Зверніть увагу на вже традиційний ігнор втрат на фронті з боку військово-політичного керівництва держави та його інформаційного обслуговуючого пула.
Вбиті від обстрілів та померлі від поранень свідомо приховуються від широкого суспільного погляду — раз війну не вдається (і не могло вдатися) «закончіть», то її треба затерти на третій-четвертий план після безкінечних звітів про «не все так погано у Зеленського» та наскільки «збитий льотчик Порошенко».
Ця зрадницька політика впроваждується свідомо протягом двох років, і всі поступки у вигляді «розведень», обмежень можливостей ЗСУ, ідіотських ініціатив предствників в ТКГ типу «спільних патрулювань» та погроз «карати за військові злочини українських солдатів», очікувано призвело виключно до демотивації армії та до нахабності ворога.
Президент Владимир Зеленский заявил о значительном уменьшении выстрелов на Донбассе. По его словам, снайперские прицельные выстрелы почти ушли в прошлое.
Втрат при Зеленському не стало менше — але частина суспільства сприйняла гру в мовчанку, бо таким і був його запит, не треба турбувати обивателя інформацією про справжній стан речей.
Але така підлість не може довго протистояти реальності — окупанти нарощують свої сили, блокують Азовське море і обстрілюють вже будинки цивільних, приховувати провал варіанту «пєрєстать стрєлять» просто неможливо.
Окремо зависає в повітрі питання «хто ж тепер заробляє на війні?» — і це теж одна з причин мовчання «нових ліц», бо їхня багаторічна мантра теж виявилася брехнею.
Ця ганебна омерта обов’язково відіб’ється і на уклоністах, і на їхніх адептах, та і на всіх тих, хто намагається знайти щось «хорошеє» в цій ганьбі — по-іншому не буває, історією ведеться особливий рахунок до тих, хто зневажає кров свого народу.
——————-
Да, да, от саме зараз Порошенко і має піти, бо «шансів ніяких», бо «антирейтинг», бо «нужни єщо болєє другіє» і взагалі фарісейське «він же втомився мабуть от бєсчєловєчності».
.
Не пішов, коли внаслідок інформаційної окупації та потоків бруду здурівший народ слухняно повісив на нього всіх собак і навіть звинувачував його у продовженні війни.
Не пішов, коли через день ходив на допити, на судові засідання, на обшуки внаслідок десятків зшитих кримінальних справ.
Не пішов, коли йому прямо погрожував новий президент та його посадовці в кріслах силовиків.
І я вам розповім по секрету: була реальна можливість його арешту під час одного з тих шоу в судах імені портновського ДБР — і навіть тоді він не пішов.
Лобове переслідування, цькування, хвилі фейків не спрацювали — тому знадобилася ця лагідна методичка про «він молодець, але треба йти», з одночасним замазуванням його прихильників термінами «секта» та ще гіршими.
Звичайно, є частина людей, які щиро так вважають — але хто їм заважає «виростити» та запропонувати свою кандидатуру?
Є і такі, чиї білі польта позеленішали — то не нам їх судити, краще побажаємо повторити успіх Арєстовіча.
Щодо самого Петра Олексійовича, його неуважно слухають.
Він чітко сказав ще у 2018 році, що підтримає ту людину, яка буде більш ефективною за нього в євроінтеграції України та розбудові держави.
І ще раніше, що його мрія — стати депутатом Європарламенту від України.
А чекати він вміє, чекав же десятиліттями, щоби наприклад отримати можливість привезти Томос.
То чого він має від неї відмовлятися, тим більше через нестійкість та слабкі нерви частини доброго українського народу?
