Тузємци.
Мамашка переконує свого орка, що він має здохнути, в прошлой жизні у тєбя било прєдатєльство родіни, так карта показала.
— Мам, вся рота бєжать собралась! Оставаться решило столько, сколько у тєбя дєтєй.
— Синок, нєт. Оні зналі куда шлі. Ето било добровольно. Назвался грузом, полєзай в кузов. Ти в прошлой жизні прєдал родіну, ти должен іх всєх убєдіть оставаться.
А ми ще кажемо переговори з ними.
Та ми маємо зіткнення цивілізації з дикунами. Це ніяке не зіткнення цивілізацій, бо не є цивілізацією морально-етична система координат дикунів. Не є цивілізацією первісне суспільство, яке ще не доросло не те, що до християнського «не вбий, не вкради», а навіть до базового материнського інстинкту.
Материнський інстинкт у цієї особини слабший за її окультні переконання про карту, яка показала прошлую жизнь.
За віросповіданням воно носій окультних практик і вірувань в астрологію, переселення душ і іншої дічі.
Але в той же час особина прекрасно розуміє, що втеча це «потєряєш всє награди». Меркантильна мислішка про бабос в неї в башці прекрасно сусідствує з брехнею про служеніє родінє. Мислить воно доволі раціонально. Це не можна назвати розумовим чи психічним відхиленням.
Це виключно збочені моральні цінності.
Так що не треба їм дозволяти вважатися цивілізованими. Вони не цивілізація. Вони дикуни.
Джон Сміт
Колись і я слухала трохи Задорнова. Про те, що «савєтскій чєловєк выживєт в любых условіях». Той, хто пережив дев’яності — тим паче, бо десь в ситій Європі придумає таке, що тим європейцям і на думку не спаде. І цим вони, «совєтскіє люді», мали би пишатися.
А тому в обхід санкцій росіяни зараз носом землю риють, шукають шляхи ввезення контрабанди, вивозу товарів, шукають комплектуючі, рятують гроші…
Дещо їм перекрив уряд Казахстану, бо рядові казахи (підозрюю, що це такі казахи, які мають російське коріння, а казахстанський тільки паспорт) — поробили фірми, позамовляли товарів у Європі та почали возити ці товари транзитом через Росію. На території Росії ці транзитні товари перепродавались та губились на просторах немитої. До Казахстану не потрапляючи.
Одна із багатьох схем, які вони будують, щоб продовжувати жити, як люди. Нещасні, не вільні, змушені вивертатись як вужі на сковорідках, платити комусь відкати, ділитись доходами, ризикувати — і ще цим «пишатись».
Так, це тренує якісь риси характеру, але те, яку школу виживання самі росіяни влаштували українцям — майже нікому не перевершити. Ти спробуй все те саме робити під обстрілами, під бомбардуваннями. Спробуй втрачати, стікати кров’ю, гасити пожежі ночами, шукати загиблих під завалами будинків — а вранці відкривати кав’ярні, пекти торти, продавати автозапчастини на ринку, підмітати вулиці, ремонтувати пошкоджені електромережі, шукати амуніцію на фронт, возити гуманітарку — і все це під нескінченні повітряні тривоги та ризик бути вбитими…
Ні, с..ки російські. Ми ж все одно витриваліші за вас.
