Війська РФ мають просування на території Сумщини та Донеччини.
Про це повідомляє моніторинговий проєкт DeepState.
Де просунулись окупанти?
«Мапу оновлено. Ворог просунувся у Покровці (село у Сумському районі Сумської області), Никифоровці ( село Соледарської міської громади Бахмутського району Донецької області), Липівці (село Соледарської міської громади Бахмутського району Донецької області) та поблизу Платонівки (село Сіверської міської громади Бахмутського району Донецької області)», — йдеться у повідомленні.
Мапи
Покровка
Никифоровка
Липівка
Платонівка
Сьогодні не хочеться писати жодних пафосних слів.
На пʼятому році повномасштабної війни я відчуваю глибоку втому, відчай і біль.
Президент Зеленський опублікував звернення до народу, де показав свій бункер, у якому перебував у перші дні навали, але не показав, ким він себе оточив: арєстовічами, єрмаками, татаровими.
Показав кадри героїчного спротиву українців — але не показав власну розгубленість і заклики до народу «залишатися вдома».
Показав черги до військкоматів у перші дні — але не показав, як виглядає провалена мобілізація сьогодні.
Показав полеглих героїв — але не показав, як сьогодні живуть ті добровольці, яким пощастило вижити у війні з росією, як вони та їхні родини виживають в Україні — з жебрацькими зарплатами, без гідної підтримки, з постійною дискредитацією, без визначених термінів служби тощо.
Одна фраза Зеленського мені відгукнулася: те, що нам чотири роки тому здавалося фантастичним, сьогодні є нормою. І справді — стало нормою те, що військових можна публічно знецінювати, виправдовувати ухилянтів, робити вигляд, що головних проблем не існує, а тих, хто про них говорить, одразу записувати в «агенти кремля» і звинувачувати в тому, що вони «розводять срачі».
Звісно ж, у зверненні не пролунало ні слова про гучні корупційні скандали найближчого оточення Зеленського, ні слова про відповідальність, ні слова про те, що під час війни на знищення будь-яка корупція — це не лише удар у спину тим, хто тримає фронт, а фактично співучасть у геноциді українського народу.
Саме відео звернення, як завжди, зроблено якісно і справді могло би надихати та об’єднувати.
На першому чи другому році великої війни.
Але на пʼятому році не хочеться красивих монтажів і «потужних» цитат — хочеться справедливості, хочеться поваги до тих, хто воює і служить пʼятий рік без світла в кінці тунелю, хочеться чесної розмови не лише про досягнення, а й про провали — без прикрас.
Не хочеться ні писати, ні говорити, ні слухати жодних пафосних слів, хочеться хоча б трохи подолати втому, позбутися відчаю та втамувати біль.
Але поки що не виходить.
