Як Ізраїль врятував Кремль від економічного краху

Економічне виснаження РФ станом на початок 2026 року

Станом на початок 2026 року, до війни в Перській затоці, російська економіка демонструвала ознаки повного виснаження. Військові витрати, санкції та брак робочої сили призвели до системної кризи, вихід з якої міг бути лише через закінчення війни з Україною.

Ключові ознаки:

— Падіння промислового виробництва: за даними Росстату, у січні–лютому 2026 року загальне промислове виробництво скоротилося на 7,2 % порівняно з аналогічним періодом 2025 року. Неенергетичні галузі постраждали найбільше — машинобудування впало на 14 %, хімічна промисловість — на 9 %, автомобілебудування — на 22 %. Військові замовлення не змогли компенсувати цивільне виробництво через дефіцит імпортних компонентів і масовий відтік кваліфікованих кадрів.

— Нереальні внутрішні ставки: ключова ставка Банку Росії утримувалася на рівні 20–21 %, а реальні ставки за кредитами для бізнесу сягали 25–30 %. Це зробило внутрішнє кредитування практично недоступним для більшості підприємств, призводячи до масових банкрутств і зупинки інвестицій.

— Інфляція: офіційна інфляція перевищила 15 % на рік, але незалежні оцінки (з коригуванням на приховане зростання цін) фіксували реальний рівень 22–25 %. Ціни на продовольство зросли на 30 %, а імпортозаміщення в ключових секторах повністю провалилося.

Це виснаження змусило Путіна ще до війни в Перській затоці обговорювати питання виходу з війни. Зокрема, за інформацією джерел, близьких до Кремля, у приватних консультаціях наприкінці 2025 року Володимир Путін допускав можливість «замороження» конфлікту та переходу до переговорів: «Ми готові до компромісів, якщо Захід зрозуміє наші червоні лінії» («Путін розглядав можливість виходу з війни до ескалації на Близькому Сході», Bloomberg, 15 січня 2026).

Українські удари по НПЗ та експортних потужностях регулярно висвітлювалися в ЗМІ з цифрою «близько 20 %» уражених потужностей.

Однак попри колаптоїдний стан економіки РФ, через розвʼязану Ізраїлем війну з Іраном, ці блискучі удари не змогли вивести РФ з війни.

Ізраїль відіграв вирішальну роль у зриві ядерних переговорів між Іраном та США у 2025 році. Іран на цих переговорах демонстрував готовність передати весь запас збагаченого урану (близько 440 кг, збагаченого до 60 %) під міжнародний моніторинг МАГАТЕ в обмін на зняття санкцій («How ignorance, misunderstanding and obfuscation ended Iran nuclear talks», The Guardian, 18 березня 2026). Однак Ізраїль саботував ці домовленості, наполягаючи на максимально жорстких умовах і блокуючи компроміс («Iran accuses Israel of trying to sabotage US nuclear talks», AOL). Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньяху протягом 30 років системно надавав недостовірну інформацію про ядерну загрозу Ірану, неодноразово стверджуючи, що Тегеран «за кілька місяців» матиме ядерну зброю, — твердження, які критики називають «криком вовка» («Netanyahu has claimed for three decades that Iran was ‘months from nuclear weapon’», AOL; «The man who cried bomb: Netanyahu spent 30 years warning Iran’s nuclear weapons were imminent», Milwaukee Independent). У червні 2025 року Ізраїль здійснив масовані бомбардування ядерних об’єктів Ірану в рамках операції «Rising Lion» («June 2025 Israeli strikes on Iran», Simple Wikipedia; «Iran nuclear deal negotiations (2025–26)», Britannica), що призвело до 12-денної війни та подальшої масштабної ескалації в Перській затоці.

Спровокована Ізраїлем війна в Перській затоці в лютому 2026 є нічим не виправданою агресією, оскільки базувалася на десятиріччях завідомо недостовірних оцінок ядерної загрози, а не на реальній, підтвердженій небезпеці. І саме ця війна підірвала НАТО зсередини і надала вирішальну фінансову допомогу РФ в продовженні агресії.

Візьмемо базові показники з відкритих даних. Себестоимость видобутку нафти для РФ — близько 30 $ за барель. До ескалації на Близькому Сході (війна в Ірані) російська нафта продавалася зі значними дисконтами за ефективною ціною близько 47 $ за барель, що давало валовий дохід +17 $ на барелі. За умови 20 % ураження експортних потужностей це означало втрату близько 3,4 $ на барелі — маржа падала до 13,6 $ (+45 % рентабельності).

Після сплеску цін до 140 $ за барель (наслідок масштабної війни в Перській затоці) валовий дохід зріс до 110 $ на барелі. Навіть з урахуванням 20 % втрати потужностей (-22 $ на барелі) маржа сягнула 88 $ (+293 %). Зростання маржі з 13,6 $ до 88 $ на барелі становить +650 %. Якщо ціна стабілізується навіть на рівні 100 $ за барель, маржа все одно зросте з 10 $ до 60 $ (+500 %).

Для об’єктивної оцінки візьмемо реальні обсяги експорту. За даними Reuters, у 2024–2025 роках РФ експортувала близько 4,8 млн барелів нафти на добу (238–240 млн тонн на рік). Це приблизно 1,752 млрд барелів на рік.

Розрахунок додаткових доходів (валовий експортний дохід, з урахуванням 20 % втрати потужностей через удари):

— Ефективний річний обсяг експорту: 1,752 млрд × 0,8 = 1,4016 млрд барелів.

— До війни в Ірані: 1,4016 млрд × 47 $ = 65,9 млрд $.

— Після сплеску цін: 1,4016 млрд × 140 $ = 196,2 млрд $.

— Додатковий річний дохід лише від сирої нафти: +130,3 млрд $.

Якщо врахувати експорт нафтопродуктів (додаткові 1,5–2 млн барелів на добу в еквіваленті) та частковий вплив на газовий сегмент, загальний приріст нафтогазових доходів РФ сягає 150–200 млрд $ на рік (залежно від точної динаміки цін і дисконтів).

Газовий компонент та розрахунок додаткових доходів

Війна в Перській затоці також вплинула на глобальні ціни на природний газ через ризики для поставок LNG з Катару та інших регіонів, а також через зростання попиту в Європі та Азії. Росія, попри скорочення трубопровідного експорту до Європи (з понад 140 млрд м³ у 2021 році до значно нижчих рівнів у 2025–2026), нарощувала LNG-експорт (близько 31–32 млн тонн у 2025 році, з частковим зростанням поставок до Європи та Азії). При сплеску цін на газ (який супроводжував нафтовий шок) додатковий дохід від газового сегменту міг скласти ще 20–40 млрд $ на рік, залежно від обсягів і спотових цін.

Офіційні рішення США щодо санкцій

На тлі сплеску цін через кризу в Перській затоці адміністрація США пішла на тимчасове пом’якшення деяких санкційних обмежень щодо російської енергетики. Зокрема, у березні 2026 року США видали тимчасову ліцензію на продаж російської нафти, завантаженої на судна до 12 березня, щоб стабілізувати глобальні ринки («U.S. Eases Limits on Russian Energy as Oil Prices Soar», The New York Times, 10 березня 2026; «US temporarily lifts sanctions on Russian oil to curb soaring energy prices», ABC3340/NewsNation, 13 березня 2026). Ці рішення, сприяли збереженню високих цін і не перешкоджали РФ отримувати додаткові доходи.

Ізраїль зберігав і розвивав економічні зв’язки з Росією навіть після 2022 року, коли Захід запровадив жорсткі санкції. Зокрема, частка Росії в імпорті пшениці до Ізраїлю зросла до 89 % у сезоні 2024/25 (з 39 % чотирма роками раніше), причому значна частина постачань включала зерно, яке Україна вважає викраденим з окупованих територій (Крим, Запорізька, Херсонська, Донецька та Луганська області). У квітні 2026 року Ізраїль дозволив розвантаження російського судна ABINSK у порту Хайфа з вантажем понад 43 700 тонн пшениці, яке, за даними українських джерел, походило з тимчасово окупованих територій («Ukraine broaches ‘stolen’ Russian grain cargo on call with Israel», Reuters, 15 квітня 2026). Загалом з 2022 року Росія експортувала мільйони тонн зерна з окупованих регіонів, і Ізраїль став одним із помітних отримувачів.

Ізраїль з 2014 року продовжував підтримку РФ у сфері безпілотників. У 2010 році Israel Aerospace Industries уклала угоду на 400 млн доларів США на постачання та ліцензійне виробництво БПЛА Searcher II (російська назва «Форпост»), завод збирання якого було створено на Уральському заводі цивільної авіації (УЗГА). Постачання комплектуючих і збірка тривали й після 2014 року, зокрема у 2015 році Росія отримала ще 10 комплексів для складання в РФ («Report: Moscow purchased 10 Israeli drones», The Jerusalem Post, 9 вересня 2015; «IAI Searcher», Українська Вікіпедія, станом на 2026 рік). Ці дрони активно застосовувалися російськими військами, зокрема в операціях на території України.

У політичній сфері Ізраїль системно утримувався або голосував проти резолюцій Генеральної Асамблеї ООН на підтримку України з 2014 року. Зокрема, під час голосування за резолюцію A/RES/68/262 «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року Ізраїль утримався від підтримки («Israel abstains in UN Ukraine vote», The Canadian Jewish News, 28 березня 2014).

Аналогічна позиція спостерігалася й у подальших резолюціях щодо ситуації з правами людини в Криму та на окупованих територіях (A/RES/75/192 від 16 грудня 2020 року, A/RES/76/179 від 16 грудня 2021 року та інші), де Ізраїль неодноразово утримувався або не підтримував українську позицію, зберігаючи баланс у відносинах з РФ.

Ізраїль офіційно не визнав його актом геноциду українського народу. Директор ізраїльського відділення Центру Симона Візенталя Ефраїм Зурофф у 2019 році прямо заявив, що Ізраїль не повинен визнавати Голодомор геноцидом, оскільки це нібито просуває «теорію подвійного геноциду» («Zuroff: Israel should not recognize Holodomor as genocide», The Jerusalem Post, 23 січня 2019).

Ізраїль не приєднався до західних санкцій і продовжував нарощувати співпрацю в енергетичній сфері.

Це відбувалося на тлі заяв ізраїльського керівництва про збереження відносин з РФ. Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньяху підкреслював важливість контактів з Володимиром Путіним: «Я регулярно спілкуюся з президентом Путіним, і ці десятилітні особисті стосунки допомагають захищати життєво важливі інтереси Ізраїлю, зокрема зусилля щодо запобігання втручанню вздовж нашого північного кордону» (цитата з виступу/інтерв’ю, на яку посилаються українські дипломати та ЗМІ, жовтень 2025 – 2026).

2025–2026 роки стали для Росії періодом військового застою та втрати ініціативи. Системні проблеми з людськими ресурсами, технологіями, логістикою та стратегією. Але Ізраїль, надав Путіну потужний «рятівний круг» у вигляді внутрішнього послаблення НАТО, виснаження ракетних резерві для ППО, які мала отримати Україна та сотень мільярдів додаткових доларів на рік та зняття санкцій на нафту і газ, що дає можливість Путіну продовжувати війну з Україною в найближчий рік — два.