Війну проти України треба вважати прелюдією до третьої світової війни

Все більше ознак того, що війна Росії проти України — це лише перший акт нападу на колективний, демократичний Захід з боку країн, які, як ми бачимо, починають виходити з тіні.

За спиною Росії стоять мінімум чотири країни — Китай, Іран, Сирія та КНДР. Всіх їх об’єднує реваншизм, бажання панувати над світом, покінчивши з домінуванням прав людини та демократичних виборів як єдиного вірного шляху. Про це постійно кажуть авторитарні терористи, такі як Путін, іранські чи північно-корейські лідери. Обережно, але на цю тему говорить і китайський вождь Сі.

«Вісь зла» пропонує людству «інший шлях». Різними словами. Словами Путіна цей шлях не обов’язково має включати права людини чи демократичні вибори. За цією пропозицією криється те, що диктатори пропонували завжди: тюрма, цензура, вбивства, репресії, злидні, обмеження, контроль. Все, щоб диктатори могли зберігати владу.

Весь час російсько-української війни клуб диктаторів обмежувався незначними рішеннями: підтримка Росії в ООН, визнання терористів як влади на Донбасі, визнання «нових кордонів Росії». Все це мало цікавило світ. Ніяких жорстких дій у відповідь Захід не задіював, очевидно, погано розуміючи, що відбувається.

Аж поки Іран та КНДР не почали постачати зброю Росії. І це виглядає як початок наступного акту, де «вісь зла», нарешті, починає виходити на гральну дошку.

Обережність Заходу в постачанні зброї Україні має своє пояснення. І головне з них, яке, я впевнений, турбує багатьох аналітиків на Заході, це питання участі країн-сателітів Росії у війні проти України. Як далеко вони зайдуть? І яку мету переслідують?

Одна з гіпотез може бути наступною. Війну проти України треба вважати прелюдією до третьої світової війни. Прямо зараз «вісь зла», застосовуючи всі можливі інструменти, намагається обвалити колективний Захід з його принципами та ідеями. І нафто-газові удари — лише перша частина подій, що очікують далі.

Час для походу на Захід обрано ідеально: демократичні країни все ще переживають економічні наслідки пандемії. Зверніть увагу: найменше постраждали від пандемії ковіду країни, що опонують Заходу.

Десь, як в Росії, людям просто давали помирати без допомоги. Десь, як в Китаї, використали весь інструментарій автократичного режиму, ізолюючи людей так, що вони помирали з голоду. І взагалі наче єдині у світі були готові до пандемії. Ніби справді готувались до неї. Десь, як в КНДР чи Ірані, взагалі відмовились боротись з тим, чого «не існує». У всіх випадках невідомо, скільки насправді людей загинули. Бо людського життя немає в переліку цінностей країн «вісі зла».

В той же час Захід боровся з пандемією, намагаючись балансувати між життям та правами людини, досить часто обираючи абсурдні, або навіть шкідливі шляхи для економіки. Втім — у повній відповідності до принципів Заходу, де права людини — а найбільшим правом є право на життя — понад усе. Тож «під ніж» пішли заробітки, а не люди. І це, в цілому, було єдине вірне рішення.

Росія, яка поспіхом почала свою війну, коли більшість демократичних країн все ще перебувають під еховим впливом пандемії, логічно доповнює перший акт. Захід — ослаблений, «вісь зла» — на піку ресурсів та можливостей йде у напад.

Ідеальний час для війни. І тепер, здається, добігає кінця заключний етап першого акту.

Я пропоную подумати ось про що. Чи можливо, що наразі «вісь зла» ставить за мету максимально розхитати Захід? Так. Чи можливо, що наразі «вісь зла» ставить за мету утилізувати якнайбільше ресурсів Заходу на війні в Україні? Так. Чи можливо, що «вісь зла» готується до нового удару — наприклад, на Тайвані? Так.

Якщо перед вами щось зелене, квакає, високо стрибає або ловить комах довгим язиком — скоріш за все це жаба.

То що відбувається у нас на очах, на що ми дивимось і з ким воюємо?

Іран постачає Росії безпілотники та ракети. Також, за повідомленнями медіа, ракетну зброю Росії починає постачати КНДР. Початок другого акту. А ще саме в ці дні в Китаї остаточно консервується абсолютна влада вождя Сі.

Я спробую припустити, що світу слід очікувати темніших днів, ніж були досі. Бо на фоні росту впливу авторитарних країн все більше режимів на планеті захочуть приєднатись до клубу диктаторів, що набирають силу.

Наприклад, чи хтось вірить, що країни Близького Сходу оберуть демократію? Це хибна думка. Нафтові королі оберуть сильнішого. Вони ні за кого. Однією рукою вони голосують «за» непорушність світових правил в ООН, іншою — відмовляються збільшувати видобуток нафти в ОПЕК+, чим допомагають ворогам демократії.

Кожна країна, яка має демократичні цінності, або яка на шляху до них, буде змушена робити вибір. І дуже скро. «Вісь зла» ставатиме сильнішою, знаходитиме нових союзників. Щоб цьому запобігти, весь демократичний світ, а також ті, хто відносить себе до вільного світу (наприклад, Індія), мають об’єднатись і прямо зараз, поки не стало надто пізно, почати писати свій сценарій другого акту. Допомогти Україні його писати.

Весь світ надихає наш приклад. Адже перший акт переписали саме Збройні Сили України. Він мав бути досить швидким. Натомість перетворився в яму, куди звалився міньон Китаю товарищ Путін. Українські мужні чоловіки і жінки, що б’ються за цінності демократичного світу, помирають на полі бою, але ломають задумане режисерами з клубу диктаторів.

Проте другий акт потребує більше зусиль. Він потребує віри в те, що ми справді робимо планету кращою. Що демократія робить світ відкритішим та толерантнішим. А отже — позбавляє влади диктаторів, убивць, тиранів. Робить світ більш безпечним. І робить це зі зброєю у руках, а не пустими заявами.

Якщо ми справді віримо в демократію, маємо готуватись до війни за свої цінності. Маємо вступати у війну за свої цінності. Маємо поширювати свої цінності. Маємо перемагати ворогів.

Бо інакше наступна війна буде ще більш глобальною. Треба готуватись, щоб їй запобігти. «Вісь зла» вважала, що перший акт буде легкою прогулянкою Росії по Європі. Що Україна стане легкою здобиччу. Цього не сталось. Росія програла і відступила, втекла на більшості напрямків.

Але це не означає, що другого акту вже не буде. Пряме залучення зброї Ірану та КНДР каже про те, що клуб диктаторів намагатиметься відігратись. І рано чи пізно на сцені з’явиться Китай. Ті, хто тішать себе ілюзіями, буцімто Пекіну це не потрібно — ви маєте право на це. Але обов’язок будь-якої влади готуватись до найгіршого, а не закривати очі. Готуватись до війни з Китаєм. Європа має це усвідомити і почати приготування.

США це вже роблять, гуртуючи найбільш довірених друзів в союзі AUKUS. Але цього не робить Європа. Навіть у локальному протистоянні з Росією країни Європи роблять занадто мало, марно сподіваючись на силу США, де скоро знову на виборах вирішуватиметься доля на Америки, а цілого світу.

Щоб перемогти у другому акті, вся Європа має стати сильнішою. Європа має почати говорити мовою сили. Європа має почати писати сценарій другого акту. Писати його. Бо миру не буде. Ми маємо це зрозуміти. Миру не буде. І мантра «треба домовлятись» не врятує нас всіх від війни. Вона лише допомагає ворогам закріплювати позиції та ставати сильнішими. Бо коли вороги захоплюють ще одну країну — вони, звісно, хочуть миру, поки не зберуть нові сили для наступного нападу.

Якщо я не правий, нагадайте мені, коли останній раз демократія перемагала диктатуру. В якій країні. Здається останній раз це була теж Україна. А після нашої революції в різних країнах світ бачив лише зростання популістів, російських лакеїв та нових диктаторів. І жодного разу ніхто в світі не ставав по-справжньому на захист людей, яких вбивають людожери-тирани. Україна — це гарний приклад, що якщо не здаватись, тирани падуть. Ми маємо боротись далі. І ставати більш рішучими.

Світ ще має час зупинити Росію, Китай, Іран, КНДР та Сирію. Об’єднаними зусиллями ми здолали «вісь зла» у першому акті. Це дає нам велику перевагу і натхнення, віру у перемогу остаточну, повноцінну та однозначну. Останнє голосування у ООН це підтверджує. З часу першої резолюції, що засуджувала вторгнення Росії, у світі стало на дві країни більше тих, хто не підтримує руйнацію світового порядку. Це дуже багато.

Просто подумайте, як змінилася б думка планети, якби в першому акті перемогу одержала Росія. Як багато країн захотіли б стати на бік переможеного.

Але ще нічого не вирішено. Ще все попереду. Диктатори хочуть зруйнувати демократію як явище. І вони йдуть вперед, наступають та перейшли до застосування зброї. В старі часи, дорогі європейські друзі, ми всі вставали до зброї, щоб захистити те, у що віримо. Ми не боялись погроз тиранів. Ми не боялись обіцянок терористів знищити всіх, якщо їм не дадуть перемогти. Це питання лише наше, винятково питання до нашого бачення світу і нашої віри в самих себе.

Чи віримо ми в світ, який збудували. І що ми передамо своїм дітям. Чи будуть вони жити у вільному світі. Або за кілька десятиріч будуть страждати під гнітом авторитарних убивць.