А знаєте, я їх починаю розуміти… їх ненависть і злобу…

.

Студія також зненацька отримує небувале до цього фінансування. Чому саме зараз? І чому так раптово? А все тому-що восени 2004-го в Україні відбувається дуже знакова подія – Помаранчева революція, і послуги перспективних та невибагливих в методах гумористів стають дуже і дуже затребуваними. «Квартал» моментально береться до справи і на повних парах починає мочити всіх, хто мав відношення до подій помаранчевої осені. І ось уже в суспільній свідомості починається бродіння, що «нє всьо так адназначна». Що в Київ під час революції приперлись ліниві безробітні западенці та тупі рагулі. Що Ющенко – ніякий, самозакоханий та покусаний бджолами самодур.Що Яценюк – нудний, переляканий та ні на що нездатний кролик-ботан, і т.д., і т.п. А тепер зробіть паузу і подумки згадайте, які асоціації у Вашій пам`яті прямо зараз в цей момент визивають згадані політичні персонажі? Частково співпадають з описаним вище? Якщо так, то я Вас вітаю: Ви піддались впливу стереотипів, нав`язаних прикольними криворізькими чувачками.

.

Натомість було і протилежне: мешканці українського Сходу у них – це працьовиті й самовіддані трударі, які «кормят всю страну», поки інші майданять (цей фальшивий стереотип радо використав ворог у 2014-му). Янукович – недалекий, але простий та прямий у спілкуванні мужик, в дошку свій пацанчик, який і в диню, при нагоді, може дати. А от Путін – недосяжне світило із далекого омріяного Всесвіту, про яке треба і жартувати акуратно, і згадувати не часто.

.

Все це низькопробне сміття методично роками вдовблювалось у свідомість телеглядача, пропагуючи узагальнений образ україномовного українця, як недолугого інтелектуально-обмеженого селюка, а України – як території повного безладу із ні на що не здатними прибацаними політиками. Як результат: повна деморалізація патріотичної й політично-активної частини суспільства, а на фініші – тріумф Януковича на президентських виборах в 2010-го. Ставка спрацювала – інвестиції в політизований треш-гумор виправдали себе на 120%.

.

В чому ж особливість цього гумору? Розрахований на невибагливого та всеїдного глядача, він паразитує на його найбільш примітивних та ницих прагненнях: висміюванні чиїхось вад та хиб, навішуванні стереотипів та ярликів, знецінюванні чужих успіхів та досягнень. Корінь всього цього – Совок, в якому в свій час жорстко засуджувався будь-який відхід від встановлених Партією норм, популяризувалась одноманітність, а будь-яке намагання виділитись нещадно переслідувалось та цькувалось.

.

Перекочувавши із пост совкової свідомості на сцену цей примітивний прийом маскульту заграв новими фарбами – політичними, знецінюючи не лише опонентів та їх успіхи, але й ідеї, смисли, переконання, а то й просто святі для інших речі. Чого лише вартують жарти про «сеньйора-Голодомора», «Термос» та «Ав-ав-автокефалію», висміювання європейських перспектив України та систематичне оббріхування національних здобутків. Ми вже не кажемо про еталонні перли щодо «ебонітових палочок» на Майдані та України, як «актріси нємєцкіх фільмав для взрослих». Один з останніх шедеврів – сценічний номер про будинок Гонтарєвої, який «сгарєл ат стида» під веселий акомпанемент народної пісні «Горіла сосна палала». Неймовірно мерзотне видовище, яке перетворило цинічний злочин на веселе й радісне свято. Ми навіть здогадуємось, хто радів більше всіх і плескав в пухкенькі долоньки.

.

Отже, карколомний успіх на ниві навколополітичного гумору підтвердив новоспеченим геніям гри на роялі правильність вибраного напрямку. Тим більше від замовників не було відбою. «Деньгі платят – а хулі єщьо нада?» Крок за кроком монополізуючи гумористичну галузь, захоплюючи нові напрямки та ринки й засмоктуючи в свої тенета креативну молодь, студія «Квартал 95» уже із 2014-го року стала просто одноосібним ретранслятором та гігантською фабрикою трешу, фейків та пропагандистських штампів. Апогеєм цього шабашу обезцінювання й тотальної дискредитації став серіал «Слуга народу» із сюжетом, здертим з італійського аналога. Цей агітпроп якимсь чином попав просто у нерв денаціоналізованої та дезорієнтованої частини суспільства. А потім настав 2019-й…

.

А потім настав 2019-й і, хоп хей ла-ла-лей, чувачки, життєвим і сценічним кредо яких були повальна дискредитація та знецінення, зненацька перекочували із владних кабінетів в серіалі у владні кабінети в реалі. А тепер питання на засипку: скільки у цьому випадку вони продукуватимуть конструктиву? Не креативу, а саме конструктиву, бо креатив ще на Фуд-Корті протух! Правильна відповідь – близько нуля. Ми вже це бачимо у розвалі міжнародної підтримки України, дезорганізації державних інституцій, розгойдуванні економічної ситуації, згортанні судової та медичної реформ, втечі інвесторів, дезорієнтації армії, перспективі втратити Приват та ризиках втручання в Нацбанк. Бо не здатні персонажі, у яких ЗНЕЦІНЕННЯ стає невід`ємною часткою їхнього сценічного іміджу та намертво вростає у особисту систему цінностей, вести себе уже по іншому, по іншому мислити, по іншому приймати рішення. Потрібен титанічний труд, щоб зламати опір егоїстичного внутрішнього «я» та почати продукувати щось системне і суспільно корисне. Серед людей на це здатні лише одиниці і це точно не наш «пастрєл, што вєздє паспєл». Тому то в Україні зараз нормально працює лише те, куди поки не дотягнулись руки нашої «молодої команди» та ще одна пара пухкеньких рученят. А спілкування з ними активного громадянського та патріотичного суспільства в останній місяць нагадує бородатий анекдот про монгольського космонавта, якого б`ють по руках «туди не лізь!», «сюди руки не сунь!», «то не чіпай!», «ту формулу не підписуй!» і т.д. Не весело, але як кажуть: не вб`єш – не в`їдеш!

І щоб будувати нову країну – технологія знецінення та руйнування не допоможе. Вона просто не підходить. І гумором та креативом її не заміниш. Тут треба бути державником – тобто будівничим держави. Інакше, чекає весела дорога в прірву й народ на якомусь етапі може попросити своїх слуг знайти іншого господаря.