Зеленський «вшанував» своєю ВІДСУТНІСТЮ на меморіальних заходах у Биківні.
Вирішив не дивитися на хрести вбитих, не руйнувати свою ілюзію про плюси в СРСР.
Volodymyr Viatrovych
Яка ж ганьба.
Вперше з часів Революції Гідності президент країни не приїхав вшанувати пам‘ять жертв політичних репресій у Биківні, де було вбито понад 100 тисяч людей.
Прислав квіти. Поклали «від президента». Це все що треба знати про відношення Зеленського до історії України, національної пам‘яті та нашої держави загалом.
Бо мабуть для влади «в ссср були свої плюси», як сказав вищезгаданий персонаж…
Андрій Смолій
Мільйони знищених радянською системою по биківнях не були виключно політиками, але стали жертвами політичних репресій.
Коли ти маєш іншу точку зору — ти автоматично ворог системи. Навіть коли ти займаєшся космосом, кібернетикою, генетикою, літературою чи поезією, археологією чи історією, а напівграмотний вождь не здатен навіть зрозуміти, про що ти говориш — твою роботу вмить оголошують злочинною, тебе відправляють у концтабір і лише дивом ти виживаєш.
Переважно тебе розстрілюють за власні переконання, байдуже, що вони навіть не антирадянські, а ти просто хотів зробити краще, якісніше, розумніше.
І ти стаєш політиком, борцем проти режиму, посмертно. Переконаний, що більшість в цих безіменних могилах, про кількість яких ми лише можемо здогадуватися і в кращому випадку припускати в якій саме хто лежить, — боролися не проти Кремля, а за краще і вільне життя. І неодмінно доходили до висновку, хтось на початку боротьби, а хтось на краю могили, — що Кремль можна лише зруйнувати, але з ним ніколи не вдасться домовитися.
Про ці «плюси СССР» — хрести над закатованими сором’язливо мовчать любителі і пропагандисти совка. Навіть президент тихо пришле вінок і напише скупе повідомлення для ЗМІ, що він згадав. Але не прийде, бо він цього не розуміє, бо десь глибоко в душі колективний сталін-ленін — його кумири, а злочини комунізму — трагічні вимушені помилки. В кращому випадку.
Кремль — це зло. Орда зі сходу несе смерть і плюндрування не лише у ХХ сторіччі.
Це відбувається багато століть поспіль і загиблих в політичних репресіях не мільйони, а десятки мільйонів українців з часів створення Московії і боротьби за нашу незалежність.
Треба мати політичну мужність це визнати, зробити вірні висновки, створити непереборну стіну на сході, спорудити залізний купол над Україною і йти вперед, додому, на захід.
Бо для росіян є лише два типи українців: зрусифікований і підкорений або мертвий.
А ми хочемо бути вільними і успішними!
Volodymyr Omelyan
Каких-то 80 лет назад здесь, в такое же прекрасное утро, сотни людей вывозили в закрытых машинах за город. И они оставались здесь. Без суда, без защиты, без права на спасение, без могилы. И так было в каждом городе. И не один день, и не один год. И все это понимали, и многие это знали наверняка. И писали доносы сотни тысяч добровольных «сексотов», и отводили глаза от «черных воронов», и слышали треск выстрелов, и видели поля могил, засеянных саженцами, и пустые квартиры исчезнувших соседей, и читали на партсобраниях статьи и единогласно обличали исчезнувших как «врагов народа». И именно тогда было расстреляно то важное в душах, что мы возрождаем сегодня, без чего не может жить человек и государство. Страх заменил все главные человеческие мотивы. Все это было совсем недавно, все это — страшная психическая рана нашего общества, все это мы еще не отвергли от себя, не выжгли, потому что все это пройдет только тогда, когда это перестанут забывать и будут чтить и помнить…
Сегодня — День памяти жертв политических репрессий.
Юрій Бутусов
День пам’яті жертв політичних репресій. По місту — жодного траурного національного прапора з траурними стрічками. Ні-чо-го.
Німці зробили мітинг-реквієм в центрі на Маразлієвській вулиці, українські патріоти поклали квіти на другому християнському кладовищі — там, де частина репресованих та розстріляних закопана була в траншеях. Як собак пересипали вапном та заливали кислотою. А потім просто не вистачало місця для поховань. В 1938-му стали розстрілювати і закопувати на 6 км Овідіопольського шосе близько поселення Татарка. Було тоді таке.
Скільки загинуло з початку червоного терору — нема даних. Є цифри по 1937-38-му — «разнарядки» НКВС по 5000 розстрілів на місяць.
В Одесі вибили всю еліту — розстрілювали вчителів, лікарів, інженерів, священиків, підприємців, — найкращих людей міста. Ви після цього хочете, щоб «карєнниє» були вихованими та чемними інтелектуалами? — Дійсно?
Зруйновано перше християнське кладовище, знесено перше єврейське, — ще на початку 1930-х. Повністю знищили друге єврейське у 1978-му — багато хто пам’ятає — як тоді мовчали.
Нащадки нквсівців не хочуть знати минуле. Тому — все по колу. Кожен раз.
Вічна пам’ять загиблим. Поки ми — ті, хто пам’ятає, — живі, вони з нами. А ми є. І боремося.
Olena Balaba
В день пам’яті жертв політичних репресій.
Зі сторінки Сергія Власенка:
.
Для всіх, хто сумує за совком прошу закрити очі і уявити одну з стандартних картинок радянської буденності яка є ціною ковбаси по 50 копійок:
«Вашу 5 річну дитину, обніжену, свіже покупану, що пахне милом, молоком і медом в попрасованій свіжій піжамі, беруть за руку чужі люди від яких смердить потом і цигарками, відводять в холодне приміщення що тхне хлоркою , блювотинням, і гниючою мертвечиною- там вашу дитину бриють наголо, фотографують, виписують документ на інше ім‘я, глузують з того що дитинка розгублена і плаче бо він син куркуля, кулака, ворога народу. Потім довго везуть голодного й холодного в вантажівці чи вагоні в будинок схожий на сарай, де багато інших таких самих діток… потім фотографують, переодягають в щось на зразок тюремної роби з номером, що не відповідає розміру.
А тепер коли ви це уявили, не забудьте уявити що вашу дитину Ви ніколи не побачите і не найгірше що вас розстріляють без суду і слідства в сусідньому будинку сараї після короткого допиту, а те що ваша дитина в 50% помре від простуди в перший місяць , а те що під час переїзду такого сарая в інше місце буде прийнято рішення знищити вашу дитинку разом з іншими щоб не морочитися з переїздом.
Це сувора реальність окупації, наші предки це пережили.
Тепер цей вибір стоїть перед нами. Чи допустимо ми?
На фото: діти «ворогів народу»
P.S. Зеленський сьогодні порушив багаторічну традицію і не приїхав вшанувати пам’ять жертв політичних репресій. Офіс президента лише надіслав від його імені кошик квітів.
