У соціальних мережах поширили відеозапис, зроблений 6 липня 2026 року в місті Вишневе Бучанського району Київської області. Кадри були зафіксовані під час чергової повітряної атаки російських окупаційних військ на столичний регіон.
На записі чітко чути гучні звуки прольотів, видно видно близькі вибухи та чути голос маленького хлопчика, який після кожного вибуху намагається заспокоїти та підтримати свою маму словами: «Не бійся, мамо, я з тобою, не бійся».
«Український хлопчик, у момент, коли російські шизофашисти бомбять Україну: «Я з тобою, мам. Не бійся, я з тобою», — зазначає автор публікації.
Вишневе: склад, який не мав стояти серед людей
Вишневе сьогодні — це не лише наслідок російського удару. Це вирок цілій системі української злочинної халатності, де небезпечні об’єкти десятиліттями залишалися всередині міст, а навколо них спокійно виростали приватні будинки, багатоповерхові ЖК, торгові приміщення й нормальне людське життя. Росія вдарила — це злочин агресора, і так, вона знала куди бити. Але те, що після удару в житловому місті почалася масштабна детонація, евакуація сотень людей, руйнування майже п’яти вулиць і отруйне повітря, — це вже питання не лише до Москви. Це питання до української влади, яка роками дозволяла людям жити поруч із об’єктом, що в момент війни перетворився на пастку.
Якщо у Вишневому був склад БК або об’єкт із ракетно-боєприпасним майном — а характер детонації змушує ставити це питання саме так, — то це не лише наслідок російського удару. Це провал української держави. Бо такий об’єкт не мав стояти серед цивільної забудови. Він не мав залишатися на поверхні. Він не мав роками існувати поруч із приватними будинками, багатоповерховими ЖК, торговими об’єктами, дорогами, школами, дворами й людьми, які не підозрювали, що живуть поруч із потенційною зоною детонації.
За характером багатогодинної вторинної детонації, повідомленнями мешканців про вибухи хвилями, евакуацією цілих кварталів і офіційними попередженнями про вибухонебезпечні предмети, мова явно не про “звичайну складську пожежу”. Якщо вибухи тривають годинами, якщо з місця ураження вилітають реактивні або вибухонебезпечні елементи,то державна влада зобов’язана пояснити, що саме зберігалося всередині міста й чому об’єкт із таким рівнем вторинної небезпеки опинився серед житлової забудови.
Якщо мілітарний склад існував там ще з радянських часів, то за роки незалежності його мали або винести за межі житлової забудови, або заглибити, або розосередити, або ліквідувати як об’єкт підвищеної небезпеки. Після 2014 року — тим більше. Після 2022 року — без жодних виправдань. Але цього, очевидно, не зробили. Натомість навколо росло місто. З’являлися будинки. Зводилися ЖК. Продавалися квартири. Місцева влада погоджувала документи. Забудовники рахували метри. Люди купували житло й будували життя поруч із тим, що в момент війни мало всі шанси перетворитися на смертельний епіцентр.
Нормальна національна влада планує місто навколо людини, а не людину навколо складу. Нормальна державна політика не дозволяє житловим кварталам підповзати до потенційно небезпечних об’єктів. Нормальна держава не залишає боєприпасну або вибухонебезпечну спадщину на поверхні в міській тканині після 2014 року, а тим більше після 2022-го. В Україні існують будівельні й санітарні норми, які регулюють планування територій, охоронні та санітарно-захисні зони; ДБН Б.2.2-12:2019 є базовим документом для планування й забудови територій, а державні санітарні правила визначають гігієнічні вимоги до планування населених пунктів.
Вишневе має стати не сюжетом на один день, а справою. Публічною, кримінальною, політичною. Має бути аудит історії цього об’єкта: коли створений, кому належить, хто балансоутримувач, хто фактичний користувач, що зберігалося, які перевірки проводилися, які приписи були або не були, чи існували буферні зони, чи змінювалося цільове призначення навколишніх земель, хто дозволяв будівництво. Має бути екологічний моніторинг із відкритими результатами, бо людям треба знати, чим вони дихали. Має бути медична допомога для тих, хто після детонації скаржиться на симптоми. Має бути компенсація, але компенсація без правди — це просто спроба купити мовчання.
І головне має бути аудит усієї країни. Закритий за координатами, але відкритий за висновками. Де ще в Україні старі склади, військові бази, небезпечні промислові об’єкти й логістичні майданчики опинилися всередині житлових районів? Де ще навколо них наросли ЖК і приватні будинки? Що переноситься? Що заглиблюється? Що розосереджується? Де вводиться заборона на нову забудову? Де створюються реальні буферні зони? Де місцева влада роками жила в режимі «авось», а тепер має відповідати?
Вишневе — це попередження… про нашу внутрішню неготовність мислити безпекою. Про державу, яка часто реагує після трагедії, а не прибирає джерело ризику до неї. Про містобудування, де квадратний метр переміг здоровий глузд. Про чиновників, які люблять слово «контроль», але не здатні пояснити, чому у житловому місті здетонувало те, що не мало бути серед людей.
