задиг рассчитывал, что будет счастлив в жизни.
Он собирался жениться на Земире, которая благодаря своей красоте, происхождению и богатству считалась первой невестой во всем Вавилоне.
Он был к ней глубоко и нежно привязан, а Земира горячо его любила.
Приближался счастливый день, который должен был их соединить.
Однажды, прогуливаясь у ворот Вавилона под пальмами, обрамлявшими берега Евфрата, они увидели, что к ним приближаются люди, вооруженные саблями и луками.
То были телохранители молодого Оркана, племянника одного из министров, которому льстецы его дяди внушили, что ему все дозволено.
Не имея ни достоинств, ни добродетелей Задига, он считал, однако, что во всем превосходит его, и был вне себя из-за предпочтения, оказанного Земирой сопернику.
И под влиянием ревности, порожденной одним лишь тщеславием, он вообразил, будто без памяти ее любит.
Он решил ее похитить.
Его сообщники схватили Земиру и, в суматохе ранив ее, пролили кровь девушки, один взгляд которой мог бы смягчить тигров горы Имаус.
Земира оглашала окрестность пронзительными воплями и восклицала:
– Дорогой мой супруг! Меня хотят разлучить с тобой!
Не думая о грозившей ей опасности, она тревожилась только о своем милом Задиге.
А он тем временем защищал ее с отвагой, которою могут вдохнуть в человека лишь прирожденное мужество и любовь.
С помощью двух своих рабов он обратил похитителей в бегство и отнес домой Земиру, окровавленную и потерявшую сознание.
Придя в себя, она увидела своего избавителя и сказала ему:
– О Задиг! Я любила вас как будущего супруга, а теперь люблю как человека, которому обязана честью и жизнью.
Никогда еще не было сердца признательнее, чем сердце Земиры, никогда еще более очаровательные уста не выражали более трогательных чувств теми огненными словами, которые внушает признательность за величайшее из благодеяний и нежнейший порыв законной любви.
Рана была легкая, и Земира вскоре выздоровела.
Задиг был ранен опаснее: стрела вонзилась ему около глаза и нанесла глубокую рану.
Земира неустанно молила богов об исцелении возлюбленного.
Ее глаза день и ночь проливали слезы; она ожидала минуты, когда Задиг снова сможет наслаждаться взорами ее очей.
Но нарыв, образовавшийся на раненом глазу, возбуждал серьезные опасения.
Послали даже в Мемфис за великим врачом Гермесом, который приехал с многочисленной свитой.
Он осмотрел больного, объявил, что тот потеряет глаз, и предсказал даже день и час этого злополучного события.
– Будь это правый глаз, – сказал врач, – я бы его вылечил, но раны левого глаза неизлечимы.
Весь Вавилон сожалел о судьбе Задига и удивлялся глубине познаний Гермеса.
Два дня спустя нарыв прорвался сам собою, и Задиг совершенно выздоровел.
Гермес написал книгу, в которой доказывал, что Задиг не должен был выздороветь.
Задиг не читал ее; как только он смог выходить из дому, он собрался посетить ту, с которой были связаны все его надежды на счастье.
Только для нее желал он сохранить в целости свои глаза.
Но Земира три дня назад уехала за город.
Дорогой он узнал, что эта прекрасная дама, презрительно заявив, что чувствует непреодолимое отвращение к кривым, накануне вечером обвенчалась с Орканом.
Услышав это, Задиг упал без чувств; отчаяние едва не свело его в могилу; он был долго болен, но наконец рассудок одержал верх над горем, и Задиг нашел утешение в самой жестокости испытанного им потрясения…
P.S. Відео «пророцтва» Жданова
