Коли відомий український археолог чеського походження Вікентій В’ячеславович Хвойка у 1896 році біля села Трипілля на Київщині знайшов залишки якогось давнього поселення, ніхто й не здогадувався, що тим самим було зроблено одне із найбільших наукових відкриттів за всю історію світової археології.
Через деякий час подібні знахідки було ним виявлено і в інших місцях, в тому числі й у самому Києві.
Розкопки В. Хвойки на садибі Петровського у Києві, початок ХХ ст. Фото і малюнок з Наукового архіву Інституту.
Стало зрозуміло, що відкрито якусь древню культуру. За місцем першої знахідки її було названо Трипільською. Пізніше залишки цієї культури було знайдено і в інших країнах. На основі географії пам’яток було встановлено її межі – це територія України, Молдови і Румунії (Східної Трансільванії). У Молдові і Румунії (за місцем відкриття) її називають культурою Кукутені (Cucuteni). Однак, у цих країнах культура Трипілля-Кукутені займає відносно незначну територію. Основна ж її площа припадає саме на територію нашої держави. Трипільці, а точніше арії (сонцепоклонники-хлібороби — С.П.), займали простори майже усієї сучасної України…
…Початок Трипільської епохи багатьма істориками датується шостим тисячоліттям до нашої ери (5400 чи 5500 рік). Однак після прочитання архіву Шу-Нун цю дату можна перенести вглиб історії ще на тисячу років. Таким чином, Трипільська цивілізація була започаткована приблизно у 6200-7500 році до нашої ери…
Собака (одомашнений вовк), а в українській міфології Семаргл — охоронець господарських полів. Малюнок на Трипільському горщику. Рештки собачих кісток широко відомі в трипільських поселеннях і мають ознаки тварин домашніх. Судячи з рисунків на кераміці, вони близькі до породи лайок. Трипільські посудини із зображенням собак були знайдені в Крутобородинцях, Шипеницях (Україна) і Петренах (Молдавія).
Кішка на Трипільській кераміці. Трипільці як і ми, українці — були чудовими господарями, будували житла, тримали худобу, підтримували господарство, а собака і кішка були невід’ємними членами сім’ї, трипільського побуту. Зрештою, не тільки вони… Змія — теж!
Як не дивно, вуж і змія — центральний образ Трипільської культури. Більше 100 горщиків знайдено із композиціями плазунів. Відзначимо, що до вужа ставилися прихильно і в українській культурі, приносили йому молока, а зробити шкоду вужу, убити змію — вважалося за страшний гріх. Змія — тотем карпатських мольфарів.
Трипільська символіка. Найдавніша Свастика ~7000 р. до н.е.. Багато хто каже, що трипільці — не індоєвропейці, трипільці — семіти… Насправді, з цього фото зрозуміло, що трипільці — Арії, тобто Сонцепоклонники (від Ар — Сонце).
Трипільська цивілізація була революційним проривом у світовій історії. Трипільці вперше у світі винайшовши і запровадивши рільництво, здійснили перехід від споживаючого, привласнюючого господарства до виробляючого. Землеробство стало основою життя трипільців. Вони вирощували пшеницю, кілька сортів ячменю, овес, просо, бобові, жито, коноплі. Також мали городи, сади і виноградники.
Землю обробляли за допомогою мотик з кам’яним, роговим, а через деякий час, ймовірно і бронзовим наконечником. Пізніше почали використовувати плуги. Зерно мололи за допомогою кам’яних зернотерок та жорен. З часом навчились будувати водяні і повітряні млини. З борошна вперше у світі почали випікали запашний хліб, різного виду пампушки, пиріжки і галушки. Із сушених фруктів варили узвар.
Крім землеробства значне місце у житті трипільців займало також тваринництво. Розводили корів, кіз, овець, свиней, домашню птицю а також биків і коней, яких повсюдно використовували як тяглову силу. Споживали молоко, уміли виготовляти сметану, масло і сир. З появою землеробства та тваринництва трипільці не відмовились і від традиційних занять, таких як полювання, рибальство та збиральництво. Однак ці види діяльності для них були лише допоміжними – як доповнення до раціону.
Небачених висот досягли ремесла. Виготовлялись предмети побуту, прикраси, зброя та найрізноманітніші знаряддя праці з каменю, дерева, кісток, рогів, пізніше – з міді і бронзи. Вперше широкого вжитку набувають меблі – ліжка, лавки, стільці, шафи, скрині, столи. Усе це майстри полірували, прикрашали різьбою зі складними візерунками, покривали різнокольоровими фарбами і лаками.
Трипільці винайшли гончарне колесо і виготовляли чудової якості глиняний посуд – кухонний, господарський та культовий, який потім обпалювали у печах. Кераміка розписувалась чорною, червоною, білою та жовтою фарбами, прикрашалась складним орнаментом, який відображав язичницькі та космогонічні погляди трипільців. Зокрема, часто зустрічається зображення хреста і знаменитої Сварги (свастики), яка у трипільців-аріїв була священним символом.
А носіями цих знань була суспільна еліта, духовні провідники народу – відуни. Ці мудреці були єдиними людьми, котрі ще володіли здібностями, які колись були властиві усім гіперборейцям. Очевидно, Боги залишили цих небагатьох Вибраних, як канал зв’язку між людьми і Вищими Силами, як посередників, щоб за їх допомогою наділяти людей необхідними знаннями і регулювати суспільний розвиток. Свій досвід і вміння волхви берегли і передавали з покоління у покоління лише таким самим Вибраним і Духовним, оскільки, попавши у недобрі руки, ці знання могли наробити великого лиха…
…Оріяни-праукраїнці першими у світі створюють свою писемність. І вона не обмежувалася лише піктографічними написами, відкритими у Кам’яній Могилі. Ще в шістдесятих-сімдесятих роках минулого століття, під час розкопок трипільських поселень, у різних кінцях України були знайдені глиняні таблички, посуд та прясла з загадковими письменами. Отож, використання письма для зберігання найрізноманітнішої інформації у праукраїнців було доволі поширеним явищем.
Трипільці мешкали у глинобитних, білених ззовні і зсередини одно-, або двоповерхових будівлях. Це вже були справжні будинки, у яких вперше з’явилися двері, вікна, дво-, або чотирисхилий дах, горище, глиняна підлога (настил із колод, обмазаних глиною), меблі, печі, господарські скрині, освітлення (каганці).
У двоповерхових будинках перший поверх часто мав господарське призначення, а на другому жила сім’я. Обійстя були досить великими, площею від 20 до 150 м2. Поділялися на кімнати, яких могло бути від двох до шести. Звичайно у такому будинку дружно проживало кілька поколінь трипільців. Навколо будинків завжди був добре доглянутий гор?д і садок. А усе господарство обгороджувалось плетеним тином. Це був захист (ні-ні, не від злодіїв), щоб домашня птиця і худоба не розбрелась і не наробила збитків сусідам.
Будинки, як ззовні, так і зсередини, усіляко прикрашались. Наприклад, зовнішні стіни розмальовувались кольоровими фарбами, з використанням рослинних та тваринних мотивів. Внутрішні стіни білили підфарбованою глиною чи вапном, надаючи їм білого, або кольорового відтінку (наприклад, жовтого чи помаранчевого). Печі та комини розмальовувались різнокольоровими узорами. А навколо будинків завжди були квітники, де висаджувались волошки, мальви, чорнобривці тощо.
Кілька десятків будинків утворювало село, у якому зазвичай проживало 600-700 людей. Оріяни селилися найчастіше на високих берегах річок, часом перегороджуючи їх, утворюючи ставки, будуючи водяні млини. Звичайно на ставках і річках у великій кількості плавала домашня і дика водоплавна птиця. Додайте до усього вищесказаного теплий літній день, спів соловейка, гул хрущів над вишнями, далекий спів дівчат – і ви отримаєте ідилічну картину життя типового трипільського поселення. А заодно задайтесь запитанням: ну, чим не українське село епохи 17-19 століть?
Трипільські випередили свій час? Протоміста-гіганти: Майданецьке, Тальянки, Доброводи — на той час справжні мегаполіси, перші міста в історії людства площею 250-300 га. Класових рабовласницьких держав — Шумеру, Єгипту, Китаю чи Давньої Греції на той час ще не було. І взагалі подібні міста в Європі почнуть з’являтися тільки через тисячі років.
Людство іде по Колу. Модель поселення майбутнього, проект «Атлантіс» Жака Фреско. Чи знали вони, що 7500 років назад такий проект на нашій землі давно реалізували трипільці?
Трипільці-праукраїнці прославились також тим, що першими у світі почали будувати великі протоміста. Вони вражають своїми розмірами. Площа такого городища звичайно становила понад 100 гектарів. І мешкало у ньому до 10 тисяч жителів. Таких міст-велетнів в одній лише Черкаській області вченими уже виявлено близько тридцяти. А скільки їх було по усій Україні? Сотні? Тисячі?
Нагадаємо, що знаменитий Вавилон (кілька тисяч років пізніше) теж мав площу приблизно 100 гектарів. Міст, подібних йому, у Вавилонському царстві було зовсім не багато! У Трипіллі ж такі міста були звичайним явищем. Більше того, в Україні вченими відкрито ще масштабніші поселення. Наприклад, протомісто Вільхівець мало площу 150 га, Небелівка – 220, Томашівка – 250, Майданка – 270 га. Найбільшим із відкритих на даний час є протомісто Тальянки площею 450 гектарів, в якому проживало до 30 тисяч людей. Воно в чотири рази більше за Вавилон! Ніде більше у світі подібних міст на той час не будували!
Трипільці дбали про благоустрій своїх поселень. У центрі сіл та міст завжди був величезний майдан (у Тальянках площею майже 60 гектарів). Він використовувався для здійснення якихось культових дій і проведення народних зібрань. Навколо майдану по кругу забудовувались житлові, адміністративні і культові будівлі. Деякі з них були площею від 50 до 300 м2, з великою кількістю кімнат. А іноді довжина будинків сягала до 600 метрів! Міста мали в’їзди, виїзди, добре впорядковані вулиці, тротуари. Навколо міста будувались оборонні вали для захисту від ворогів і хижих звірів. Пізніше роль оборонних споруд почав відігравати крайній зовнішній ряд будинків, які навмисне будували дуже щільно один біля одного у вигляді суцільної стіни.
За суспільним устроєм Трипільська цивілізація була доволі демократичним утворенням. Сімейна родина, побудована на принципах рівноправності та поваги до старших членів роду і жінок, була основою життя громади. Кілька родин об’єднувались у плем’я. На чолі племен були обрані вожді. Однак усі найважливіші рішення приймались народними зборами. Кілька трипільських племен утворювали племінні союзи, які, в свою чергу, об’єднувались у велику конфедерацію…
Сімейний устрій у трипільців являв собою великий традиційний рід-громаду. Громад було сотні, усі вони жили поряд, гарно ладили, ніколи не сварились. Переважали багатодітні сім’ї. В трипільців панував культ Богині-Матері — матріархат.
Рабство у трипільців було повністю відсутнє, як суспільне явище. Загалом оріяни-праукраїнці, попри життєві катаклізми і сутички з дикими нащадками кроманьйонців, намагалися зберігати традиції демократії і гуманізму, які панували в їхній колишній Батьківщині – Гіпербореї. Вченими, археологами практично не було виявлено слідів якигось війн чи убивств. Трипільці були хліборобами і жили у мирі та злагоді.
Трипільська цивілізація і зараз дивує нас своїми культурними досягненнями. Духовний світ оріян – це те першоджерело, з якого пізніше черпатимуть свої релігійні, культові і світоглядні уявлення усі інші земні цивілізації. Трипільці мали розгалужену систему міфологічних вірувань, ритуалів, обрядів, які вони зуміли зберегти ще від часів Гіпербореї. Вони вірили в безсмертя душі. У великій пошані була Богиня-Матір, яка символізувала материнство й земну родючість. Пізніше вона стане богинею Інанною у шумерів, Ісідою у єгиптян, Деметрою у греків. А боги інших давніх світових релігій Енліль, Гатумдуг, Ніндара, Енкі, Ашнан, Ішкур, Зевс, як ми уже писали, – теж родом з України-Трипілля! Поширеним був культ Бика, як символу сили, неба і небесних явищ, Змія, як знаку вічності та безперервного руху.
Без бика не обходилось в Трипільському господарстві. Для перевезення товарів, домашнього краму чи господарських вантажів трипільці широко використовували дво-, або чотириколісні вози, запряжені кіньми чи волами, зимою – сани. Як наслідок, з’являються перші дороги (правда, ще ґрунтові, без твердого покриття). Як транспортні артерії використовувались також річки та озера.
Трипільський амулет тура-бика знайдений в печері Вертеба на Тернопільщині. Зараз зберігається в Краківському музеї.
У трипільців розвивається образотворче мистецтво і скульптура. Археологи знаходять тисячі одиниць чудово оздобленого посуду, глиняних статуеток і навіть монументальних кам’яних пам’ятників. У пошані було пісенне мистецтво, яке дійшло до нас в українських народних піснях. Українські народні танці і навіть бойове мистецтво гопак також родом з Трипілля.
Трипільська цивілізація, ймовірно, подарувала людству згадувані уже нами найдавніші у світі Ведичні книги – “Рігведа”, “Авеста”, “Магабгарата”, “Рамаяна”. Вони були зібранням священних гімнів оріян-праукраїнців. Пізніше ці книги ляжуть в основу епосів інших індоєвропейських народів. “Предки арійців жили у Подніпров’ї… Є всі підстави вважати, що “Рігведа” зародилася на берегах Дніпра”. (Б.Рибаков, академік. Цитата з передмови до книги М.Кікешева “Заклик до слов’ян”).
Третина жителів сучасної Європи містять у собі частинку трипільської крові. Тому, що багато племен, предків нинішніх європейців, колись в епоху Трипілля проживали на території України. А пізніше вони переселилися на ті землі, на яких проживають нині. Але справжніми духовними і культурними нащадками Трипільської цивілізації є сучасні етнічні українці.
Антропологічні реконструкції трипільців.
В лабораторії знаменитого антрополога, археолога і скульптора Михайла Герасимова по черепах, знайдених в Молдові в трипільському могильнику «Вихватінци», вдалося реконструювати зовнішність трипільців, яка дуже нагадує типових жителів Буковини і Гуцульщини.
За своїм антропологічним типом трипільці нагадують слов’янське плем’я тиверці, які проживали на Буковині та Бесарабії.
Рештки Трипільської кераміки, знайденої при розкопках поселення-гіганта Тальянки. Цілком європеоїдне обличчя, без будь-яких азіатських рис чи семітських ознак.
Що дає нам право так заявити? По-перше, Трипільська культура існувала на землях України, географічно – вона наша. По-друге, сучасне українське населення є автохтонним на цій території. І від часів Трипілля нікуди звідси не зникало. Тож і генетика та традиції не могли зникнути. Наступне, ми є нація хліборобів. Трипільці на генетичному і духовному рівні передали нам любов та повагу до землі і сільськогосподарської праці.
І, нарешті, ми запозичили у трипільців практично усе: хати, городи, квітники і плетені паркани навколо хат, вбрання і мистецтво вишивки, символи, посуд і орнамент на ньому, звичку розмальовувати хати і комини, килимарство, різьбу по дереву, пісенні і музичні традиції, народний фольклор, вечорниці, свята, писанки, національну кухню. Духовність, щирість, доброта, миролюбність, шанобливе ставлення до старших, до матерів, жінок, до хліба – це теж від трипільців.
Трипільці були хліборобами і землеробами. Засоби до життя (їжу та одяг) вони мирно брали у Матінки-природи, вирощуючи усе необхідне на землі. Це був взаємний процес: Природа милостиво дарувала, а люди вдячно ці дари приймали. А не забирали їх шляхом вбивства (полювання на тварин), чи грабежу собі подібних (війни). Це виховувало у них доброту і неприйняття насильства та жорстокості, як способу отримання засобів до життя.
Трипільський сосуд-зерновик.
Повага до Землі-годувальниці, культ хліба, зерна, осілість і тривале проживання на одній території ріднить трипільців з слов’янами, українцями.
“Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов’янських, не виключаючи так званої старослов’янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських”.
P.S.
