Формування воєнної доктрини України

57

 Російська агресія поставила перед Україною питання перегляду власних підходів до проблеми забезпечення оборони країни та її територіальної цілісності.

Петро Порошенко, в День української армії, передає бійцям АТО нову техніку, 6 грудня 2014 року

Ситуація в якій опинилась наша держава змушує замислитись над необхідністю попередження нових конфліктів подібного характеру, що й на Донбасі. В рамках реагування на загрози та виклики, що нині повстали перед нашою країною уряд ініціював програму по зміні воєнної доктрини України.

Цей документ регламентуватиме не тільки військово-політичний статус країни, але й чітко визначатиме потенційні конфлікти, що загрожують суверенітету та цілісності держави. У свою чергу це дозволить сформувати основні принципи на яких повинна базуватись нова оборонна структура України.

Формування воєнної доктрини вимагає чіткого визначення власної позиції, що дозволить побудувати чітку систему оборони країни. Головним пунктом є окреслення тих суб’єктів, які, незалежно від існуючих політичних відносин, можуть загрожувати безпеці країни. Наступним пунктом є виділення методів та засобів, які будуть застосовані для забезпечення безпеки держави. Таким чином визначається характер воєнної доктрини.

Аналіз діючої доктрини воєнної доктрини України та реальної ситуації на сході країни дозволяє зробити висновок, що даний документ не відповідає реаліям ситуації та не дає відповіді на те, як забезпечити безпеку держави. Визначена в ньому система взаємодії різних силових структур під час військових конфліктів є неефективною та розмитою. В результаті при реальному зіткненні з ворогом військова система була неготова до активних дій.

Крім іншого, діюча доктрина була написана відповідно до позаблокового статусу країни, а зараз на порядку денному стоїть в т.ч. і можливість приєднання України до одного з військових блоків. Очевидним є той факт, що в період глобалізації важко говорити про нейтралітет та позаблоковість, але, незважаючи на можливість військового «блокування» з іншими країнами, у будь-якому випадку наша країна повинна, в першу чергу, бути здатною захистити себе і своїх громадян самостійно.

Виходячи з того, що Україна ніколи не ставила собі в планах територіальні та інші претензії до сусідів, а у якості пріоритету завжди декларувались забезпечення оборони та цілісності власної території, воєнна доктрини України повинна мати оборонний характер. Держава повинна бути спроможна відбити атаку будь-якого ворога з будь-якого напрямку.

Тому при визначені потенційних загроз, не вбачаючи ні в кому конкретно ворога, необхідно діяти так, ніби кожна держава, що має спільний кордон з Україною, може потенційно становити певну загрозу для безпеки нашої країни. Виходячи з цього, незалежно від рівня дипломатичних відносин між Україною та її сусідами наша держава повинна бути готова до відбиття атаки будь-кого з них. Вірність такого підходу, нажаль, підтверджена най новітньою історією.

За ініціативою Міністра оборони України генерал-полковника Степана Полторака в Генеральному штабі Збройних Сил України пройшла виставка новинок спорядження та амуніції від вітчизняних виробників, mil.gov.ua

Хорошим прикладом для України може стати Ізраїль. Військова доктрина Ізраїлю теж має оборонний характер. Основним девізом ізраїльської доктрини є те, що всі загрози повинні бути локалізовані і попережджені ще до того, як будуть реалізовані.

Представники силових структур Ізраїлю наголошують на тому, що ніхто не збирається вести масштабних та довготривалих бойових дій. Основним завданням є передбачення загроз та їх попередження до моменту їх реалізації. Мета, яка є передбачена у доктрині, полягає у тому, що на території Ізраїлю не проводитимуться жодні бойові дії та операції, тому передбачається ведення бойових дій на території агресора.

Основні принципи військової доктрини Ізраїлю були сформовані ще у 1949 році Хаімом Ласком. Суть полягала у тому, що Ізраїль сам по собі не здатен вести самостійну війну з країнами, які межують з ним, оскільки ті у свою чергу мають кількісну перевагу. Також ведення війни вимагає великих економічних затрат, що приводить до кризи, а інколи і занепаду країни.

Для того, щоб забезпечити безпеку країни, Ізраїль намагається передбачити усі військові конфлікти, які б могли утворитись. А саме — військові протистояння з Сирією та Ліваном, Єгиптом, Йорданією.

Дана доктрина на практиці реалізується у вигляді мобільного 180-тисячного війська. В тісній взаємодії з військом функціонує складний аналітичний центр, який виконує роль передбачення всіх можливих загроз. Таким чином кооперація систем попередження та військових сил дозволяє ефективно використовувати економічні ресурси.

В основі доктрини Ізраїлю лежить ведення війни локального характеру без прямих масштабних військових зіткнень. Склад армії відображає ці наміри, оскільки в сухопутних військах переважають бронетанкові та механізовані підрозділи, і це забезпечує їх маневреність та мобільність. Морські сили також передбачають значне число невеликих ракетних катерів із потужним озброєнням. Акцент на створенні підводної флотилії демонструє гнучку тактику ізраїльтян.

На випадок повномасштабної війни передбачена система служби у резерві, що забезпечує швидку мобілізацію близько півмільйона солдат, які не просто проходили службу, а є боєздатними та готовими до виконання бойових завдань без попереднього проходження курсу молодого бійця.

Підтвердженням вірності подібних підходів до організації військової системи Ізраїлю може слугувати перемога у «шестиденній війні», де противниками були Сирія, Єгипет, Йорданія.

mil.gov.ua

Зробивши невеликий екскурс в історію України можна помітити, що умови для потенційних конфліктів існують вздовж усього кордону України. Навіть країни Європи мають територіальні претензії до України, а інколи вони набувають сепаратистського характеру.

Так, найближчим європейськими сусідами України є Польща, Румунія, Угорщина. Не зважаючи на їх демократичні погляди, всі ці країни (як не відкрито, то приховано) зазіхають на частину української території.

Говорячи про Румунські територіальні претензії, можна почати з острова Зміїний. Також варто згадати територіальні розбіжності у районі Буковини, де Румунія бореться за п’ять островів на річці Дунай, а саме Майкан і Лімба. В основному ця боротьба за острови несе у собі контроль судноплавства річкою Дунай, яке зараз розділене між Україною та Румунією. Якщо ж острови стануть частиною Румунії, то кордон України буде зміщено на суходіл.

Ці два конфлікти є малою крихтою у великому задумі. Так, існує ідея повернення «Великої Румунії». Враховуючи події, що відбулись за останні півроку в Україні, не варто відкидати «румунське питання» та відкидати можливість агресії Румунії проти України.

В Румунії існує радикальна партія «Велика Румунія». Її основною ідеєю є відновлення Великої Румунії, яка б, за поглядами румунських націоналістів, включала територію Молдови, частину Угорщини та окремі землі України, які відносяться до Бессарабії, а саме Буковину та Південну частину Одещини.

Зараз ця партія не має представництва у парламенті Румунії, але має двох представників у Європарламенті. Окрім цього відомі факти, коли жителям України в прикордонних районах роздавались румунські паспорти, агітуючи їх безвізовим пересуванням Європою.

Подібна процедура стала одним з факторів, що спричинив грузино-російську війну у 2008 році.
Окрім голосних заяв про відновлення Великої Румунії, було помічено кілька акцій, які направлені на загострення ситуації та створення комфортних умов для реалізації даного плану.

Так, у 2011 році було помічено у Чернівцях листівки, які говорили про те, що Бесарабія – це Румунія. Також були листівки, які відкрито заявляли, що «Тут Румунія».

Інформація про те, хто був ініціатором даної акції і хто причетний до цього була відсутня. Натомість, було посилання на сайт громадської організації «Акція 2012», яка об’єднує у собі всі організації, що підтримують ідею Великої Румунії.

Таким чином, факти видачі іноземних паспортів громадянам України та організація акцій, що мали сепаратистський характер, є символом активної діяльності зацікавлених осіб, спецслужб іноземних держав з метою дестабілізації суспільних настроїв та вербування їх на власну сторону.

mil.gov.ua

Ще одним латентним конфліктом, який може загрожувати територіальній цілісності України, є «угорське питання». У прикордонних зонах з Угорщиною знаходиться велика національна меншина угорців, яка активно підтримує та розвиває свою культуру в Україні. Уряд України активно підтримує та на законодавчому рівні захищає права угорців в Україні, що дало їм змогу досить успішно та активно розбудувати інфраструктуру, яка створена задля підтримки угорської культури. Так, на Закарпатті створені школи та заклади, які підтримують та поширюють угорську культуру.

Натомість, не тільки український уряд підтримує угорців в Україні. Уряд Угорщини активно фінансує різноманітні навчальні та виховні програми в Україні, що забезпечують розвиток угорської меншини в Україні. Вони також чинять певний тиск на дану меншину.

Так, радикальні партії Угорщини активно говорять про приєднання до Угорщини тих територій, на яких проживають їх співвітчизники. До числа цих територій потрапила і територія України.

Лідер «Товариства угорської культури Закарпаття» надіслав письмове звернення до президента України Леоніда Кучми у 2000-му році щодо створення Притисянського району на Закарпатті.

Даний район мав відмежовувати угорську частину населення від решти населення області. Далі Притисянський район повинен був отримати автономію, що у подальшому призвело б до приєднання до Угорщини.

Окрім цього, активно фінансується та підтримується питання русинів на Закарпатті. Угорські націоналістичні організації та партії підтримують самовизначення даного народу, апелюючи до існування на території Закарпатської області незалежної держави, Карпатської України. Самі ж русинські організації проводять різного роду закриті засідання, де обговорюють питання самовизначення та відокремлення від України, окрім цього в мережі можна знайти десятки відео звернень та заяв сепаратистського характеру.

Також на території Закарпаття активно працюють різні націоналістичні організації Угорщини. Однією з найактивніших є партія «Йоббік»(Рух за кращу Угорщину). Це ультраправа партія Угорщини, що негативно ставиться до інших національностей та активно говорить про відновлення Великої Угорщини. В програмі даної партії задекларована мета повернення всіх Угорських земель. На парламентських виборах дана партія отримала друге місце, що свідчить про її популярність серед населення.

Партія «Йоббік» активно займається залученням у свої лави місцевого населення Закарпаття. Членство в даній політичній організації дозволяє отримати посвідчення Угорця, яке дає право безкоштовного навчання в Угорщині, використання пільг та проживання, і таким чином заграє до місцевого населення та підбурює його проти української влади.

В угорських ЗМІ інколи можна почути термін «національний кордон», що включає в себе не тільки території Угорщини, але й усі ті території, які належали Угорщині до підписання Тріанонського договору.

Прокуратура України та СБУ після подій у Криму та на Сході країни активно зацікавились діяльністю угорських організацій на Закарпатті. Цього року прокуратура вимагала в суді заборонити в Закарпатській області фонд угорської право-радикальної партії "Йоббік"

Отже, з числа європейських країн можна виділити дві, які несуть потенційну загрозу цілісності України та під гаслами права на визнання та незалежності окремих народів можуть розіграти Югославський сценарій в Україні.

Окремої уваги вимагає Польща та її інтереси щодо України. До початку революційних заворушень та військового конфлікту з Росією, Польща займала не зрозумілу позицію щодо України. У 2012 році польський сенат прийняв рішення про визнання Волинської трагедії геноцидом проти польського населення з боку українців. Не зважаючи на те, що конфлікт залагодили в режимі переговорів, потрібно пам’ятати, що в органах державної влади Польщі існують особи, які негативно ставляться до України всупереч європейському розвитку, який сповідує Польща.

Інколи можна почути вислови про те, що Львів є «споконвічно польським містом». В жовтні цього року, на футбольному матчі «Легія» -«Металіст», польські фанати розмістили банер, на якому Львів демонструвався як частина Речі Посполитої, Польщі.

Отже, при розробці нової воєнної доктрини України потрібно врахувати багато факторів, в тому числі і наведені вище. Жодна міжнародна угода та організація не зможуть гарантувати мир та безпеку до тих пір, поки країна сама не зможе цього забезпечити. Конфлікт на сході країни підтвердив, яку вагу мають всі міжнародні угоди на противагу людських інтересів.

Завжди потрібно пам’ятати, що партнери та союзники колись можуть стати суперниками та ворогами, тому потрібно бути готовим до будь-якого розвитку подій. Навіть серед членів ЄС є суб’єкти, інтереси яких розбігаються з ідеями самостійності та цілісності України.

Таким чином, майбутня воєнна доктрина країни повинна у першу чергу забезпечити не статус країни, а її безпеку, через що в доктрині необхідно врахувати всі можливі загрози. Окрім цього, при розробці доктрини необхідно забезпечити побудову ефективної системи захисту та взаємодії структурних одиниць війська, що гарантуватиме безпеку країни.

Тож, як вбачається, для розробки власної якісної воєнної доктрини, яка б відповідала вимогам часу, є вкрай необхідним використати досвід іноземних країн (Ізраїлю, Швейцарії, Фінляндії та інших), які вже раніше пройшли схожий з нашим шлях. Це допоможе нам сформувати власний підхід до побудови військової системи, врахувавши національні, культурні, державні та політичні особливості та переклавши чужий досвід на користь України. Не дарма кажуть, що розумний вчиться саме на чужому досвіді…

Ігор ПЕЛЕЩУК

Поделиться:
Загрузка...