У цивілізованій державі ніхто нікому не нав’язує жодних мов. Але коли людина вирішує цій державі служити, вона водночас декларує свою власну пов’язаність із цінностями цієї держави. А мова — одна з таких цінностей, невід’ємний атрибут державності у кожній цивілізованій країні.
Досить показовим є той факт, що рішення Верховного суду співпало із черговим інтерв’ю президента Володимира Зеленського, у якому очільник держави переконує, що мова не об’єднує українців. Ще більш дивує у цьому інтерв’ю політика спроба протиставити мову як фактор об’єднання патріотизму тих, хто розмовляє іншими мовами. Адже ніхто не спростовує того незаперечного факту, що патріот України може розмовляти будь-якою рідною мовою, у залежності від свого етнічного походження чи сімейного виховання. І те, що всіх тих людей, знов таки, поза залежністю від їхнього етнічного походження чи сімейного виховання об’єднує повага до української мови, культури та історії — також беззаперечний факт, який підтверджується соціологами.
Я не розумію, чому Володимир Зеленський вперто дотримується таких тез. Однак вони очевидно не відповідають дійсності. Соціологія свідчить зовсім про інше. Одне з останніх соціологічних опитувань щодо ставлення українців до власної мови — а його проводили у серпні цього року фонд “Демократичні ініціативи” та соціологічна служба Центру Разумкова — продемонструвало, що 72 відсотка українців вважають мову важливим атрибутом незалежності, а 79 відсотків погоджується, що всі громадяни повинні володіти державною мовою. Із цим твердженням не погоджується тільки 16 відсотків опитаних. Так що українська мова дійсно об’єднує — не у якихось теоретичних міркуваннях інтелектуалів, а у реальному житті.
Президенту України варто було б звернути увагу на цей незаперечний факт, навіть якщо він особисто вважає інакше. Або якщо вважає, що такі тези допомагають його партії “Слуга народу” конкурувати із ОПЗЖ на майбутніх місцевих виборах. Повторююсь — не є дуже важливими причини, які дозволяють Володимиру Зеленському висловлювати міркування, що суперечать реальним настроям його співвітчизників.
Важливо щоб президент, як державний чиновник, висловлював позицію більшості, а не меншості українських громадян. Був президентом всіх українців, а не тих людей, які щиро вірять, що українська мова не об’єднує український народ.
Рішення Верховного суду України допоможе Володимиру Зеленському хоча б спробувати стати таким президентом. Адже від нього вимагається просто жити за українськими законами — як і від кожного іншого українського громадянина.
Однак у чиновника, якому більшість українських громадян довірили високу посаду очільника держави, моральних обов’язків насправді набагато більше. І це питання не тільки до Зеленського, це питання до кожного, хто сьогодні виховує в Україні своїх дітей. Ми прекрасно розуміємо, що коли дитина навчається у школі українською мовою, а в сім’ї з нею розмовляють російською, це створює очевидне нерозуміння — якою насправді мовою варто спілкуватися в дорослому житті?
Й мені дуже хотілося б, щоб президент України був прикладом для суспільства, а не людиною, яка продовжує і через рік після обрання не високу посаду протиставляти об’єднання громадян навколо рідної мови з патріотизмом іншомовних мешканців України. Хотілося б, щоб Зеленський робив все можливе, щоб українська мова стала загальновживаною не просто в країні, але й у кожній сім‘ї, щоб ні у кого не було навіть тіні сумніву в тому, якою мовою спілкуються люди, що обрали своєю сферою діяльності державну службу. Адже дати можливість дітям стати україномовними — це обов’язок навіть для тих, хто почав розмовляти у своєму власному дитинстві мовою імперії. Я сказав — насамперед для тих.
Для громадян президент, за якого вони голосували, має бути прикладом відповідального ставлення до держави. А отже людиною, яка буде прикладом користування українською мовою. І не тільки на службі, а й у приватному житті.
Звісно, таке рішення щодо мови сімейного спілкування Володимира Зеленського не може ухвалити жодний суд. Це питання особистого вибору очільники держави та його родичів, якою мовою розмовляти, чужою чи своєю. Однак якщо Володимир Зеленський почне розмовляти українською мовою із сім’єю і оточенням, йому буде набагато легше виконувати рішення Верховного суду України і не переходити на інші мови під час виконання службових обов’язків. Все це просто. Просто тому, що політика — не вічний піар, щоб про це не думали вихідці з сумнозвісного “Кварталу”. Політика — це насамперед внутрішні переконання, а не пристосуванство до передвиборчих завдань і фінансових потоків.
