Ситуація навколо навчань поблизу Криму з пусками наших комплексів ППО С-300 і, як наслідок, тиск з боку Росії щодо їхнього скасування, заяви з нашого боку – від Президента до експертів – мовляв, ми молодці – лише елементи інформаційного протистояння, які і надалі будуть супроводжувати війну Росії з Україною.
Разом з тим, виокремлю з цієї ситуації реалії технічного плану, що пов’язані з підвищенням боєздатності українського війська не на словах, а на ділі.
1. Добре, що почали проводити бойові стрільби комплексами протиповітряної оборони – насамперед, ЗРК С-300. Бо без бойових пусків вся бойова підготовка розрахунків — це папір. Останні роки перед війною – у 2010-2014 рр. – бойова підготовка у зенітних ракетних військах (ЗРВ), що входять до складу Повітряних сил ЗС України, зазнала суттєвих змін у бік спрощення. Зокрема, бойові пуски – ключовий елемент вишколу — були припинені. Раніше такі тренування проводились на полігоні Чауда у Криму. У 2010 р. була остання спроба здійснити практичні тактичні навчання з бойовою стрільбою дванадцяти частин ЗРВ на полігоні «Чауда». Але ті навчання були скасовані.
Отже – з 2010 по 2014 р. — бойові обслуги ЗРВ не отримували практичний досвід використання своїх ЗРК шляхом бойових пусків. Що негативно позначилось на рівні бойової підготовки частин та підрозділів ЗРВ. Якщо взяти до уваги, що потім була агресія Росії, — то припинення через агентів впливу у вигляді «наших» міністрів оборони бойової підготовки ППО, аби вона не загрожувала російським літакам – звісно, цілком логічно. Це за логікою агресора.
За два роки війни бойових пусків з комплексів С-300 ППО України також не робилося. Хоча йде агресія і застосовування ворогом авіації можливе. Нинішні пуски – перші після довгої перерви. Тож бойові навчання, такі, як нинішні, на новому полігоні мають відбуватися за любої реальної та політичної погоди та негоди. Так часто, як це можливо. Досвід та навички нашої ППО – наш щит проти агресора.
2. Щодо того, що відбувається на цих навчаннях. Одне з завдань, окрім бойової підготовки, яке було вирішено — це продовження ресурсу ракет до комплексу С-300.
Коли ситуація по ракетній темі виглядала, на мою думку критично, то у 2012 р. була підготовлена та вийшла моя книга серії «Зброя України» «Щит держави», де всі нинішні ризики навколо нашої ППО були описані. У травні 2014 р. дані з цієї книги стали одним з розділів дослідження, яке підготував альянс двох наших структур – інформаційно-консалтингової компанії Defense Express та Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння. Назва дослідження: «Щодо зниження (часткової втрати) оборонного потенціалу України (протягом 2004 – 2014 рр.)». Воно готувалося для відкритих парламентських слухань, було представлено парламентським комітетам та силовим відомствам для здійснення заходів упередження кризи. Нині це дослідження є у відкритому доступі.
Серед іншого, у ньому значилось: «На обліку знаходиться понад 5000 зенітних керованих ракет до різних ЗРК. Зенітних керованих ракет 5В28 до ЗРК С-200В – понад 1000 од.; 5В55 до ЗРК С-300П – майже 3000 од.; ЗКР 9М8 до ЗРК С-300В – понад 800 од.; ЗКР 9М38 та 9М38М1 до ЗРК «Бук-М1» – понад 1300 од. Ресурс ЗКР до С-300В1, С-200 ще жодного разу не подовжувався. Ці ракети використовувати не можна. Комплекси С-300В1 та С-200 нещодавно знято з озброєння.
Впродовж 2007-2008 рр. за погодженням з російською стороною, де знаходяться підприємства-розробники цих ракет, були завершені роботи з подовження на п’ять років ресурсу зенітних керованих ракет 5В55 (ЗРК С-300П), 9М38М1 (ЗРК «Бук-М1»). Проте після цього ресурс ракет для С-300П закінчився у 2012 р., для «Бук-М1» — у 2011 р. Щоправда, вже у 2011 р. були зроблені заяви чільних представників Міноборони України, що запас ресурсу зенітних керованих ракет буде вичерпаний значно пізніше — на межі 2014 р. Це дозволяє зробити припущення, що така плутанина вносилася цілком свідомо, аби прикрити критичний стан справ у цьому сегменті».
Від себе додам – дані щодо стану та кількості ракет добре відомі і російській стороні (це з приводу можливих закидів у мій бік), бо з російською стороною і надалі, включно до 2014 р. українськими структурами (Міноборони та «Укроборонпром") проводились переговори щодо умов продовження ресурсу зенітних керованих ракет до С-300 та «Бук». Або закупівлі нових ракет. З позицій дня сьогоднішнього зрозуміло, що цього б ніколи не відбулось, бо мета Росії була іншою. Роззброєння, а не озброєння України.
Критичний стан по ракетам ми почали виправляти лише нині. Разом з тим, на практиці вжиті заходи – це лише відтермінування на певний час проблеми, пов’язаної з підтриманням боєздатності наших ракетних арсеналів. Вітермінування – але не системне вирішення.
3. Боєздатність ППО – це підготовлені розрахунки, наявність достатньої кількості самих ракет, а також справних комплексів. Проблема наших С-300 та «Буків» — це не лише питання ракет. Тепер найбільш гостра річ — відсутність елементної бази для їхнього ремонту. Як то клістронів, та іншої високочастотної елементної бази, які нині вже не виготовляється, наші запаси вичерпані, спроби отримати її будь-яким шляхом з Росії чи Білорусі супроводжуються серйозними битвами спецслужб з обох боків. Довелось чути, що ФСБ висунула значну кількість звинувачень представниками російських оборонних заводів, або структур, які мали контакти з українськими структурами або особами, що намагалися отримати доступ до потрібної нам елементної бази.
Заходи щодо «імпортозаміщеня» у цій царині силами вітчизняних підприємств в Україні здійснюються, за моїми експертними оцінками, значно повільніше, ніж потрібно. Попри те, що 2016 р. в Україні, як наголошував свого часу Секретар РНБО, було оголошено роком підвищення боєздатності ППО. Але для цього одних ракетних пусків під Новий рік – замало.
4. Аби збільшити кількість боєздатних зенітних ракетних комплексів у складі ЗС України, слід знову і терміново повернутись до пропозицій та проектів, які представлені компанією «Аеротехніка». Це модернізація комплексів С-125 та «Куб». Проекти давно пропонуються Міноборони, з огляду на відпрацьовані технічні рішення щодо їхньої модернізації з опорою на власну елементу базу та достатні запаси керованих ракет, які перевищують запаси ракет для С-300 та «Буків». Ці проекти вже реалізовані в металі. Бери та став у бойовий порядок. Швидко та ефективно. Додатково можна мати, думаю, до 20 дивізіонів. Про це знає і Президент, і керівництво Міноборони. Чого чекаємо в умовах війни?
5. Схожа історія зі створенням нового зенітного ракетного комплексу середньої дальності. Декілька провідних українських компаній виконують цю роботу в інтересах інозамовнника, бо наше Міноборони поки «тілиться» — так само, як з С-125 та «Куб». Ні грошей, ні рішень.
6. Треба активізувати роботи з облаштування нашого нового полігону усіма необхідними технічними засобами – телеметричними та іншими — для отримання даних при проведенні випробувань модернізованої та нової зброї. Йдеться про ракетне, зенітно-ракетне та авіаційне озброєння. Кожен етап випробування нових зразків – це складна робота над технічними викликами та помилками. Коли кожна секунда польоту нової чи модернізованої ракети документується технічними засобами за різними параметрами – потім це суттєво пришвидшує вдосконалення зразка, спрощує роботу над помилками. Тому гарний облаштований полігон нам потрібен як базовий елемент у нашому русі до нових озброєнь. Як для зенітних ракетних, так і інших родів та видів військ.
…А щоб нове та ефективне озброєння було, треба менше говорити і більше робити.
vk.com/1militarists
