Наскільки оборонні закупівлі у 2021 році виявились відповідними потребам армії у разі можливої агресії РФ?
Росія масово стягує війська до кордонів з Україною та посилює інформаційний тиск, закордонні ЗМІ рясніють заголовками про можливе повномасштабне вторгнення.
Протистояти можливому нападу північного сусіда українська армія готова набагато краще, ніж на початку 2014 року. За цей час чисельність Збройних сил зросла зі 166 000 до 261 000 осіб. Витрати на безпеку та оборону збільшилися з 3% ВВП у 2014 році – до 6% ВВП у 2022 – до майже 287 млрд грн. Останні сім років держава витрачає на переозброєння армії близько мільярда доларів щороку.
Втім за загальними цифрами приховано багато проблем, які свідчать, що зроблено недостатньо: оборонні закупівлі досі засекречені й відбуваються зі значним запізненням, тож чимало техніки досі закуповують волонтери, українське новітнє озброєння швидше з’являється в ОАЕ, ніж у наших військових, а оборонна галузь – досі серед улюблених жертв корупції.
Про стан справ із забезпеченням української армії розказали військові аналітики. Вони вказали на низку проблем, які потрібно вирішувати негайно.
Олександр Саєнко, військовий експерт-аналітик НАКО, полковник запасу
Протистояти можливому нападу РФ у технічному плані українська армія однозначно готова набагато краще, ніж у 2014 році. Британський Міжнародний інститут стратегічних досліджень у своєму виданні The Military Balance 2021 року зазначає, що сухопутні війська України мають на озброєнні 858 танків, 1184 бойових машин піхоти, 622 бронетранспортери та 547 розвідувальних бронемашин, 1818 одиниць артилерії, 90 тактичних ракетних комплексів, 35 ударних і 23 багатоцільових гелікоптерів. Військово-морські сили мають один фрегат і 10 військових суден меншого класу. Українська авіація налічує 71 винищувач, 14 бомбардувальників, 31 штурмовик, 29 транспортних літаків. Зенітні війська нараховують 250 комплексів С-300, 72 комплекси ЗРК «Бук» і деяку кількість С-125.
Значний внесок у переоснащення армії відіграла військово-технічна допомога західних союзників. Наприклад, США з 2014 року надали ЗСУ допомогу на $2,5 млрд, зокрема – броньовані автомобілі «Хамер», контрбатарейні радари, засоби зв’язку, снайперські комплекси, патрульні катери, ПТРК «Джавелін».
Ще одна позитивна зміна – оборонна промисловість України суттєво поліпшила свої позиції. З’явилася низка нових виробників, а вже відомі почали розширювати номенклатуру виробництва. Станом на кінець 2021 року приватні підприємства ОПК ділять оборонне замовлення із ДК «Укроборонпром» у співвідношенні приблизно 50% на 50% (до цього займали близько третини). З метою удосконалення системи ОПК та наближення її до стандартів НАТО та принципів корпоративного управління, суттєвих перетворень зазнав й сам Укроборонпром.
Однак проблеми з озброєнням армії все ж є. Попри те, що Міноборони роками звітує про високі показники освоєння бюджетних коштів на закупівлі військової техніки, забезпечувати армію транспортом, тепловізорами, генераторами, дронами та квадрокоптерами досі змушені волонтери.
Крім того, закупівлі озброєння та військової техніки в Україні залишаються повністю секретними. Ухвалений у 2020 році закон мав стати початком переходу до більш прозорої євроатлантичної системи закупівель. Однак низка положень закону лише сприяють продовженню традиції необґрунтованого та надмірного засекречування, а велика кількість колізій та прогалин у ньому призвела до фактичного блокування оборонних закупівель – як за старою, так і за новою моделлю.
Як наслідок, у 2021 році стан виконання програми розвитку, закупівлі, модернізації та ремонту озброєння, військової техніки, засобів та обладнання досить невтішний. Упродовж 2021 року Міністерство оборони оголосило відкритих закупівель на суму 21,07 млрд грн, 66% з них – не відбулися.
Тож кількість продукції оборонного призначення, що таки надійшла до ЗСУ у межах держзамовлення в обсязі 100%, – це лише шість позицій з 37. Водночас половина програми виконана на 50%, решта – або взагалі не виконана, або виконана на рівні 10% від запланованого.
Наприклад, склалася критична ситуація із пальним: вдалось закупити лише на половину від запланованої суми (на 2,6 із 5 млрд грн). На взуття, форму та екіпірування для армії Міноборони витратило 1,5 млрд грн (у 2020 році – 2,1 млрд грн), однак закупити, скажімо, 16 000 запланованих шоломів за 111 млн грн за цілий рік так і не змогло.
Тарас Чмут, військовий аналітик, голова правління Українського мілітарного центру та сержант резерву морської піхоти ВМСУ
Через тривалу бюрократичну тяганину між Міністерством фінансів та Міністерством стратегічних галузей промисловості державне оборонне замовлення (ДОЗ) почали реалізовувати лише в жовтні. Обіцяне укладання контрактів на закупівлю нового озброєння ще навесні довелось відкласти через те, що не був створений електронний реєстр виконавців. Як наслідок, ОПК України втратив пів року. У період між січнем та жовтнем оборонні підприємства функціонували в кращому разі за контрактами 2020 року, а могли б виробляти нове озброєння.
Зрештою, до кінця року ДОЗ виконали на 99,8%, але треба розуміти, що це формально означає лише те, що виділені кошти витратили. Українська армія точно не отримала за три місяці все, що мала отримати впродовж року.
З іншого боку, стратегічно закупівлі в межах ДОЗ мало на що впливають, ключові потреби ЗСУ на сьогодні – це боєприпаси, протиповітряна оборона, потреби авіації – Україна закуповує поза ДОЗ. Втім недоотримання декількох десятків нових чи відремонтованих бронетранспортерів – все ж гірше, ніж якби вони були.
Один із найгірших стан справ зараз із авіацією. Обладнання повітряних сил – давно застаріле – радянське, у кращому випадку 1991 року випуску, його складно ремонтувати та обслуговувати, двигуни там – російські. Тож глибока модернізація обладнання вже недоречна, оскільки поки ми розробимо її план, обладнання банально доведеться списувати. Зараз важливо шукати можливість замінити його на нові чи вживані західні зразки, які можна буде нормально експлуатувати та обслуговувати. Це проблема національного рівня на 10-15 років та на $10-15 млрд.
Валентин Бадрак, голова Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Упродовж всіх років війни Україна витрачає на переозброєння армії порівняно мало коштів – лише близько мільярда доларів щороку. Для порівняння, Польща без війни витрачає у три-чотири рази більше. Для прикладу, кілька років тому сусіди закупили американські зенітні системи Patriot, які коштували як п’ять річних бюджетів України на переозброєння. Притому що у Польщі зараз удвічі менша чисельність армії (123 000 людей), ніж в України.
Зрозуміло, така ситуація в ЗСУ робить велике навантаження на людей. Тобто, Україну від ворога боронитимуть не сучасна техніка та зброя, а перш за все військо. На утримання армії у нас йде близько двох третин оборонного бюджету. Такий дисбаланс потребує змін, але військово-технічної політики у нас поки фактично немає.
У ситуації із закупівлями техніки ледь не єдиною світлою подією 2021 року стало постачання турецьких бойових безпілотників Bayraktar. Але їх дуже мало, тож серйозного переозброєння армії на тактичному рівні у нас так і не відбулося.
Водночас в українській оборонній промисловості є дуже пристойні розробки, які за невеликих витрат могли б суттєво посилити українську армію, до того ж не через кілька років, як-от, заплановані Міноборони корвети, а вже зараз.
Наприклад, у нас є дві приватні компанії, які розробляють дрони-кілери, або три виробники наземних роботизованих комплексів. Для розуміння, за ціною одного бронетранспортера можна закупити 7-8 таких роботизованих наземних комплексів – це те, що могло б захищати життя наших вояків. Але щоб таке обладнання потрапило в армію, треба пройти тривалі випробування, до них немає належної уваги з боку Міноборони. Та сама Росія вирішила створювати цілі підрозділи роботизованих систем – тож навіть за умов санкцій та інших перешкод ворог нас випереджає, поки ми зволікаємо та мріємо про американське озброєння.
Навіть якщо рішення про закупівлю новітньої зброї ухвалене – це ще не означає, що воно скоро потрапить на фронт. Наприклад, на початку 2021 року на озброєння мали взяти ракетну систему залпового вогню «Вільха-М» – з дальністю ураження цілей 110 км. Натомість цілий рік ми спостерігали зволікання Міноборони. Вже навіть іноземні держави, як-от ОАЕ, дійшли до того, щоб закупити «Вільху-М», а Україна досі її випробовує. У нас поки немає чіткого розуміння, як переозброїти армію та що закуповувати у першу чергу.
На жаль, таке гальмування бачимо й з розвитком озброєнь, які могли б мати оперативно-тактичний рівень та посилювати Україну вже дуже серйозно. Це не лише береговий ракетний комплекс «Нептун», який має надійти цього року у Військово-морські сили, а й розробки власних зенітно-ракетних комплексів – скажімо, КБ «Луч» пропонує аж три таких проєкти. Або ж Іскра – розробила радар для українського зенітного комплексу, чи Радіонікс, де створили новітні головки самонаведення для цих ракет. До того ж обійдуться вони не у $5 млрд, як Patriot для Польщі, а у близько $50 млн та 2-2,5 роки.
Ще один приклад – група приватно-державних підприємств ще у 2017 році розробила так званий «летючий танк» – вертоліт із встановленим ракетним комплексом. Але компанії змушені власним коштом проводити випробування, й цей проєкт теж досі не взято на озброєння.
Гліб Канєвський, голова експертної організації StateWatch, керівник проєкту «Марлін»
Зрозуміти становище із забезпеченням української армії необхідним обладнанням можна, аналізуючи стан справ із закупівлями та те, як високе політичне керівництво «вболіває» за ключові оборонні підприємства. І там, і там справи йдуть не завжди добре.
Скажімо, державний завод «Генератор», що виробляє вкрай важливе обладнання для ракетно-зенітних комплексів «Оса» та «Бук», з 2008 року перебуває у дуже скрутному фінансовому становищі.
У 2004 році підприємство «Генератор» уклало угоду з приватним забудовником на зведення житлового комплексу з паркінгом на ділянці, яку ДП орендувало у Київської міської адміністрації. Об’єкт був зведений до 2016 року.
За умовами угоди Генератор після завершення будівництва мав передати землю, однак не зробив цього. За результатами аудиту ДП стало відомо, що тільки протягом 2016-го, 2017-го та дев’яти місяців 2018-го Генератор витратив на сплату оренди землі та земельного податку зайві 1,4 млн грн.
За землю заводу в центрі Києва точиться боротьба, саме підприємство навіть розпочало процедуру банкрутства. Однак коли Укроборонпром звернувся до ключового розпорядника – Мінстратегпрому – з проханням допомогти розв’язати проблему, той лише формально відписався, мовляв, розбирайтесь самі.
Боєприпаси – ахіллесова п’ята української армії. За вісім років війни ми так і не налагодили власне виробництво. Кілька років тому диверсанти зірвали наші запаси в Балаклії, Калинівці, Сватовому, тож зараз вони на ціну золота. Втім із місцями, де їх можна безпечно зберігати – арсеналами, – теж проблема. Держава виділяє мільярди гривень щороку на зведення арсеналів. Водночас, з 2017 року щороку витрачається по 2,5 млрд грн на закупівлю лінії розробки боєприпасів, бойових ракет, патронів тощо для державних оборонних заводів. Але нічого не будується, гроші застрягають у десятках судових справ, а боєприпасів як не було, так і нема.
