Результати грудневого опитування Київського міжнародного інституту соціології, опубліковані сьогодні — симптоматичні
Більшість українців (59%) вважає, що Україні демократична система важливіша, ніж наявність сильного лідера. Тих, хто вважає інакше – 32%. Зауважу, що прихильників демократії побільшало, порівняно з 2022 роком (27%), та з 2020 (31%).
Гадаю, що суттєвий сплеск (майже удвічі) таких пріоритетів є суспільним підсвідомим відчуттям того, що країна рухається у протилежному керунку.
І особливістю цього вектора руху є те, що його задає не легітимний президент чи парламент, а, як мені видається, особа, не переобтяжена жодним офіційним, задокументованим функціоналом, людина без повноважень, канцелярист Зеленського Андрій Єрмак.
Я вже писав про чутки, які блукають Печерськими пагорбами, про ймовірне призначення Андрія Борисовича прем’єр-міністром. Останнім часом вони посилилися припущеннями про конкретне місце, яке запропонують нинішньому главі уряду Денису Шмигалю. Причому, це буде пропозиція, від якої важко відмовитися.
Однак вже зараз можна стверджувати, що у прагненні посилити свій вплив та контроль і, зокрема, в Кабміні, Андрій Єрмак не зупиниться ні перед чим.
Приклад? Учорашня відставка Олександра Кубракова з посади віцепрем’єра з відновлення України – міністра розвитку громад, територій та інфраструктури. Слід розуміти, що усунули не якогось там ноунейма чи безпорадного урядника, а людину, яка певний час перебувала у фаворі Володимира Зеленського, відповідала за його дітище – програму «Велике будівництво». Візьміть до уваги, що Кубраков впав у око і закордонним партнерам України, які, провідавши про задум Андрія Борисовича усунути Олександра Миколайовича, висловили «глибоке занепокоєння». Реально для друзів та інвесторів відбудовної програми звільнення віцепрем’єра стало неприємним шоком.
Але для Єрмака ця гра виявилася принциповою. Причому, він серйозно подбав про можливі спорадичні рухи «жертви» після відставки. Кубраков – не «білий і пухнастий», про що свідчить його причетність до «Великого будівництва». Отже, у відповідних органів на випадок зайвих рухів знайдуться теки з тоннами компромату.
Володимирові Зеленському залишається тільки прикривати дії свого канцеляриста округлими фразами про оновлення уряду, обіцяні кадрові рішення, як це було і раніше, коли звільняли Сергія Шефіра з посади першого помічника глави ОП, а також його радників Сергія Трофімова, Михайла Радуцького та Олега Устенка, і двох уповноважених президента — Наталю Пушкарьову та Олену Вербицьку. Цілком реально, що наступними «на вихід» стануть ще одна віцепрем’єрка Ірина Верещук та Генеральний прокурор Андрій Костін.
Навіщо Єрмаку «перетрахувати» кадрами? По-перше, для того, аби провести на їхні посади «своїх» людей. Наголошу, — своїх, а не президентські креатури, які були б лояльними особисто до Зеленського. По-друге, усуваючи «відпрацьований матеріал», він убезпечує себе від раптових неприємностей на випадок конфліктів або ж непорозумінь. Ймовірні атаки ображених будуть нівельовані тоннами компромату зі згаданих вище тек, — за посередництва пригодованих і сервільних анонімних Telegram-каналів (як це було, до слова, і з Кубраковим).
По-третє, Єрмак наразі користає з моменту більш-менш дієздатної «монобільшості» «Слуг народу». Поки вона тримається і для голосувань можна залучити потрібну кількість голосів з «дружніх» фракцій, — є нагода зробити це позірно пристойно. Але, здається, що це триватиме не вічно.
Але прикінцевою метою Андрія Борисовича є повнота влади. Він чудово знає Володимира Зеленського і грає на його фобіях та уподобаннях. Він розуміє, що крісло прем’єра при Зеленському можна перетворити на посаду канцлера, причому інфантильний президент лише подякує за те, що його звільнили від управлінської рутини та всіх передбачених нею дискомфортів.
Зважитися на відверту узурпацію Єрмаку складно, та й непотрібно. Він отримає те, чого хоче, простіше, — через своїх людей повсюди, де тільки можна уявити собі їхню присутність. І з дотриманням «демократичних правил», — легалізувавшись у кріслі очільника виконавчої влади парламентсько-президентської республіки. А що іноді братиметься за повноваження глави держави, — так він і досі робив схоже, і не раз!
Українці, що сахаються «сильної руки», можуть бути спокійними…
