Amnesty International не раз пробивала дно, але закид на адресу ЗСУ поклав край терпінню. Зманіжені правозахисники, які жодного разу за вісім років не захистили жодного полоненого, жодну жертву війни — сказали, що це українська армія винувата, бо надто сильно пручається окупації. Інша справа — вдертися на чужу територію і знищувати все під нуль, бо такої країни як Україна не повинно бути?
Офіс Amnesty International не почув аргументів ані Олексія Рєзнікова, ані Дмитра Кулеби, ані самого президента Володимира Зеленського. Керівниця Агнес Каламар заявила, що критика їхніх звітів «не послабить неупередженість» організації. І ще прирівняла всіх українців, які без прикрас написали, що думають про саму мадам Анну і її колег, до фейкових ботів, які «дезінформують» і роблять «пропаганду війни».
Француженка на грантових коштах нічого не зрозуміла, але варто, щоб раз і назавжди запам’ятали ми — подібні структури теж винні в агресії росії проти України та всіх жертвах, до яких ця агресія призвела. Усі ці міжнародні «корисні ідіоти» давно стали частиною військових стратегій ведення війни від диктаторів типу Путіна. Головне завдання таких «аннушок» — розливати масло, тобто щедро поширювати думки на Захід, що «не все так однозначно», а це, зі свого боку, має зрівнювати агресора і жертву в міжнародному інформаційному полі. І тоді якийсь втомлений уряд і нові корисні ідіоти з політики клюнуть — і світ погодиться, що не треба допомагати окупованій державі.
Україна уже пройшла таку інформаційну спецоперацію, не без участі Amnesty International, з 2014 року. Тоді світ клюнув на брехню, що Україна і Росія однакові, шо треба просто «терміново миритися». І це дало змогу закріпитись на плацдармах Криму і ОРДЛО та спокійно готуватися до великого вторгнення.
Хочу нагадати п’ять найбільших маніпуляцій Amnesty International, які сприяли тому, що на Україну заплющили очі вісім років тому.
Дискредитація батальйону «Айдар»
Одразу після Іловайської трагедії «правозахисники» випустили звіт, де щедро облили брудом добровольчий батальйон «Айдар». Як і нинішній звіт про ЗСУ — він базувався на кількох цитатах ноунеймів, які розповіли, що вони проти бойових дій біля своєї хати, а не в чистому полі. Що бійці батальйону переривають траси і залізничні колії і загалом заважають просто мирно жити із сепаратистами та російськими бойовиками. Розгром ворожого угрупування батальйон «Восток» був розцінений, як наруга вояків над місцевими мешканцями — то нічого, що на той час одною частиною керував зрадник-сбушник Ходаковський, а іншою — Гіркін.
Amnesty International були настільки упевнені, що «Айдар» — чисте зло, що особисто ходили на прийом до тодішнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка з проханням «порушити питання щодо батальйону «Айдар».
Цікаво, що жодного разу із цим питанням керівництво держави не зверталось до командира 2-ї штурмової роти батальйону «Айдар», відомого адвоката Ігоря Лапіна «Золи».
«Все це голослівні звинувачення з метою дискредитації батальйону «Айдар», який воює на 4 фронти — проти російських найманців, яких фінансує Путін, та регулярних російських військ; власних генералiв, які зрадили інтереси держави; сепаратистів та бандитів, які сидять по той бік окопів; і внутрішніх ворогів — людей, які можуть взяти будь-яку форму, нашити шеврони, скоїти злочин і потім звинуватити «Айдар», — так коментував цю історію в ефірі каналу «Еспресо» Лапін.
Власне, цим звітом Amnesty International круто підіграло РФ у дискредитації в очах Заходу наших добровольчих батальйонів.
Саме з вересня 2014-го у західних медіа почали з’являтися матеріали, де «Айдар» та «Азов» називали не інакше, як жорстокими катами, неонацистами, які знущаються над бідними «ополченцями» і нещасними мешканцями Донбасу. Ніхто жодного разу не зробив звіт чи правдивого тексту статтю про те, що серед бійців «Айдару» та «Азову» були сотні донецьких чоловіків. Нормальних. А не тих, хто радо біг на референдуми 2014 року, а зараз став перегноєм після артилерійських дуелей.
Біда в тому, що тоді українське суспільство було не готове захистити честь своїх героїв. Бо надто багато було «не все так однозначно», «у меня отличные родственники в России», «я считаю, что не надо было навязывать укрАинский Донбассу». І тому справа дискредитації «Айдару» була використана і для внутрішніх політичних ігор.
Звинувачення сил АТО у стратах
У жовтні 2014-го Тетяна Мазур, тодішня представниця Amnesty International в Україні видала звіт про страти на сході України.
«Не існує жодних сумнівів, що позасудові страти та інші звірства вчиняються як проросійськими сепаратистами, так і прокиївськими силами на сході України, але отримати достовірне уявлення про масштаби цих порушень дуже важко», — написано у звіті.
У якості «страти» і нелюдського поводження сил АТО у документі була подана наступна цитата: «В 4:30 ранку бойовик розбудив нас, викрикуючи «Встати! Евакуація». Вони відкрили три або чотири камери, і всього я чув від шести до восьми пострілів. Це було як рулетка: когось розстріляли, когось відпустили, когось забрали», — засвідчив підприємець, затриманий сепаратистами. Чий це був «бойовик», які мав шеврони, чому Amnesty International переконане, що це були саме сили АТО, а не провокатор ворожої сторони — аргументів так і не було.
У кінці звіту Amnesty International суперечить сам собі, бо «організація начебто не знайшла і не отримала будь-яких переконливих доказів масових вбивств або поховань. Ми побачили окремі інциденти позасудових страт, які в деяких випадках прирівнюються до воєнних злочинів».
Попри те, російські ЗМІ восени 2014 використовували цей звіт заради фейків про масові страти ЗСУ та добробатів в кількох населених пунктах окупованого Донбасу.
Тиск на «Правий сектор», «Айдар» та «Дніпро-1»
У грудні 2014 Amnesty International звинуватила добровольчі батальйони «Дніпро-1», «Айдар» та «Правий сектор» у створенні продовольчої та медикаментозної криз.
«Йдуть морози, відчай на сході України посилюється, бо добровольчі батальйони блокують допомогу ДНР, де населення знаходиться на грані голоду», — писали тоді керівники Amnesty International.
Заруба полягала у тому, що «Дніпро-1», «Айдар» та «Правий сектор» справді заблокували 11 доріг, які вели із підконтрольної території в ДНР. Добровольці висловлювали побоювання, що харчі і медикаменти попадуть в руки бойовиків. Також бійці вимагали звільнення побратимів із полону в обмін на доступ гуманітарної допомоги.
На жаль, серед автомобілів були чотири конвою Фонду Ріната Ахметова і у цій ситуації — Amnesty International заручилися політичною підтримкою. Машини з гуманітаркою були пропущені, усі три добровольці батальйони знову отримали славу в ліберальних західних ЗМІ, як страшні кати мирного населення Донбасу наші добровольчі батальйони.
Дебальцеве: «українці знову винуваті»
У районі Дебальцевого точилися страшні бої — росіяни прислали щонайменше 40 танків для прориву українських позицій. Ворожі «гради» поливали вогнем місцеву мерію, коли в евакуаційні автобуси сідали жінки і діти. Бойовики з криками «Аллах Акбар» захоплювали відділок міліції і залізничний вокзал, а в Amnesty International було на умі лише одне.
4 лютого 2015 року співробітниця цієї структури Джоан Марінер, яка весь цей час перебувала у Слов’янську, переповіла уривки розповідей з окремими бабусями: «обстріли не припиняються, люди знаходяться під владою сил, на які вони неспроможні вплинути».
Жінка заявила, що «обидві сторони мають відповідальність триматися подалі від цивільних районів і забезпечити можливість безпечно евакуюватися з міста. Міжнародне товариство має бути категоричнішим у засудженні порушень законів війни з обох сторін».
Варто нагадати, що саме поразка українських сил у Дебальцевому змусила нас підписати під тиском Німеччини та Франції другий «Мінськ». Меркель та Олланд у публічних заявах закликали до «глибокої стурбованості» та «закликів до компромісу» — не без впливу атмосфери, яку чинили всі вище згадані звіти міжнародних організацій.
Amnesty International вважає, що західна зброя в Україні зникає
Поки українців обурив свіжий звіт «правозахисників» з рекомендаціями ЗСУ — відійти в чисте поле, вони не здаються і підливають масла у вогню по усьому світу.
Телеканал CBS випустив сюжет про постачання західної зброї в Україну, точніше про те, як вона зникає в невідомому напрямку, щойно перетинає кордон.
Одна із коментаторів, куди ж зникає зброя в Україні — це Донателла Ровера, старша радниця Amnesty International. Вважайте, що це свого роду одна з керівних посад в організації. Донателла на відміну від багатьох колег приїздила до України і навіть написала достатньо об’єктивні звіти щодо що обстрілів росіянами Сергіївки та Харкова.
Але Ровера, як і її колеги — далі гне лінію дискредитації ЗСУ і хизується матеріалами західних ЗМІ, які помножили огидний наратив, що нашій армії треба просто піти і постріляти в чисте поле.
У якості висновку — саме безвідповідальні пані із Amnesty International та інші «корисні ідіоти» допомогли утвердити на Заході російську байку про «внутрішній конфлікт» і страшних неонацистів/жорстоке ЗСУ, які просто заважають робити мир і обійматися з Путіним заради дешевого газу. Їм вдалося це у 2014 році, але зараз треба ламати їх схему, щоби завершити цю війну раз і назавжди.
