Російські військові у березні 2022 року намагалися захопити дім Миколи Ковальова у Старому Салтові. Він відстрілювався їхніми ж боєприпасами, вбив двох окупантів, втік та пішки дійшов до Харкова. В 59 років пішов до Збройних сил, дев’ять місяців провів на фронті, а тепер повернувся додому.
Про це йдеться у матеріалі Суспільне Харків.
Селище Старий Салтів розташоване за 40 кілометрів від Харкова. Окупанти зайшли у населений пункт 19 березня 2022 року. У той же день прийшли до будинку Миколи Ковальова.
«Наш тодішній сільський голова дав їм ключі від школи, й 19 березня вони вже заїхали в село й одразу до мене додому. Хтось їм розповів, що у мене була яра антиросійська позиція. Під’їхало декілька машин. Зупинилися, вийшли та розійшлися вулицею. Я дружині сказав: «Це до нас, біжи у флігель до мамки, я їм живим не здамся», — пригадує він.
Хвіртка на подвір’я була зачинена, окупанти перелізли через паркан, розповідає чоловік.
«Чую, відкриваються двері й хтось кричить: «Хазяїн». Кажу: «Я тут». «Виходь». Я вийшов по-домашньому. Він вважав, що я ніякої небезпеки для нього не становлю, але не розрахував, що в мене за спиною був пістолет. У котельні я його й застрелив», — каже Микола.
Оборонявся від російських військових з їхньої ж зброї, її встиг забрати з автівок розбитої колони Росгвардії біля сусіднього села.
«Біля Шестакового була розбита російська велика колона, ми туди їздили набирати автомати, пістолети, гранати. Все згодилося, ми на той час вже були відрізані від Харкова», — розповідає житель Старого Салтова.
Після пострілу інші російські військові спершу почали тікати, після чого відкрили вогонь по будинку.
«Стріляли з усього, що в них було. Я викинув кілька гранат і в домашніх капцях виліз через вікно у ванній й побіг до лісу. Але хтось з місцевих їх зорієнтував, росіяни перекрили мені відхід, довелося ще там повоювати, ще одного вбив», — говорить чоловік.
Жінки встигли сховатися у флігелі, але після візиту окупантів матір Миколи забрала швидка до Вовчанська з гіпертонічним кризом, а дружину російські військові заарештували й відвезли у Веселе.
«Там тримали два тижні у погребі на пляшці гарячої води й половині пачки печива. Вони два тижні її допитували, ФСБ приїздила, стріляли, зуби вибили, але вона не знала, де я. Зрештою, за два тижні її відпустили. Але за дружиною стежили», — розповідає житель Старого Салтова.
Микола ховався чотири доби, ночами пішки йшов до Харкова. Коли дійшов до міста, його зупинили на блокпосту українські військові.
«Перевіряли, допитували, бо я не мав з собою документів. Біля Кулиничів мене донька забрала. Там я вперше потрапив під мінометний обстріл і почав звикати до воєнних буднів», — говорить Микола. Від доньки дізнався, що родинного будинку більше немає.
У Харкові Микола пішов до військкомату, але йому відмовили через вік: чоловікову було 59 років. Тоді він поїхав на Закарпаття, де його взяли до піхоти.
Далі — дев’ять місяців фронту: спочатку Херсонщина, а після — Донеччина, околиці Бахмуту.
«В моєму батальйоні всі добровольці. Вони там з лютого, перші бої вони прийняли лише з автоматами та гранатометами. Це все патріоти, вони кинули все. В одного мого побратима — 250 вуликів бджіл. Наш ротний до війни заробляв 250 тисяч гривень, а пішов воювати, був поранений і повернувся на фронт», — говорить Микола.
У грудні чоловікові виповнилося 60, і його демобілізували. Раніше чоловік працював приватним підприємцем, здавав на перероблення металолом. Тепер відновлює документи, щоб отримати компенсації за втрачений будинок. Його родина нині перебуває на західній Україні, сам Микола — у Харкові: «Що робити далі, ще не вирішив».
