Під час виборчої кампанії 2004 року на Закарпатті поширювалися чутки, що Віктор Янукович – насправді Янош Ковач, і батько його був угорцем, а мати – русинкою (варіант: словачкою). Результат – майже 100% голосів серед відповідних етнічних і субетнічних груп.
За рік перед цим Янукович (тоді прем’єр) розповів Едуарду Шеварднадзе (тоді президенту Грузії), що його виростив у дитинстві якийсь там анонімний "грузин за походженням".
А чотири роки тому Віктор Янукович у статусі прем’єра приїхав до Білорусі і цілком офіційно заявив про своє білоруське коріння.
Він навіть з’їздив до свого "родового гнізда", до села Януки Докшицького району Вітебської області і там урочисто заприсягся побудувати котеджне селище, молокозавод та сховище для морожених ягід, після чого запросити туди на проживання геть усіх Януковичів з України та Білорусі.
Чи здійснені ці грандіозні плани, а чи ні, преса мовчить, проте пов’язання Віктором Януковичем свого родоводу з Білоруссю – достеменний факт.
Ну, а тепер, напередодні візиту до Польщі Віктор Федорович розповів, що він, виявляється, – наполовину поляк.
"Мій дід та прадіди були литовськими поляками, католиками, – цитує Gazeta Wyborcza президента України, який щодня демонструє свою прихильність до російського православ’я. – Лише мій батько народився у Донбасі, де одружився із жінкою з Росії. Усі інші мої предки походили з Польщі".
За словами Януковича, його бабуся розповідала, що народилася у Варшаві: "Її мама померла, а батько вдруге одружився – на литовській польці, яка мешкала у Вільнюсі…
Після Жовтневої революції родина потрапила під Вітебськ у Білорусі, де бабуся вийшла заміж за мого діда, який проживав у Докшицях біля села Януки, – розповів Янукович. – Лише з Білорусі родина виїхала в український Донбас, де я і народився".
Дуже цікава інформація, чи не так? "Усі інші предки", тобто по батьківській лінії, походять з Польщі. Очевидно, і Білорусь – це Польща. Тільки ж чому тоді вони були "литовськими поляками"?
Річ Посполита – то офіційно була держава двох народів, польсько-литовська унія, кожна частина якої мала свій уряд і своє військо, і Білорусь із селом Януки входила якраз до Великого князівства Литовського. Щось не те…
І як же тепер з Яношем Ковачем?
Але найцікавіше інше. Коли насправді потрапила родина Януковичів на Донбас? У пресі писалося, наче ще його дід подався до 1917 року працювати на шахті. Шляхтич (а про це також багато писалося), хай і збіднілий – і на шахту? Ой…
Та не тільки справа у шляхетському походженні: з лісів і боліт – та з власної волі у степ? Ще одне "ой"…
І знов-таки, якщо він ще до 1917 року подався на Донбас, то як же зустрів свою майбутню дружину, сім’я якої виїхала з Варшави до Вітебська після 1917 року? Дивні діла Господні… І, до речі, з якого дива католицька сім’я з Варшави подалася до православного Вітебська назустріч більшовикам?
Можливостей виїхати назад, якщо якимось випадком їх туди занесло, було чимало – аж до 1921 року, коли була підписана мирна Ризька угода між червоною Росією та Польщею і десятки тисяч людей переселилися по той чи інший бік кордону.
І ще одна цікава деталь: царська влада до 1917 року посилено викоріняла у Білорусі католиків, яким чином Януковичі могли втримати віру? Незрозуміло…
Та повернімося до переселення Януковичів на Донбас. Його батько народився 1923 року. Якби він народився і жив на Донбасі, то обов’язково був би мобілізований до Червоної армії (1923 рік народження був покликаний на службу 10 серпня 1941 року, а німці прийшли на Донбас тільки восени, у цей час вони вели бої на Дніпрі).
Чи, можливо, він був дезертиром (а таких у Донбасі також вистачало, щоб там не говорила пропаганда – дещо менше, ніж на Галичині, але все одно до біса).
Так чому його не взяли до війська 1943 року, коли нацистів вибили з регіону? Адже не калічна людина була, раз працював машиністом паровозу та дожив до 1991 року.
І не треба розказувати, що машиніст – це такий цінний кадр, що його не мусили мобілізовувати; паровози у ті роки водили 50-річні статечні дядьки та жіночі бригади.
Крім того, машиністом Федір Янукович, якщо анкета глави держави правдива, був на момент народження свого сина, а це 1950 рік.
Щоправда (це, як то кажуть, секрет Полішинеля), Інтернетом гуляють фотокопії документів, які начебто засвідчують службу Януковича Федора Володимировича (до речі: Володимир – суто православне ім’я, то як ця людина могла бути католиком?) у німецькій поліції, але чи правда це?
Принаймні, білоруські архівісти у приватних розмовах стверджують, наче Януковичі справді були дрібними шляхтичами, постраждали від більшовиків, а відтак закономірно і дід, і батько співпрацювали з нацистами під час війни, проте злочинів не скоїли, тому були просто заслані – на Донбас, на шахти…
Так це чи ні – поки що немає офіційних документів; їх і не буде, допоки при владі в Білорусі перебуває чинний президент. Хіба що Віктор Федорович примудриться дуже сильно особисто образити Аляксандра Ригоровича…
Але це ще далеко не все про литовсько-білоруське коріння глави Української держави. Газета "Голос Крыма" не так давно опублікувала розвідку, в якій стверджується: "Корінь прізвища Янукович – татарський.
Глибинно за корінням він походив від татар, котрі прийняли християнство й опинилися на території Русі, Польщі. Його корени в Білорусі, де литовські князі селили татар. Це видно навіть по антропологічному типу Януковича", – говориться у статті.
Газета відзначає: "Перші татари з’явилися на території Великого князівства Литовського у XIV столітті, це були воїни хана Тохтамиша – вихідці з Причорномор’я і з Кримського півострова. Натерпівшись від міжусобиць в Золотій Орді, вони, говорячи сучасною мовою, попросили політичного притулку у литовського князя Вітовта.
Той гостинно прийняв татар, узяв їх собі на військову службу, виділив хороші наділи на білоруських землях – на Віленщині та Мінщині… Родина Януковича належала до одного з родів литовських татар Янук, і її носіями були жителі невеликого шляхетського обійстя, а нині сільця Януки Докшицького району".
Справді, було таке. Ті переселенці у більшості своїй (але не всі) прийняли християнство (хто православ’я, а хто покатоличився), серед них основну масу становила дрібна шляхта, яка тільки й мала, що коня, шаблю та гонор.
А "Янук" на одному з тюркських діалектів значиться "погорілець". Можливо, саме тому й переселилися його предки під крило князя Вітовта. В результаті Велике князівство Литовське, а потім – Річ Посполита обзавелися гарною легкою кіннотою. Але і певні наїзницькі звичаї серед цієї шляхти збереглися.
Втім, часи були веселі, наїзди не тільки на ворога, а й на мирних обивателів – ознакою молодецької звитяги… Тож, мабуть, далеко не випадково у дитинстві майбутній президент мав дворове прізвисько "хан"…
Одне слово, цікава виходить генеалогія, хоча деякі її епізоди абсолютно не прояснені чи суперечать один одному. І гріх, як на авторів погляд, тут один: зовсім не ймовірне служіння окупантам чи адміністративне заслання предків глави держави, не їхні можливі татарські корені чи належність до католицизму.
Це все було колись, і навіть неправильний, з точки зору "совка", вибір між Гітлером та Сталіним у часи війни, – не злочин, якщо на руках немає невинної крові (стосується це обох варіантів вибору, до речі).
А от намагання з політичними цілями покрити глянцем справи предків та коригувати свій родовід залежно від політичних обставин – це вже річ неприпустима з будь-яких міркувань, чи то з християнських, чи то зі світсько-гуманістичних.
Тим більше для політика, який постійно підкреслює своє шанування радянського періоду історії – а водночас і напускає найбільше туману на біографії своїх батьків та дідів саме у цей період. Чи морально так чинити?
На цьому можна було б поставити крапку, якби не ще одна обставина. Свого часу правив Україною московський намісник Володимир Щербицький – із роду русифікованої дрібної шляхти, що, ясна річ, виставляла після 1917 року себе "пролетарями".
Так от, Щербицький був живим утіленням ленінської тези про певну категорію "обрусілих інородців" (сказаних, до речі, з приводу поведінки іншого дрібного шляхтича Йосифовича-Дзержинського) – мовляв, такі інородці "завжди пересолюють щодо істинно російського настрою" і являють собою "істинно російських держиморд".
Ясна річ, нинішні вожді КПУ не згадують ці слова свого ідейного гуру, бо ж тут повіриш у концепцію переселення душ, хоча на кожному етапі та душа дрібнішає й дрібнішає…
Сергій Грабовський
