Закордонні аналітики склали прогнози можливого розвитку ситуації.
Бронежилети солдатів українського добровільного батальйону «Шахтар» сохнуть на березі Азовського моря у Маріуполі, 14 вересня 2014 року
У вівторок депутати українського парламенту зробили крок, покликаний відвернути велику війну.
Принаймні у цьому їх переконував Президент Петро Порошенко. Депутати в атмосфері небаченої таємності проголосували за особливий статус для окремих районів Донбасу та амністію тим, кого сьогодні називають терористами. Уперше не працювало навіть електронне табло парламенту.
Ухвалені без жодного обговорення та правок закони одразу викликали шквал емоцій. Опоненти Порошенка вже охрестили їх і "зрадою національних інтересів", і "здачею Донбасу", і "торгівлею світлою пам’яттю убитих російськими окупантами". Усе це вже сказано. І, без сумніву, буде сказано ще чимало різких слів. Але заради справедливості варто сказати й інше.
Дивлячись останніми днями на потемніле від утоми обличчя Порошенка, важко повірити, що його мета — догодити Путіну. Він радше схожий на людину, котра діє в обставинах, які змінити не може — тиск і Росії, і Заходу очевидний.
І зрозуміло, що Порошенко вибрав той варіант, який, мабуть, принаймні для себе вважає прийнятним компромісом, ціною, котру готовий заплатити за спробу зупинити війну в знекровленій країні.
Утім, перша реакція різних сторін не дає підстав для оптимізму щодо гарантованого закінчення гострої фази конфлікту. З одного боку, цей варіант відповідає певним закулісним домовленостям.
З другого — зовсім не очевидно, що цих домовленостей будуть дотримувати і в найближчі тижні, і в найближчі місяці. І що, наприклад, Путін погодиться на контроль над Донбасом в обмін на втрату контролю над Києвом.
А це означає, що ризик вiдновлення бойових дiй у ще бiльших масштабах залишається дуже високим. І заява мiнiстра оборони Росії Сергiя Шойгу, зроблена у день гарчих дебатів в українському парламенті, засвідчує, що ще не все закінчено.
Росія, за його словами, "через загострення ситуацiї в Українi повинна розгорнути повноцiнне i самодостатнє угруповання вiйськ на кримському напрямку".
Себто, Путін якщо й відступив на крок під тиском Заходу, то, можливо, лише для того, щоб підготуватися до нового небезпечного удару. І закордонні аналітики, які спробували передбачити можливі дії Путіна, заявили, що бачать три можливі сценарії розвитку подій.
Зокрема, польськi аналiтики твердять, що Кремль може й далі реалізовувати свої плани в Україні щонайменше за трьома основними сценарiями.
Що це за сценарiї і якою є вiрогiднiсть їх втiлення — у розмовi з полiтичними експертами з Варшави Войцехом Мiрчинським і Вацлавом Корзою та українським полiтологом Iгорем Золотаренком.
— Якщо ухвалені парламентом закони про статус Донбасу виявляться пасткою Путіна та ілюзією, то чого нам слід чекати від Кремля?
В. Мiрчинський: — Справдi, навiть попри перемир’я, є пiдстави вважати, що Путiн не зупиниться. Сьогоднi з вiрогiднiстю до 50 вiдсоткiв можна стверджувати, що Росiя намагатиметься восени просуватися далi в Україну, аби створити сухопутний коридор до Криму. Цей сценарій передбачає захоплення Маріуполя, а також півдня Запорізької і Херсонської областей.
Мотиви Кремля тут переважно геополiтичнi.
— Які аргументи на користь цього сценарію?
— Нинi основне сполучення Росiї з анексованим Кримом здiйснюється через Керченську протоку за допомогою поромної переправи. Авiасполучення надто дороге, до того ж авiакомпанiї, якi мали рейси до Криму, потрапили пiд санкцiї, а залiзничне фактично припинилося через воєнні дiї на сходi та окупацiю РФ українського пiвострова. Москва могла б обходитися i поромами, але невдовзi настане зима, тож морська переправа не функцiонуватиме.
Тому фiзичний зв’язок із Кримом буде повністю перекритий, що призведе до гуманiтарної катастрофи на пiвостровi. А це неминуче вдарить по популярностi Путiна, чого вiн, звiсно, допустити не може. Крiм того, Росiя могла б зекономити щонайменше 8 мiльярдiв доларiв на будiвництво мосту через Керченську протоку, що в умовах захiдних санкцiй теж чимала копiйка.
В. Корза: — Щодо мосту, то фахiвцi стверджують, що, навiть витративши ще бiльшi кошти, Росiя все одно не зможе його побудувати. Свого часу це вдалося лише найтехнологiчнiшiй країнi Європи — Третьому рейху. Однак пiсля того, як нiмецький мiст зруйнував криголам пiсля Другої свiтової вiйни, навiть могутньому СРСР так i не вдалося його вiдновити.
Іще однiєю масштабною проблемою для Путiна є не лише сухопутне сполучення з пiвостровом, а й стабiльне забезпечення його водою й електроенергiєю. Обидва напрямки зараз повнiстю залежать вiд Києва, який будь-якої миті може перекрити постачання води чи свiтла. Тому Кремлю конче потрiбно й далі вести вiйну, щоб узяти пiд контроль хоча б Пiвнiчнокримський канал, який починається в Таврiйську Херсонської областi. Інакше жителям Криму доведеться жити за блокадними правилами.
I. Золотаренко: — Є тут i психологiчнi моменти: Путiну потрiбна перемога бодай локального масштабу, і нею може стати створений сухопутний коридор до Криму. Якщо цiєї перемоги не буде, то росiяни рано чи пiзно спитають: а навiщо нашi сини i чоловiки гинуть на українськiй землi? Нiвелювати цей негатив може тiльки просування вперед, тому зупиняти вiйну Путiн не буде.
Росiя для втiлення такого плану потребуватиме додатково щонайменше 20 тисяч вiйськових, а його успiшнiсть залежатиме вiд того, чи зможе українська армiя захистити Марiуполь.
— Наскільки я розумію, цей сценарій є лише одним із трьох. Який другий?
В. Мiрчинський: — Так, наш другий сценарій передбачає, що Путін піде ще далі, аж до Приднiстров’я, захопивши в тому числі й Одесу. Такий розвиток подiй також є доcить реальним — вiдсоткiв тридцять. Бо основна мета Кремля — серйозно послабити Україну. А це можна зробити тоді, якщо вiдiбрати в неї ключовi транспортнi вузли на морському узбережжі. Одним із таких є Одеський морський порт, через який проходять мiльйони тонн рiзних вантажiв.
Захопивши Одесу, Кремль зможе паралiзувати значну частину товаропотокiв України, що завдасть потужного удару по нашiй економiцi. Саме тому це мiсто є одним із прiоритетiв воєнної кампанiї Москви. Крiм того, Кремль тодi зможе реалiзувати ще один свiй план — з’єднати територiї, якi вважає "Новоросiєю", iз Приднiстров’ям.
В. Корза: — Так, створити промислову базу для пiдконтрольних "ДНР" та "ЛНР" Путiну вдасться лише після взяття таких стратегiчно важливих мiст, як Днiпропетровськ, Запорiжжя, Херсон та Одеса. Тiльки контроль над цими регiонами здатен забезпечити Москвi бодай якийсь економiчний базис для мiнiмiзацiї збиткiв вiд вiйни за "Новоросiю".
I. Золотаренко: — До речi, як стверджують джерела в росiйському генштабi, для реалiзацiї цього плану бойовики навiть планують масштабну провокацiю. Зокрема, спiльно з армiєю РФ вони можуть iнсценізувати напад на Крим. Найманцi та росiйськi солдати, переодягнені у форму Збройних сил України, iмовiрно, нападуть із боку Марiуполя в напрямку Керчi. Таким чином Росiя демонструватиме, що Україна напала на "росiйський Крим".
Пiсля цього планується наступ з боку Приднiстров’я на Одесу i з боку Криму — на Херсон. Вiйська, що наступатимуть з Криму, повиннi об’єднатися з вiйськами РФ i в тандемi з бойовиками вести наступальну операцiю на Марiуполь. Притім приднiстровських бойовикiв i регулярну армiю РФ прикриватимуть з моря та з повiтря. Така-от "шахiвниця".
— Як я розумію, ваш третій сценарій передбачає ще далекосяжніші плани Путіна?
В. Мiрчинський: — Так, Росiя може спробувати захопити всю Лiвобережну Україну, разом із Києвом. Такий сценарiй можливий за умови, якщо Москвi вдасться бодай частково провести два попереднi та повнiстю деморалiзувати українську владу. Для проведення такої операцiї РФ змушена буде залучити вiд 100 до 200 тисяч своїх вiйськових.
Утiм, тут для Росiї є величезнi ризики. По-перше, воєнні дiї вона вестиме в умовах нових санкцiй, якi будуть значно серйознiшими, анiж запроваджені ранiше, — аж до ембарго на постачання енергоносiїв, що є ключовим сектором росiйської економiки.
По-друге, навiть деморалiзована українська влада не зможе спинити народного спротиву зовнiшнiй агресiї. А це означатиме, що в Росiю поїдуть уже не сотнi, а тисячi, а то й десятки тисяч "вантажiв 200". Вочевидь, це не додало б популярностi Путiну i призвело б до нестабiльностi та масових протестiв у самiй Росiї.
В. Корза: — Імовiрнiсть саме такого сценарiю сьогоднi не перевищує 10 вiдсоткiв, але з огляду на ситуацiю, у якiй нинi опинився Путiн, це також немало.
— Якщо підсумувати, якою, на ваш погляд, є ймовірність, що вже ухвалені закони про амністію і особливий статус Донбасу зупинять Путіна, і він не вдасться до одного із трьох описаних вами сценаріїв?
— Це — найскладніше запитання. Остаточно припинити вiйну в Українi Путiну заважає тупикова ситуацiя, в яку вiн себе загнав, розпочавши агресiю. Бо вiдступ — це остаточна поразка всього проекту "русскiй мiр". Вiдтак у наступ на Путiна можуть пiти росiйськi "яструби", адже поразка лiдера — завжди дуже зручна нагода, щоб просунути сильнiшого керiвника. А цього Путiн боїться найбiльше.
Крiм того, вiдступ Путiна може спровокувати низку зовнiшнiх претензiй до Росiї як до країни, котру можна перемагати. Першим у цьому списку може стати той же Китай, який, наприклад, вiдкрито заявить свої права на Далекий Схiд. За Пекiном може пiти Японiя в питаннi повернення Курильських островiв тощо. Це чудово розумiє Путiн, тому, вочевидь, вiн таки змушений буде воювати. На жаль, тут я — песиміст. Але кінцеву оцінку перпектив миру чи війни можна буде дати вже за кілька тижнів.
Юрiй ГРИЦИК
