Мерц заявив: «швидкий вступ України до ЄС неможливий».
От і кінець тої по-криворізькому простодушної афери Зеленського зі сподіванням, що ми без реформ проліземо, якщо не в НАТО, то хоча б у ЄС. Просто під шумок війни.
Але найсмішніше: такий шанс в нас дійсно був. Європа в 2022 була настільки нажахана і настільки не хотіла приймати нас в НАТО, щоб не воювати з путіним, що ідея дати нам вступ в ЄС за прискореною процедурою реально витала в повітрі. Просто отримати на переговорах «залізно-остаточний список необхідних реформ», проголосувати і впровадити хоча б 70% із них — і все: нас прийняли радісно б, як цінний актив, а Орбана заткнули.
…Якби не Зеленський.
Натомість в 2022 році під шумок війни Зелений Черчиль закрив 3 опозиційних телеканали, що тут же не залишилося без уваги Європи. Потім ті дебільні заборони депутатам опозиції пересікати кордон на міжнародні саміти. Потім переслідування НАБУ і САП і ганебні корупційні скандали з його дружками.
Порошенко за 3 роки без власної монокоаліції слуг забезпечив 100 із чимось реформ і за це отримав Євро-Асоціацію і безвіз. Зеленський в 2019 році прийняв країну, яку всі хвалили, країну з репутацією успішної демократії, якій багато пробачали. У нього було свої 3 мирні роки, і потім ще 4 роки, коли він мав всі важелі змушувати своїх тупих слуг голосувати за будь-які закони під приводом, що це «потрібно для вступу ЄС». За цей час він міг привести Україну в ЄС ПО ЗВИЧАЙНІЙ процедурі.
Натомість через 7 років зеленої ганьби канцлер Мерц констатує: реформ в Україні нема. Без реформ — предбанник.
Зеленський і його банда зробили все, щоб показати назовні: ми — дикі.
Вони вкрали, розсували по кишеням і вивезли за кордон наше майбутнє.
У фразі Мерца декілька помилок.
Зеленський не мав ідею «приєднатися до ЄС з 2027 р.». Блазень каже те, що хоче чути охлос, усвідомлюючи абсурдність своїх заяв.
Йому потрібні будь-які переможні фрази, щоб приховати непохитний рух до здачі України і зміни її євроатлантичного курсу у напрямок рф/кндр.
Мерц — політик, тому каже дипломатично.
В перекладі на людську мову фраза звучить так:
Зеленський марить та відверто бреше. Дії його режиму унеможливлюють європейські перспективи України.
В подачі «Букв» помилка ще грубіша. ЗМІ нехтує Конституцією, бо слово президент поруч із голограмою зайве, як юридично, так і фактично.
Вощдь і його плем’я заплатили олігархам 638 млн грн за Єдиний телемарафон.
Після того, як стало відомо, що позика Євросоюзу Україні розблокована, уряд швидко і без конкурсу роздав 638 млн грн власникам телеканалів, які випускають цензурований Єдиний телемарафон. Гроші платників податків за цензуровану інформацію, а точніше брехню, отримали:
• 179 млн грн — «Студія 1+1»
• 179 млн грн — «СЛМ новини»
• 179 млн грн — «Ми-Україна»
• 100 млн грн — на «Інтер».
Звертає увагу різницю ціни виробництва однієї години контенту, де найбільше отримує телеканал «Ми Україна», який за чутками контролює безпосередньо Андрій Єрмак:
• 169 тис за годину (тут і далі без ПДВ) — «Ми-Україна»
• 130,6 тис за годину — «Студія 1+1»
• 115 тис за годину — «СЛМ новини»
• 96 тис за годину — «Інтер»
Щоб зрозуміти якими сумами уряд платить за відсутність критики влади, варто порівняти, що 637 млн грн на Єдиний телемарафон це:
• 32 000 FPV дронів
• 319 квартир у Києві для ВПО
• 1276 автомашин для військових типу L200
А ще знову нафта через Україну транспортується, мільярди йдуть у кишеню рашистам на вбивство українців.
Назвати це “інформаційною політикою держави” — означає дуже щедро поставитися до реальності. Бо коли влада без конкурсу роздає 638 мільйонів гривень телеканалам, які синхронно транслюють одну й ту саму “правильну” картину світу, це вже не про інформування. Це про обслуговування.
Під вивіскою Єдиного телемарафону країні продають стабільність — але за ціною, яка більше нагадує старі добрі часи домовленостей із медіаолігархами. 179 мільйонів сюди, 179 туди — і ось уже ефір наповнений не питаннями, а відповідями. Причому такими, які влада хоче почути сама від себе.
Особливо символічно виглядає різниця у вартості “години правди”. Канал, який пов’язують із Банковою, отримує найбільше за кожну хвилину мовлення. Виходить, що найбільш “правильна” правда — найдорожча. І, мабуть, найменш схильна до сумнівів.
Але проблема навіть не в грошах як таких. Проблема в тому, що ці 638 мільйонів — це не просто цифра в бюджеті. Це 32 тисячі FPV-дронів, яких не буде на фронті. Це сотні квартир, які не отримають переселенці. Це техніка, яка могла б рятувати життя, але натомість фінансує стерильний ефір без незручних запитань.
І найіронічніше: рейтинг цього “єдиного голосу” стрімко падає. Люди перемикають. Бо навіть у час війни суспільство відчуває фальш. Можна купити ефір, але не довіру.
У підсумку маємо парадокс: держава платить величезні гроші за те, щоб її не критикували — і водночас втрачає аудиторію, яка цю критику давно шукає в інших місцях. Це вже не телемарафон. Це дорога, затяжна втеча від реальності.
