9 червня в бою під Ізюмом загинув відомий київський активіст, голова організації «Захистимо Протасів яр» і розвідник 93 омбр «Холодний яр» Роман Ратушний. Йому було 24.
Про це повідомили в громадській організації «Захистимо Протасів Яр».
Роман був учасником Революції Гідності, громадським активістом. З першого дня повномасштабного вторгнення РФ він брав участь у боях під Києвом. Потім у складі 93 ОМБР «Холодний Яр» звільняв Тростянець, воював на Сумщині та під Ізюмом.
«Ромчик був кращим з нас, відчайдухом, який завжди був першим в будь-якому бою і ніколи не проявляв страху. Так сталося, що в його останньому бою, він був в розвіддозорі в складі бойової групи і загинув під час виконання бойового завдання», — йдеться у повідомленні ГО.
«Чим більше росіян ми вб’ємо зараз, тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям», — цитують в організації тезу, яку просив пам’ятати й поширювати Роман.
Роман Ратушний став відомим під час низки акцій протесту проти забудови Протасового Яру у Києві. Він був головою ініціативи, а потім і громадської організації «Захистимо Протасів Яр». Крім цього, Ратушний також отримував підозру під час заворушень біля Офісу президента на акції на підтримку активіста Сергія Стерненка. Тоді у будівлі вибили вікна та спалили двері.
На війні загинув відомий київський активіст Роман Ратушний. Його тіло змогли забрати лише через кілька днів після загибелі.
Вічна Слава!
Вічна Пам‘ять!
Пам‘ятаю Романа як одного з найбільш активних киян. Завжди був на сторожі нашого міста…
Я несподівано зустрів
Роман Ратушний (Roman Ratushnyi) на фронті під Барвінкове у квітні. Він став солдатом 93-і механізованої бригади, і обрав найважчу роботу на фронті і одну з найнебезпечніших — у розвідувальному взводі піхотного батальону. Його підрозділ був тільки створений, і він, страшенно худий та неймовірно енергійний, став там одним з невтомних двигунів, одним з тих, хто справді був душею батальйону. Вони стали на напрямку, де російські війська атакували, і після їх заходу ворог не просунувся ні на метр. І після того, як ворога зупинили, батальйон пішов вперед. Роман Ратушний загинув як Герой під час нічної розвідки ворожих позицій.
За три дні до загибелі він попрохав мене знайти для його взводу Старлінк, бо вони йшли вперед, і треба було закріпитись. Ми знайдемо, обов’язково.
Він не був жертвою війни, маленьким хлопчиком. Він долав щоденні загрози та труднощі, оскільки в нього дуже доросла воля, мотивація, і тому що він обрав шлях Воїна. І він у 25 років віддав своє життя за усіх нас, як великий Українець.
Боротьба за Україну забирає найкращих.
Завжди забирала.
Вже багато сотень років проклята московія знищує цвіт нації, найкращих чоловіків та жінок: поетів, письменників, громадських діячів, захисників та захисниць, просто українців, які хотіли жити в своїй країні, говорити своєю мовою, будувати своє життя.
Щось змінилось за 400 років?
Нічого. Той самий ворог. Ті самі гниди всередині країни, підгодовані окупантом. Історія циклічна. Вона нерозривно пов‘язана з усвідомленням помилок та наслідків.
Сьогодні стало відомо про загибель одного з найкращих українців — Романа Ратушного. Він був захисником не лише на фронті. Він захищав Україну, свій рідний Київ, свою землю від гнид внутрішніх та ворога зовнішнього.
Не кажіть, що «ніхто не очікував війни».
Не кажіть, «як так могло статись».
Це мало б статись. Бо у нас одвічний ворог…і у нас ЖОДНИХ висновків з минулого.
Останні речі, які казав Роман, це про ті самі помилки. Про «хароших рускіх», про кремлівских овсяннікових, які неначе пліснява знов накинулись на нашу, воюючу країну.
А висновків ми не робили і схоже не робимо.
Адже у нас чомусь досі московське, «русскоміровське» існує на вулицях, в оселях і душах багатьох людей.
У нас чомусь досі публічно звучить мова окупанта, а якийсь арєстовіч розповідає про «маленьку культуру», всілякі покидьки далі паразитують на війні, а шуфричі досі сидять у парламенті.
Так, це про висновки і наслідки.
Не втомлюсь повторювати: історія буде повторюватись! Робіть висновки, вбивайте в собі русскій мір усіх проявів. Видаліть все московське зі своїх голів, розумів, думок, будуйте свою країну.
Лише це стане запорукою ПЕРЕМОГИ і МИРУ. Не сьогодні, проте ми матимемо тоді шанс побороти цю навалу.
Впевнений, що цього хотів би Роман, який боровся за адекватну українську Україну!
