Розумієте, якщо вони не будуть годувати суспільство інформаційним лайном, то суспільство раптом почне про щось здогадуватися і задавати правильні і, що головне, актуальні запитання.
.
Тому всі їхні спроби направлені на те щоб забивати баки стікаючому кров’ю суспільству і між тим спокійно красти і зраджувати.
Звідси і з’являються «надзвичайно актуальні» теми дівчини зі скакалкою, як правильно називати Запоріжжя (хоч всі розуміють що справа закінчиться на піз*дєжі в інтернеті) чи ідея дубляжу фільмів англійською мовою від йолопа, який за багато років так і не навчився формулювати речення українською, та й його рідною російською теж.
Причому виникають ці «надзвичайно актуальні» теми тоді коли щось спи*здили, когось зрадили, просунули якусь шмату кудись або, приміром, заблокували гроші військовим.
Робити їм це не важко, оскільки змі ними окуповані ну і плюс вони понастворювали проксі-швалі з фейковими статусами, через яку намагаються вкидати частину меседжів.
Тому навіть колись гострі для інфантильного середньостатистичного соціалістичного мешканця соціальні теми, як то тарифи, тепер нікого не зачіпають. Ні, не через війну. А через те що про них ніхто не говорить. Замість цього говорять про назву Запоріжжя.
Тому всі забули про обшуки в Бені.
Тому всі забули про дякування Володимиру Олександровичу за те що поборов російський патріархат. А лайномеми про армію, мову, вову тепер кому?
Тому Яніна Соколова забула що ДБР зливало їй записки шмари з податкової про соболіную шубу і мільйон доларів і їй зовсім не цікаво чим закінчилась ця історія) і чи сидить (ні, не сидить) шмара. Замість цього таваріщ Яніна вже 2 тижні ото шукає сервер з 500 порохоботами. Бо воювати з тими хто задає незручні запитання вигідніше ніж воювати з тими хто знищує державу і її майбутнє, руйнуючи базові елементи суспільного устрою чи просто і банально обкрадаючи державу.
Чи актуально це все що вони «ганяють», це інформаційне сміття в суспільстві? Ні, звичайно. Суспільно зайняте тим щоб вижити.
Хтось тим, щоб вижити на мінах в Запорізькій області за 300 кілометрів від Кримського перешийку, де мін в потрібний момент не виявилося. Інші зайняті тим щоб їхні чоловіки, сини, друзі вижили. Треті готуються до зими, бо всі пєтушині прогнози про «будемо в Криму весною» виявилися черговими пєтушиними прогнозами, а реальність постукала у вікно, замінованими тисячами квадратних кілометрів в Запорізькій області і усвідомленням ціни, яку всім прийдеться заплатити за оте «ніхто не вінават, давайте разбірьомся послє вайни», до якого тепер додалося «..але військових по безпределу посадимо вже».
Тому не беріть участі в цьому. В цьому штучному істеричному псевдоактуальному інформаційному лайні, придуманому спеціально щоб відволікти увагу інших від актуального і важливого: від злодійства, зради, чергових просраних геніальних ідей.
Не робіть це актуальним і популярним. Навіть якщо дуже хочеться. Навіть якщо це стосується вас, бо ви все життя жили в Запоріжжі і біля вас теж живе противна бабка, яка не любить дітей.
Бо це все фігня, це все зовсім не важливе на фоні життів людей і майбутнього України.
Не допомагайте інформаційному стаду дути в .уй.
Mason Lemberg
.
Що би хто не говорив, а чотири роки і два місяці тому кожен голосував за ту Україну, яку хотів бачити.
За по-справжньому незалежну, відмежовану від заболіття, європейську, рівну серед рівних і серед членів ЄС та НАТО Україну проголосувало 4 522 450 українців.
За «как-ніть закончіть вайну», «за мір любой ценой», за музику Вконтакте, за кіркорова в телевізорі, за Квартал в головах, за шароварщину без сенсу, і Україну без дещиці українськості проголосувало
13 541 528 українофобів.
Всі ці пояснення про несистемного політика, ломателя схем і молоду кров — до психіатра.
Всі все розуміли і свідомо робили вибір на користь України своєї мрії.
По факту: «оргазмували від Голобородька, вибрали Зеленського, вигрібатимемо єрмака» — з коментарів.
——
Передивляюся спогади за минулий рік і дивуюся: настрій був набагато оптимістичніший. Попри страшні факти після деокупації Київщини, попри те, що Херсон ще був під ворогом, попри те, що боялися як не хімічної атаки, то ядерної.
Був страх, тривога, горе, безробіття, безгрошів’я…
Але було відчуття, що це останнє, найстрашніше, випробування. Що далі — воля. А воля варта найвищої ціни.
У мене якісь дописи жартівливі були. Якось сама трималася і інших підбадьорювала.
Зараз зовсім інше на серці. Чорнота і безнадія.
Повертається те — та ладно, повернулося вже — чому, здавалося, вороття немає.
Ригйо це смердяче повсюдно. Антимайдан не просто десь на горизонті. Він уже в дії. В дєлє. Відосики ці всраті, які не мають нічого спільного з реальними діями. А дії ці — закопування країни.
І люди! Люди, які це толерують! Я розумію, що більшості відверто по цимбалах. Але ж ті, які мають бути суспільно активними, свідомими, принциповими…
Як же так! Така кров! І щоб… знову?
Вороги — це не тільки ті, які нищать фізично.
Це ті, які брешуть і крадуть.
Вони забирають майбутнє у країни, яке вона заслужила, і за яке помирала.
Сьогоднішня влада — такі самі вороги України, як і кцпи.
