Напередодні Міністерство закордонних справ України повідомило про те, що запросило у Великої Британії агреман на призначення послом в Лондоні генерала Валерія Залужного.
А пізніше президент Володимир Зеленський у своєму зверненні сказав: «Сьогодні погодив кандидатуру посла нашої держави у Великій Британії. Генерал Валерій Залужний говорив мені саме про такий напрямок для себе – дипломатичний. Міністерство закордонних справ України направило відповідний запит на агреман. Наше союзництво з Британією має тільки зміцнюватися».
Сам генерал поки жодним чином не прокоментував ці заяви чинної влади. І станом на сьогодні не дуже зрозуміло, чи погодився він на це призначення, або це намагання випхати колишнього головнокомандувача Збройних сил України у “почесне заслання”.
Цього тижня з’явилися результати опитування соціологічної компанії “Социс”, які свідчать, що Залужний є лідером політичних уподобань українців. Соціологи змоделювали ситуацію, якщо генерал створить свою партію — результати свідчать, що за таку теоретичну силу проголосували б 34% українців, тоді як за умовний “блок Зеленського” — 15%.
Тож прибрати явного конкурента для Банкової, де рейтинги є сутністю життя, є логічним кроком після звільнення Залужного з посади. Головна інтрига в тому, чи піде генерал проти волі ОП, чи погодиться і поїде жити до Лондону.
Насправді, обидва варіанти для країни є своєрідною точкою неповернення. І другий з них набагато гірший.
У першому випадку країна гарантовано зануриться у політичне протистояння. У той час, коли на фронті вкрай складна ситуація, є серйозні проблеми з допомогою від ключового союзника України — Сполучених Штатів, Європу лихоманить від протестів фермерів, а українська економіка перебуває у всім відомому стані.
Знаючи модель поведінки влади “монобільшості”, можна легко припустити, що слідом за відмовою Залужного від закордонної посади буде кримінальна справа. Розмови про те, що вона вже існує, точаться давно. На генерала начебто вирішили “повісити” провал оборони півдня на початку повномасштабного вторгнення.
Такий сценарій призведе до дуже серйозної політичної кризи, яку країна не факт що може собі дозволити.
Однак інший сценарій ще гірший. Якщо Залужний погодиться або вже погодився на це призначення, це матиме дуже неприємні наслідки для суспільної думки, зокрема, на фронті. Колишній головнокомандувач, дуже популярний у війську, в якому багато хто бачив майбутнього національного лідера, залишає країну і їде до Лондону.
Крім того, що цю історію на всю катушку використає російська пропаганда, це стане кінцем можливого політичного майбутнього Залужного. Незважаючи на те, що робота послом у Британії — це зовсім не пенсія. Це надважливий дипломатичний напрямок — співпраця з одним з ключових і найбільш відданих союзників України. Але для внутрішньої політики це не матиме жодного значення.
Більше того, це спонукатиме зміни в інших слайдах того самого опитування “Социса”, яке ми цитували вище. Воно свідчить, що станом на кінець лютого — початок березня 36% схиляються до “пошуку компромісного рішення для припинення війни”. Читай — перемовин із загарбниками. А 33% — за вихід на кордони 1991 року.
Ці цифри свідчать про те, що суспільна думка вже розділилася щодо бачення перспектив війни. Внаслідок рішення поїхати послом від людини, яка користується фантастичною довірою у народу та війська, зневіра лише буде посилюватися. Причому дуже швидко.
Чи можна було уникнути цього роздоріжжя для країни? Так, звісно. У цю позицію всіх, за власною ініціативою, поставив Офіс президента. Адже всього цього можна було просто не робити. Не звільняти Залужного і не провокувати конфлікт з генералом, в якому на Банковій бачили свою головну проблему.
Бажання бути сонцесяйними лідерами рейтингів, що межує з месіанством, привело всю країну в ту точку, в якій вона тепер знаходиться. І з неї вже немає хорошого виходу, а є поганий і дуже поганий. Можна було зрештою, якщо ви вже звільнили Залужного, просто нічого більше не робити.
Не намагатися прибрати з країни і політично знищити того, хто може вам створити проблеми на якихось виборах, які взагалі невідомо коли будуть. Але ж ні. Блищання зірки не має тьмяніти на тлі інших, навіть дуже теоретичних, політичних гравців.
А чим це закінчиться для країни — нікому не цікаво.
Що не так з погодженням Валерія Залужного Послом у Лондон?
Новина про погодження Президентом України кандидатури Валерія Залужного на посаду Посла України в Сполученому Королівстві була приречена стати резонансною. Певне, такою вона і замислювалася авторами “погодження”, що одразу потягнуло за собою хаотичну реакцію на це рішення як в Україні, так і за кордоном. Причиною всьому є масштаб особистості “Залізного Генерала”, його бойовий досвід та унікальні знання і навички, які точно мають бути у максимально ефективний спосіб використані в інтересах України та нашої перемоги.
У дипломатичній роботі високо цінується аналіз та інформація “з перших вуст”. У цьому Валерій Залужний однозначно становитиме унікальний інтерес для партнерів, на якій посаді він би не опинився. Ця обставина природно підказує дипломатичний вимір як один з найбільш перспективних для його діяльності. Але дипломатична робота не обов’язково означає посольську діяльність. З усією повагою до наших контактів з Великою Британією та наданої допомоги, за яку ми глибоко вдячні, чи Лондон і справді є саме тим містом, а вірчі грамоти Посла є саме тим мандатом, що в особі Валерія Залужного якнайкраще зіграють на користь національним інтересам України?
Маємо аргументовані сумніви.
Посада Посла України у Великій Британії давно і невиправдано перебуває вакантною. В Лондоні має бути особистість, яка зможе гідно представляти інтереси України, комунікувати нагальні потреби та зміцнювати різносторонню підтримку британського істеблішменту. І це має бути професійний фахівець з належним дипломатичним хистом, бекграундом, досвідом, знаннями та амбіцією. Адже робота Посла — це не лише військово-оборонні питання і зводити двосторонні відносини з Британією лише до зброї недоречно і неправильно. Слід не забувати, що Лондон — це, насамперед, потужний фінансовий та інвестиційний центр, вагомий торговельно-економічний партнер, що потребує особливого специфічного підходу в роботі Посла, а також, враховуючи значну кількість українців, масштабну консульсько-правову роботу.
Дозволимо собі стверджувати, що Валерій Залужний має те, чого не мають інші, і його потенціал на дипломатичній ниві можна (і слід) застосовувати більш креативно, ніж Посол у Лондоні. Більш ефективним було б наділити його повноваженнями Спеціального посланника України з питань мобілізації військової підтримки України. Такий широкий, не обмежений географією мандат, дозволив би “Залізному Генералу” працювати на різних майданчиках і у різних форматах, у тому числі т.зв. «човникової дипломатії». І не лише в Лондоні. Саме це сьогодні і потрібно Україні, зокрема у світлі проблем, з якими зіткнулась наша допомога в Конгресі США, або в Бундестазі, або на фоні ініціатив президентів Чехії чи Франції. Він став би «магнітом» для притягнення міжнародної уваги до України, вакциною проти зростаючої глобальної втоми від війни.
Вважаємо, що саме такий креативний формат дипломатичної роботи екс-Головнокомандувача міг би забезпечувати значні переваги для зростання військової підтримки та, відповідно, зміцнення стійкості України.
Водночас, він може нести значні ризики для монополії команди влади на образ “лідера війни та перемоги”. Місія Спеціального посланника потенційно давала б йому як “легенді антиросійського спротиву” потужні інструменти для розширення мережі міжнародних контактів високого рівня не лише у західних країнах, але і країнах Глобального Півдня, майданчик для посилення присутності в світовому інформаційному середовищі, нарощування власного політичного капіталу як в Україні, так і за кордоном.
Чи зважила Банкова всі можливі дипломатичні варіанти для обрання максимально ефективного варіанту для інтересів України? Чи політична конкуренція виявилася більш вагомою причиною для згаданого дипломатичного призначення?
Єлісєйські поля
