…Не збирався реагувати на м’яко кажучи неординарне призначення Президентом України нового посла нашої країни в Болгарії. Сподівався, що будуть надані переконливі роз’яснення мотивів такого вибору Банкової або будуть усунуті непорозуміння шляхом скасування відповідного Указу (в чому немає нічого небезпечного) або добровільної відмови кандидата від такої посаді. Але, на жаль, цього не сталося. Більше того, ОПУ і МЗС рішуче стали на захист такого рішення. Тож вимушений відреагувати.
По-перше, дійсно, як зазначає МЗС, йдеться про політичне призначення посла, яке також має прецеденти в дипломатичній практиці України. Наприклад, свого часу керівниками дипустанов призначалися колишні губернатори, урядовці чи політичні діячі країни. Але в практиці нашої держави ще не було такого, щоб на посаду глави дипломатичної місії призначалася кандидатура без досвіду роботи у виконавських, у законодавчих чи інших державних структурах держави. Судячи з досьє нової глави дипмісії у Софії, вона не має ані досвіду державної служби, ані жодного стосунку до Болгарії, ані володіє мовою країни перебування.
І це вже про демотивацію для всієї української дипслужби.
По-друге, є очевидним, що хоча і подання пакету документів для цього призначення готувало МЗС, зовнішньополітичне відомство жодним чином не мало відношення до такого вибору. Тому прикро, що ані воно, ані фахові дипломати в ОПУ не висловили своєї принципової позиції на етапі підготовки рішення. І це непрофесійно. В дипломатії лояльність добре, але професійність, компетентність і принциповість – понад усе. Тим більше коли йдеться про призначення, яке по суті компрометує не лише дипломатичну службу, але й шкодить національним інтересам.
По-третє, про ставлення до громадянського суспільства та експертного середовища особи, яку призначили на цю посаду, свідчить і те, що незважаючи на цілий шквал негативної реакції і критики громадськості, активістів та професіоналів, вона не спромоглася у будь-який спосіб публічно захистити свою кандидатуру, наприклад через інтерв’ю, публікацію з викладенням своїх можливо унікальних підходів та ідей до болгарського напрямку зовнішньої політики України. У цих умовах вважав би, що єдино правильним рішенням з її боку було б відмовитися від посади, аби не ставити під загрозу реноме країни та не кидати тінь на правильність рішення Президента Зеленського. Адже тепер вся діяльність Посла в Болгарії буде під особливим мікроскопом відстежуватись українськими зовнішньополітичними експертами. І хто б не підсунув Президенту папку з її кандидатурою, далі за це політичне призначення та її помилки відповідальність нестиме виключно Глава держави.
По-четверте, не розкрию таємниці, якщо скажу, що кожна іноземна країна отримуючи від іншої країни запит на агреман для призначення посла, уважно аналізує бекграунд кандидата, його реноме, попередній досвід роботи, займані посади, позицію з ключових міжнародних питань. Скажу більше, у провідних дипломатичних службах навіть складається психологічний портрет кандидата, його сильні і слабкі сторони.
Виходячи зі статусу кандидата на посаду посла, іноземна країна робить висновок щодо її місця в пріоритетах політики іншої держави. Нагадаю, що йдеться про країну-члена НАТО та ЄС. Про країну, яка знаходиться в списку тих, які балансують у своїй політичній позиції щодо Росії. Про країну, де ще потужним є російський вплив і безліч російських ФСБшників. Це вже про безпекові ризики. Не виключено, що потенційно пані Посол вже стала об’єктом для розробки провокацій.
За моїми контактами у Софії, болгарська сторона з певним здивуванням ознайомилися з досьє креатури Банкової і дала агреман (згоду на призначення). Коли МЗС України апелює до того, що болгарська сторона погодилася з кандидатурою і не висловила заперечень, то це не є аргументом. Болгарія і не могла зробити інакше. Адже відмова у наданні агреману, означало б вкрай недружній крок по відношенню до нашої країни, яка зараз рятує світ від російської навали, чого Софія не могла собі дозволити. Але для себе болгарська сторона зробила відповідні висновки. Прикро, що з огляду на якість кандидатури нашого посла, ми значно посилили позиції наших скептиків у Болгарії, яких чимало сьогодні у владі. І, навпаки, послабили позиції наших прихильників, які відстоюють позицію щодо безумовного надання зброї та боєприпасів, підтримку антиросійських санкцій, притягнення росії до відповідальності за скоєні злочини.
Вже зараз зрозуміло, що ця історія добре не закінчиться.
Дипломатична історія знає, що Талейран при призначенні послів Франції в іноземних країнах завжди їм говорив «зробіть так, щоб нашу країну полюбили». Якщо таким аргументом у буквальному сенсі керувалися на Банковій, то сигнал цей сумнівний, передусім з точки зору відомого фаху новопризначеного посла. Як і зовсім невірна інтерпретація того, яким чином слід досягати національних інтересів держави у стосунках з іноземним партнером. Талейран мав інше на увазі.
Але якщо без жартів, то те, що можна було собі дозволити у мирний час, неприйнятно у час війни, у період найсерйозніших випробувань, які переживає наша країна. Коли керування славнозвісним принципом з трьох «П» (патріотизм, професіоналізм і порядність), який сформулював один із засновників нашої дипслужби, великий дипломат Геннадій Удовенко, є актуальним як ніколи.
