Сьогодні можна почути заяви високопосадовців про необхідність побудови на українсько-російському кордоні такої собі потужної «Стіни», на кшталт тієї, що відділяє Ізраїль від палестинських територій.
Прем’єр Арсеній Яценюк (праворуч) під час огляду зразків проекту «Стіна», які вже встановили поблизу прикордонного пункту на Харківщині, 15 жовтня 2014 року
Справа не обмежується заявами. Дещо вже збудували. Прем’єр Арсеній Яценюк назвав цю споруду «Європейським валом», східним кордоном Європи.
Звісно, негайно з’явилися критики. Поміж них Юлія Тимошенко, яка часто стає жертвою некомпетентності своїх радників. Вона зазначила, що «Стіна» не втримає атаки російських танків. Звісно. А хто каже, що втримає? Її завдання в іншому.
Тривалий час (усі 23 роки незалежності) на межі між Україною і Росією не було жодного фізично фіксованого на місцевості кордону. Тому за таких умов важко звинувачувати порушника, коли на землі немає видимих ознак того кордону. Насправді там були лише поодинокі українські прикордонні застави і перепускні пункти, а між ними десятки кілометрів неконтрольованої зони, чисте поле, де можна пересуватися безперешкодно, що, власне, російські війська та спецслужби й роблять. Отже, якщо проект «Стіна» буде таки здійснено, то український кордон стане фізичною реальністю, яку не можна буде ігнорувати.
Так, «Cтіна» ненадовго затримає російські танки (але навіть якщо на 5-6 годин, навіть якщо на годину, це також важливо), але стане на заваді тисячам російських активістів, подібних до тих, що у березні-квітні атакували в Луганську, Донецьку, Харкові, Миколаєві українські адміністративні будівлі, зриваючи українські прапори та вивішуючи російські. «Стіна» зупинить російські розвідувально-диверсійні групи, агентуру, контрабанду, завезення зброї, наркотиків і тому подібне. Зрештою, вона стане проблемою для всіляких «зелених чоловічків»…
Зрозуміло, що ця споруда – це лише один елемент української оборони на сході. Крім неї, там має бути багато з того, що збереглося на західному кордоні – вишки спостереження, контрольно-слідові смуги, електронні системи спостереження, мінні поля, фортифікація і т.д. У складі Прикордонної служби мають бути високо мобільні прикордонні війська, здатні відбити перший натиск супротивника і затримати його на якийсь час, допоки розгорнуться частини Збройних cил.
За прикордонниками має бути створена основна лінія оборони з УРами (укріплені райони), з артилерійськими позиціями, системами ППО, танковими з’єднаннями, маневрено-штурмовими групами і т.д.
Духовна «стіна»
Однак цей мур справді не допоможе, якщо у свідомості мільйонів українців надалі пануватимуть сумнівні настрої, що протягом століть навіювалися імперською пропагандою, – і цей процес нині не закінчився, а лише посилився. І ці настрої, на жаль, доволі потужні. Приміром, організатор проукраїнської патріотичної акції у Запоріжжі журналіст Юрій Гудименко заявив: «Я – історик за освітою. Вважаю, що мине небагато часу й нашим народам – російському й українському – буде соромно один перед одним. Ми – брати по крові».
Чи здійснював пан Гудименко аналізи крові у росіян й українців, щоб робити такі висновки, чи брав він у когось зразки ДНК? Що, власне, він тут має на увазі? Брехливі міфи імперської історіографії про «єдину колиску»? Хоча будь-який серйозний і незаангажований історик, антрополог, етнограф знає, наскільки різним було походження українців, росіян і білорусів. І за що має бути українцям соромно перед росіянами, за те, що насмілилися захищатися від російської агресії?
До речі, комуно-імперська пропаганда передбачливо не дала ніякого чіткого визначення, що таке «братній народ» і чим він відрізняється від «небратнього». Для цієї пропаганди чим більше туману та нечіткості – тим краще, легше маніпулювати в залежності від швидкоплинної зміни подій. В Європі чимало є народів спільного походження, близьких етнічно, культурно, лінгвістично, релігійно тощо. Але там нікому (крім маргіналів-неонацистів) не спадає називати англійців, німців, шведів «братніми народами», принаймні після 1945 року. А до того це залюбки робила нацистська пропаганда з її ідеєю «братніх арійських народів». Стосунки між народами і країнами будуються не на мовній, культурній, етнічній спорідненості, а на інтересах і цілях.
Цікаво, що вся ця «братня» демагогія розрахована не стільки на самих росіян, скільки на дурників у сусідніх країнах. Росію це аж ніяк не обмежує. Ще кілька років тому зусиллями Московського патріархату дуже модною стала ідея «православної єдності». Але вона чомусь не перешкодила в 2008 році збройному нападу Росії на православну Грузію…
Дуже дивно, але й вельми показово те, що навіть зараз у радіоефірі відставний полковник української військової розвідки Петро Недзельський не втомлюється співати про «українсько-російське братерство». То чи варто дивуватися, що розвідка України проспала російську агресію 2014 року? Це «братнє» засліплення є дуже небезпечним.
Нова гуманітарна політика
Духовна стіна між європейською Україною і Росією, що відкрито маніфестує фундаментальну ворожість до європейських цінностей, має стати похідною від нової української гуманітарної політики, що заперечуватиме ідеологічні стандарти часів Кравчука, Кучми, Ющенка і Януковича. Її головна риса полягатиме у тому, щоб казати українському народові правду, зокрема й про те, що ніяких особливо компліментарних взаємин між українцями і росіянами протягом століть не було, немає їх і зараз, про те, що нинішня російська війна проти України – далеко не перша і, на жаль, вельми ймовірно, не остання.
Треба пояснювати, що історично російський народ був схильний до деспотичних форм правління і нинішній культ вождя Путіна в Росії є цілком закономірним. Цілі українського і російського народів – несумісні, адже українці прагнуть стати частиною політичної, соціально-правової й економічної Європи (власне, вони й сформувалися у межах європейських геокультурних обширів), а росіяни – зберегти свою специфічну архаїчну цивілізацію, що базується на ненависті до Заходу та до демократії.
Кілька років тому Володимир Путін заявив, що російському православ’ю іслам ближчий, ніж католицизм… Тут дуже багато зневаги до Заходу, але обмаль поваги до ісламу, бо у проєвропейській Україні кримськотатарські мусульмани почувалися цілком комфортно, а нині в Криму вони стали об’єктом релігійних переслідувань (навіть у формі цензурування російською владою Священного Корану). Нова гуманітарна політика України повинна сприяти духовному унезалеженню українців від згубного імперського впливу, від руйнації України зсередини.
Ігор Лосєв
