Як сказала моя подруга Ївга, красуня, розумниця, вдова, мати та госпітальʼєр: «Коли будете бухати за Перемогу, просто згадайте якою ціною…»
«Ось, бачиш пляму біля люверсів на берцях? — це кров Лицара;
Ось ці плями — це цівка крові, яка вилетіла з сердця невідомого мені побратима після прильоту керованої авіабомби. Його дружина стала вдовою.
Тут — пару плям, це, ще тепле, стікало по м’яким ношам і далі на взуття, пахло горілим, 10 метрів від воронки, а на іншому кінці слухавки згорівшого телефону дружина мабуть так і не зрозуміла чому зв’язок обірвався.
Це кров Чорного, ось це від Риж, це від Качана, Студента, це від Лома, це від цивільної бабусі, в будиночок якої прилетіла ракета, це ще від побратимів сусідніх рот, позивні яких я не знаю чи не пам’ятаю…
Ти бачиш ці плями? І я бачу. Для тебе це бруд, на перший погляд, а для мене нагадування. Кожне щоденне нагадування.
Тут я вмовляв побратима зняти броню і забирав зброю з його рук, бо вже не бій, вже «безпечно»… Ледве вмовив, ледь забрав. Огляд, та евак далі.
«Наступний!» «Жовтий!», «Червоний!» «7 зелених!»
Купа спорядження, захисту, броні і кевлару шоломів. Це те, що я зазвичай бачу після одного-двох заїздів броні з пораненими.
Ця купа росте, дуже швидко. Пам’ятаєш картину апофеоз війни? Гора з черепів? Я бачу такі гори з шоломів, броні і захисту.
Тут, на взутті, не має поки що моєї крові. Хоча я не певен. Але тут є історія. І запах того, чим пахне твоя свобода, друже, чим пахне твій вечірній кальян в парку, твоя ранкова кава, моя ранкова кава, твої посмішки і її обійми. Так, друже, вони всі мають запах. Один запах, і історію — одну історію. Для тебе, для мене, для твоєї подруги з Дніпра і Запоріжжя, для твоїх друзів зі Львову і Мукачева, чи Тернополя. Для всіх одна історія. І твоя історія теж тут. Або вже тут друже, або буде…
Бачиш, друже, як би тобі не хотілось можливо, а можливо я помиляюсь, але ми однієї крові з тобою, з однаковим запахом… Ось тут, друже, залишки згорівшої одежі, ось це — згорений шеврон твоєї бригади. Чи сусідньої? Не важливо. Ось це сержантські погони в крові, це все, друже, твоя історія, просякнута димом, чорною сажею, помаранчевою іржою, червоною кров’ю, запахом свіже-скошеної уламками трави. Сідим димом: чи від кальяну чи від тліючого побратима…
Я не знаю достеменно чи ти тут зі мною, чи ти розумієш це, чи ми однієї крові, але хочу щоб ти над цим поміркував, чи знав…»
Іван Бердецький
