Раз на півроку в країні, що головує в Європейському Союзі, відбувається зустріч у так званому форматі “Гімніх”. Традиційно на розгляд виносяться найбільш актуальні та чутливі питання. А відвертому обговоренню сприяють неформальна, сімейна атмосфера, без краваток.
На цих вихідних за словенського головування в ЄС розглядали найактуальніше — Афганістан, Китай та Індію, навіть Білорусь. Водночас для України, на жаль, місця і часу не знайшлося. Незважаючи на кричущі порушення прав людини в Криму, ескалацію ситуації на Донбасі, масову паспортизацію, нарешті — запуск вкрай шкідливого Північного потоку-2.
Що не так?
— Україна продовжує стрімко спускатися в міжнародних пріоритетах ЄС. Колишні місце і увагу до Києва перебирають на себе нові теми. Цілком зрозуміло, що така історія як “інструменталізація міграції” з боку Білорусі проти ЄС не могла пройти повз уваги для Брюсселя і, безперечно, потребувала обговорення у довірливій атмосфері. Як і інші виклики, зафіксовані в порядку денному зустрічі в Словенії. Не зрозуміло лише, яким чином з переліку пріоритетних викликів випала Україна. Тоді як увага до Росії дедалі більше змінюється з переконання «ціна за агресію Росії має зростати» на розгубленість «що робити з Росією».
— Росія втрачає токсичність і поступово реабілітується на міжнародній арені. Чергове підтвердження отримуємо на цьому тижні. Те, що на зустріч міністрів закордонних справ Групи Семи під японським головуванням, яка відбудеться за два дні, запрошено й Росію — тривожний сигнал. За останні сім років про такий формат і мови не йшло. Сідати за один стіл з російським агресором G7 не збиралися до виконання нею зобов’язань за мінськими домовленостями, до відновлення територіальної цілісності України. Натомість “ісешімська формула” 2016 року (започаткована саме за японського головування) передбачала “зміцнення санкцій проти РФ” як запобіжника від зростання апетитів Кремля.
— Москва демонстративно розгортає зухвалість взірця 2014 року. Наші партнери резонно цікавляться «чи не лякають Київ останні заяви Путіна?» Це наслідки умиротворення і віри в те, що Росія може змінитися. Натомість, спрацьовує лише один підхід, перевірений роками протистояння агресору, — дії з позиції сили. Будь-яка інша політика сприймається у Кремлі як запрошення до нової ескалації. Відмова від продовження мандату Моніторингової місії ОБСЄ на українсько-російському кордоні — це як раз про це. Москва надсилає чіткий політичний сигнал, що там готові і далі підвищувати ставки. Натомість, з офіційного Києва так і не пролунало нагадувань про невиконані безпекові зобов’язання Кремля, включно з виведенням військ і контролем над кордоном. Те, що зробила американська сторона у річницю мінських домовленостей сьогодні, мав зробити і Київ.
— Політика санкцій ЄС проти РФ ризикує перетворитися на “валізу без ручки”. Ритуальних продовжень санкційних обмежень, введених роками раніше, недостатньо для справжньої боротьби за відновлення територіальної цілісності України. Перемоги в цьому немає. Після запуску Північного потоку-2 жодні санкції не стануть болісними для Кремля, чого не скажеш про безпекові наслідки для України. Водночас для цієї теми також не знайшлося місця за столом Гімніха.
Як висновок: Банкова має вести проактивну дипломатію на всіх фронтах і не займатися умиротворенням агресора, з одержимістю мріючи зустрітися один на один з Путіним. Вся дипломатична служба повинна працювати, аби не дозволити світу забувати про загрози з боку російського агресора, рівно як й нагадувати про всі трагічні наслідки загравання з агресором. Так само має постійно вестися робота для зміцнення міжнародної коаліції єдності та солідарності з Україною. Це важливо для того, щоб пріоритет не перетворювався на ритуал.
