Чергове турне президента Російської Федерації Дмитра Медвєдєва просякнуте символізмом. Він їде місцями "слав" Суворова та Хрущова – через Альпи прямісінько на Генасамблею ООН. Поєднання 18-го та 20-го сторіч. Історичний фарс помножений на історичні натяки. Натяки Європі, США, світові.
Щедро приправлені епітетами та правильно поставлені повідомлення російських ЗМІ одноголосні – Медвєдєв їде шляхами "величних". Відтак, ні багато ні мало, сам Медвєдєв зводиться в когорту "постатей".
Прийом для Кремля не новий і, завдяки механізмам упровадження, в тому числі через світові піар-агенції, здатний на широку промивку мізків з відкиданням будь-якої альтернативи чи здорового глузду.
Таке звеличення Медвєдєва цілком співзвучне нинішній Програмі реформування Адміністрації президента РФ, за якою Кремль посилює вплив на російські ЗМІ (в тому числі опозиційні) завдяки компромату, підкупу, залякуванню.
Паралельно йдеться про "інформаційно-політичний бар’єр", коли Адміністрація активно реагуватиме на недружні публікації всіма наявними контрзасобами. Головне – резонанс та видимість юридично-документального обґрунтування.
Все це, звісно, під соусом дискредитації, маргіналізації та функціонування тотальних баз даних на всіх працівників усіх БЕЗ ВИНЯТКУ ЗМІ– такий своєрідний глобальний "ковпак" із подальшим прицілом на сусідні простори.
Подібні механізми "захисту", "лояльності" та "контрвпливу" для РФ не новина. Недаремно Путін лише на третій день по вбивству Політковської висловився про неї як про маргінала. Прикладів "системи в дії" безліч.
Нинішня міжнародна кон’юнктура для Кремля більш ніж вдала. Північноамериканський ринок вперше просів порівняно із Європейським за рівнем споживання. Долар знецінюється. Німеччина як імпортер інвестицій стоїть на порозі спаду.
Частини Євросоюзу частіше позирають на Росію, аніж на традиційних союзників. Відмова США від ПРО у Чехії та Польщі фактично засвідчила, що Вашингтон здав своїх союзників. На гребені цієї хвилі Москві залишається лише збирати вершки від запаморочливих перемог. Хіба щось може бути краще, аніж 210-річчя від альпійського походу Суворова та 49-річчя Хрущовської чечітки в ООН?
Трохи історії
Кінець ХVIII сторіччя ознаменувався трьома поділами Польщі, після чого вона більше ніж на сто років стала "народом без держави". Катерина II зробила з польського трону клозет, а Європа так і не засвоїла урок.
Отже, 1794 року на майдані Кракова вихованець Лицарської школи, герой війни за незалежність Америки та польсько-російської війни 1792 Тадеуш Косцюшко проголошує Акт повстання.
Сама Польща тоді була, де-факто, буферною територією розділеною між Австрією, Пруссією та Російською Імперією. Хоча Варшава не належала Росії, однак саме Суворову зі своїм військом Катерина II наказує знищити непокірних.
Під час вирішальної битви у східному передмісті Варшави Празі (нині один з районів польської столиці) росіяни розбили повстанців та вирізали 20 тисяч мирного населення ("Різанина в Празі").
"Великий полководець" Суворов, щоб поставити варшавців на коліна, заборонив ховати небіжчиків. Коли поляки побачили гори трупів своїх близьких та рідних, вони скорилися і здали столицю. Переможених солдатів карали засланнями в Сибір, службою у російському війську та різками.
Цивільних кидали до в’язниць. Суворов шле до Санкт-Петербурга листа: "Ура! Прага. Суворов", і отримує відповідь: "Браво! Фельдмаршал. Катерина".
Європа нажахана масовими вбивствами, а сам Суворов, відповідно, набуває недобру славу масового вбивці.
Як зазначав військовий історик Мартін Ван Кревельд, європейці завжди дотримувалися певних правил гуманного ставлення до ворога. Навіть, попри прусське полонення Тадеуша Косцюшка у 1794 році, він помер від старості аж у 1817 році.
Російське ж військо Суворова мало погану славу, влаштувавши різанину цивільних під час взяття Ізмаїла та Очакова, та забравши усі унікальні архіви переможених до Санкт-Петербурга, які ніколи вже не поверталися.
З багажем такої "слави" 1799 року Суворов здійснює свій альпійський Сен-Ґотардський перехід з Німеччини до захопленої Наполеоном Ломбардії. Російська історія небагатослівна щодо наслідків такого походу, адже він завершився, як Бонапарт повернувся з Єгипту до Північної Італії навести лад.
Ненависть до росіян завдяки Суворову була настільки сильною, що польські легіони без вагань приєднувалися до військ Наполеона під час походу на Російську Імперію. Більше того, саме поляки переконали Бонапарта йти на Росію територією Великопольщі, щоб звільнити її від іга.
Ева Томпсон у своїй праці "Трубадури історії" стверджує, що військо Наполеона спочатку мало вести наступ через Україну, аби уникнути жорстоких зим, які, зрештою, і спричинили його поразку.
В сучасному російському просторі постать Суворова була реабілітована Сталіним, коли власні кадри вже аж ніяк не надихали на перемоги і тим більше не годилися для назв нагород. Тоді ж Сталін присвоює собі царське звання "генералісимус", а також відроджує ненависну чекістами Георгіївську стрічку під "брендом" Ордена Слави.
Більшовикам конче були потрібні міфи, а постать Суворова, про яку тоді вже всі забули, стала зручними приводом для ідеалізації перемог "великого російського народу".
Очікуване турне Медвєдєва – це історія перекручена на фарс, коли Європа мовчки потирає одну щоку та підставляє другу. А продовження турне в США – це вже інший фарс. Фарс не такого вже давнього часу, коли Хрущов вистукував ошелешеним Штатам "кузькіну мать", і який пам’ятаємо вже краще.
Олександр Піддубний
