У пострадянській публіцистиці було популярно нагадувати, що слово «криза» китайською мовою записується ієрогліфами «небезпека» й «можливість». Ніч на 10 грудня показала, що організатори Євромайдану не врахували мінімум одну небезпеку. Хоча важко стверджувати, що вони мали можливості їй протистояти.
Ідеться про «м’яку» зачистку постійно діючої акції протесту. Відповідна технологія була апробована саме цієї ночі. Щоправда, не на самому Майдані Незалежності, а в так званому урядовому кварталі – в районі вулиць Грушевського, Лютеранської, Інститутської, де після недільного мега-мітингу маніфестанти встановили барикади та пікети.
Сьогодні спливає термін, раніше відведений судовими виконавцями для звільнення адміністративних будівель (Київміськадміністрації та Будинку профспілок). Відтак опозиція та мітингувальники очікували масованого штурму своїх позицій, включно з основним табором на Майдані. Таким очікуванням сприяв досвід бойовиська на Майдані 30 листопада.
Вдень 9 грудня в центрі столиці масово з’явилися внутрішні війська та спецзагони МВС. Надвечір центральні станції метро були закриті правоохорнцями нібито через мінування (пізніше міліція оголосила, що розслідує появу фальшивих повідомлень про це). Ще дещо пізніше в районі Хрещатика зачинилися більшість цілодобових закладів. Усе це ніби також підтверджувало версію про підготвку штурму.
Але вийшло інакше: протягом ночі силовики за активної участі «тітушків», осіб в уніформі МінНС та комунальних служб, а подекуди – з залученням будівельної техніки, лише розібрали барикади в урядовому кварталі, відтиснувши їхніх захисників на Майдан/ Хоча при цьому, за наявними даними, постраждали десять осіб з числа маніфестантів та двоє правоохоронців, у цілому операція пройшла відносно спокійно. Як правило, барикади оточували переважаючі сили внутрішніх військ, що робило опір фізично неможливим.
За цих умов розроблена маніфестантами тактика захисту укріплень, розрахована саме на масову сутичку, виявилась неефективною, до того ж, їм просто бракувало кількості для протидії спецзагонам, що розрізали великі скупчення людей, блокуючи менші групи поодинці.
Цікавим нововведенням виявилась поява на місці подій десанту з числа народних депутатів від Партії регіонів. Натомість, за ранковими даними, перші особи опозиційних партій до «гарячих точок» не дісталися (хоча «рядові» опозиційні парламентарі, судячи з інформації соцмереж, були присутні скрізь).
Насправді незрозуміло, чи не планувався й повноцінний штурм – принаймні, коли вночі на кілька годин зникло світло в приміщенні КМДА, всі готувались до гіршого. Але до кінця влада наразі не пішла. Можливо, вона стрималась в очікуванні візиту Верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки Кетрін Ештон та помічника держсекретаря США у справах Європи та Євразії Вікторії Нуланд, котрі прибувають до Києва сьогодні. До речі, Нуланд летить із Москви, де закликала тамтешню владу «сприяти» врегулюванню ситуації в Україні. А перед тим вона була, знов-таки, в Києві, на засіданні міністрів закордонних справ ОБСЄ.
Між тим, черговим подразником для Заходу став напад силовиків на офіс партії «Батьківщина», що також стався надвечір 9 грудня. Офіційно міліція заявила про вилучення серверів інтернет-видання Цензор.нет, чия редакція знаходиться поруч – нібито через скаргу про шахрайське привласнення комп’ютерної техніки. Однак водночас представники досі не ідентифікованї силової структури вилучили й сервери «Батьківщини».
Вже за кілька годин на провладних інтернет-ресурсах з’явилось повідомлення нібито від анонімного фіцера спецслужб, котрий заявив, що на серверах виявлено «сценарії для провокаторів вуличних заворушень, чеки про оплату їхніх послуг». При цьому пролунало звинувачення на адресу Олександра Турчинова як нібито головного організатора таких «провокацій». Щоправда, пролунало воно навіть не з вуст аноніма, а в редакційних підводках відповідних онлайн-медіа. Проте джерела Тиждень.ua припускають, що ця ситуація матиме продовження, а її кінцева мета – як дискредитація в очах Заходу опозиції в цілому, так і нейтралізаця того ж Турчинова, а також Григорія Немирі, що залишається головним «тимошенківським зв’язковим» із Заходом.
Стратегію «поступового витиснення» влада широко практикує і поза вуличним протистоянням. До 9 осіб, котрих першими схопили ще на місці бійки з міліцією біля адміністрації президента 1 грудня, і котрим вже встигли дати по два місяці арешту на час слідства, додаються все нові.
При цьому випадки затримань та обшуків зазвичай виглядають, скажімо так, дивно. До студента Віталія Кузьменка, побитого міліцією на Банковій (черепно-мозкова травма), у лікарню прибули правоохоронці через те, що інша пацієнтка цієї лікарні винуватила його в крадіжці мобільного телефону. Але після появи преси та народних депутатів правоохоронці чомусь нічго не знайшли.
Натомість львівського фотографа Олега Панаса затримали на вулиці, як стверджують свідки, знов-таки за звинуваченням у крадіжці мобільного – але до Києва незабаром перевели як підзрюваного в тій-такі «справі 1 грудня».
Віктора Смолія, захисника активіста Андрія Дзиндзі (котрий вже отримав два місяці у все тій же справі), взяли в управлінні УБОЗ, куди він зайшов у справі свого підзахисного, нібито за спробу замаху на життя судді. Свідки процесу над Дзиндзею розповіли Тиждень.ua, що Смолій в судовому засіданні дійсно кричав на суддю, але не пригадали якихось яскраво виражених погроз. Між тим, ситуація зі Смолієм виглядає реалізацією попередження голови МВС Захарченка про переслідування тих, хто «погрожує» суддям та правоохоронцям, задіяним у придушенні Майдану. Активісти розглядають це в першу чергу як акт залякування тих, хто розміщує в соцмережах персональні дані таких осіб.
І на сьогодні цю тактику влади можна вважати умовно успішною. Принаймні, заклики голови ВО «Свобода» Олега Тягнибока пікетувати місця мешкання тих-таки суддів наразі не вилились у дії. Пікети під Шевченківським судом, де прийнято більшість замовних, як упевнені активісти, рішень, знято. Протест під Генпрокуратурою обмежився «лежачими» формами, і то голова цього відомства Віктор Пшонка негайно пригрозив маніфестантам відповідальністю.
Натомість розслідування побиття маніфестантів не виливаєтсья в жодні результати. Перевірити стан здоров’я побитих міліцією прокуратура надумалась аж на шостий день після подій. З порядку сімдесяти проваджень, відкритих різними правоохоронними органами починаючи з подій 30 листопада, дій міліції, наскільки відомо з офіційних джерел, стосуються тільки три. Годі й казати, що серед затриманих чи просто підозрюваних на сьогодні немає жодної людини в погонах.
Враховуючи, що юридичних механізмів для негайного задоволення таких вимог опозиції, як підписання Асоціації з ЄС та перевибори президента й парламенту, не існує, першою й головною реальною вимогою до влади залишається швидке й об’єктивне розслідування дій правоохоронців і не менш об’єктивний та швидкий перегляд справ цивільних фігурантів «справи 1 грудня».
Водночас влада не може на це піти не лише через відомий страх президента Януковича «показатися слабким». Насправді покарання чи хоч би встановлення осіб правоохронців, що відверто перевищували свої повноваження, не лише піднесе дух опозиції, але й, що важливіше для «режиму», дуже демотивує решту бійців і командирів, частина з яких і так не в захваті від своєї роботи останніми днями.
Відтак штовхнути владу на це може хіба що тиск західних структур, ефективність якого, втім, на сьогодні оцінити складно. Разом із тим, наявність Майдану лишається головною причиною, через яку такий тиск взагалі має сенс – тож в інтересах Майдану триматися стільки, скільки можливо, а бажано й довше.
Олександр Михельсон
