Конфлікт у військово-політичному керівництві України був «передбачуваним» результатом контрнаступальної операції, яка «не пішла за планом».
Про це йдеться в матеріалі The Economist.
За даними видання, на початку повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 року «конкурента політика впала в сплячку», але повернулася, коли загроза зменшилася наприкінці того ж року.
«Нардеп Ярослав Железняк каже, що все ще існує «широка згода» щодо фундаментальних питань національної безпеки. Але один із відомих депутатів у власній партії президента каже, що штовханина вже зробила Україну «нестабільною». Помилки робляться «з усіх боків». А спроби президента «централізувати процес прийняття рішень» і «придушити інакомислення» мають протилежний ефект», — зазначається в матеріалі.
The Economist пише, що тріщини з’явилися не лише на політичних лініях, але й між військовим і політичним керівництвом.
«Відносини між президентом Володимиром Зеленським та його головнокомандувачем Валерієм Залужним вважаються жахливими. Вперше про розбіжності в їхніх поглядах стало відомо влітку минулого року. Нещодавнє відверте інтерв’ю The Economist із генералом, у якому він заявив, що війна в Україні зайшла в глухий кут, вивело цей конфлікт у відкриту площину. Зеленський публічно дорікнув Залужному за заголовки. У пізнішому інтерв’ю він, схоже, попередив Залужного, щоб той займався військовими справами, а не «політикою», — зазначає видання.
Високопоставлене джерело The Economist в уряді припускає, що відкритий конфлікт у керівництві був «передбачуваним» результатом контрнаступальної операції, яка «не пішла за планом».
«Чиновник каже, що Залужний, можливо, вчинив нерозумно, суперечачи більш оптимістичній публічній позиції свого президента, але мало хто в уряді міг би посперечатися з його тверезими висновками. Зараз тривають пошуки щодо того, хто винен у невдачі. «Політики кажуть, що їхні генерали — бовдури, вишколені в Радянському Союзі. А генерали кажуть, що політики бовдури, які їм заважають. У перемоги багато батьків, але ніхто не хоче бути батьком безвиході», — додали автори матеріалу.
В The Economist вийшла нова стаття про політичне протистояння, нав’язане владою військовим під заголовком «Росія готова скористатися політичним розколом в Україні».
Там вже чітко сказано, що існує кримінальне провадження за втрату півдня, а також за бажання влади перетворити Залужного із свідка в цій справі до обвинуваченого. Пояснюється це все досить просто — ті, хто насправді здав південь (читати — не підготував його до оборони і відсічі ворогу) намагаться перекинути провину за це на Головнокомандувача Залужного та його генералів. Ми вже давно про це говоримо, але західному читачеві буде цікаво дізнатися дивне бажання Зеленського та Єрмака перекинути всю провину на наших військових. Президент мабуть забув, як його десятки разів попереджали про наступ ворога задовго до 24 лютого. І що він зробив? Закликав не панікувати і готуватися до шашликів.
Широку інформаційну атаку Банкової на генералів та Залужного, Зеленський та його призильники називає кремлівським ІПСО, а тих хто бере участь у захисті Залужного- зрадниками, порохоботам, розкачувачами лодки. Нібито не вносьте розкол у політико-військове керівництво. Якщо це й дійсно так, тобто ми працюємо на ворога, то чому ми захищаємо генералів, а Жовкви, Безуглі, Мосейчук та легіон прихильників Зеленського розповідають, що саме Залужний винен у здачі півдні і проваленому контрнаступі і має піти?
Чому такі тези розкручуться саме не проопівським Телеграм-каналах?
Тобто, представники і прихильники президента беруть участь у ворожому ІПСО, спрямованому на розкол?
Ще з цікавого у статті посилаються на дані соцопитування, яке зроблене у листопаді: за ним рейтинг президента сьогодні — 32%, Залужного -70%, Буданова — 45%. Все зрозуміло, чому у Залужному бачать політичного конкурента і намагаються його прибрати? Хоча у статті чітко сказано, що Залужний політикою зараз не займається, і всі звинувачення від президента з цього приводу — безпідставні.
Також журналіст-розслідувач Юрій Ніколов стверджує, що його джерела підтверджують заборону ОП спілкуватися чи співпрацювати із Головнокомандувачем Залужним головам обласних військово-цивільних адміністрацій. Цікаво як при цьому Залужному та Генштабу будувати укріплення та фортифікаційні споруди? Чи українці вважають, що грошима війни розпоряджається Залужний?
В будь-якому випадку, ми стоятимемо на своєму — руки геть від генералів!
Чесно, я не бачу рухів Залужного в політику. Зате я бачу овердох*уя рухів команди Зеленського по знищенню ПОТЕНЦІЙНОГО конкурента. Серед них – наказ губернаторам минулого тижня припинити будь-яке спілкування з Залужним, щоб регіональні еліти не створювали довкола нього жодного ажіотажу (так, ми вже маємо підтвердження від джерела у одній з обладміністрацій, на жаль).
«Росія ставить перед нами просте питання: життя або смерть». Але саме Банкова херачить розколи на рівному місці. Бо її мешканці бояться втратити недоторканність. У них своя боротьба за виживання свити.
Я реально не розумію: навіщо це самому Зеленському? Багатий, вільний, молодий. Після війни може валити куди хоче і робити що хоче. Ну вирішать люди йти далі без тобі на чолі, чого кобєнітись?
…«The Economist» діагностував цей піз*дєц для своїх читачів по всьому світу. Це якщо комусь на Банковій здалось, що Заходу проходить непоміченою крисяча возня за владу.
Юрій Ніколов
Росія готова скористатися політичними розколами в Україні
Політика повернулася, але боротьба нікуди не поділася
Пропозиція стати заступником міністра культури не мала б викликати жодних сумнівів. Як голова Українського інституту національної пам’яті, Антон Дробович мав відповідний бекграунд. До того ж, протягом багатьох попередніх місяців він брав участь у найнебезпечніших операціях українського контрнаступу в Запорізькій області або ж відновлювався після важких поранень у госпіталі. Пан Дробович не відкинув пропозицію одразу, але його розуміння політичної ситуації в Києві було достатнім, щоб посіяти сумніви. Чи зміг би він витримати нові ідеологічні сутички, брифінги та бюрократичні баталії? Ні, він вирішив повернутися до лав свого штурмового підрозділу. «Я вирішив, що у мене є важливіша робота на передовій».
Пан Дробович — один з багатьох українців, які балансують між двома світами, що дедалі більше розмежовуються: похмурою реальністю окопної війни та дедалі більш напруженим політичним полем битви в Києві. Коли Росія почала своє вторгнення в лютому 2022 року, конкурентна політика впала в сплячку. Вона повернулася, коли екзистенційна загроза для України зменшилася наприкінці того ж року. Ярослав Железняк, опозиційний депутат, каже, що все ще існує «широка згода» щодо фундаментальних питань національної безпеки. Але відомий депутат від партії президента каже, що штовханина вже зробила Україну «нестабільною». Помилки робляться «з усіх боків». А спроби президента «централізувати прийняття рішень» і «придушити інакомислення» мають протилежний ефект.
Тріщини з’явилися не тільки на політичних лініях, але, що найбільш тривожно, між військовим і політичним керівництвом. Відносини між президентом Володимиром Зеленським та його головнокомандувачем Валерієм Залужним вважаються жахливими. Вперше про розбіжності в поглядах стало відомо влітку минулого року. Нещодавнє відверте інтерв’ю The Economist з генералом, в якому він заявив, що війна в Україні зайшла в глухий кут, вивело цей конфлікт у відкриту площину. Пан Зеленський публічно дорікнув генералу за заголовки. У пізнішому інтерв’ю він, схоже, попередив Залужного, щоб той займався військовими справами, а не «політикою».
Високопоставлене джерело в уряді припускає, що відкритий конфлікт у керівництві був «передбачуваним» результатом контрнаступальної операції, яка «не пішла за планом». Чиновник каже, що пан Залужний, можливо, вчинив нерозумно, суперечачи більш оптимістичній публічній позиції свого президента. Але мало хто в уряді міг би посперечатися з його тверезими висновками. Зараз триває пошук винних у тому, хто несе відповідальність за провал. «Політики кажуть, що їхні генерали — навчені радянською владою бовдури. А генерали кажуть, що політики їм заважають. У перемоги багато батьків, але ніхто не хоче бути батьком безвиході».
Ще одним фактором, що впливає на ситуацію, є повідомлення про кримінальне розслідування щодо оборони півдня України. Це був єдиний район, де російські війська змогли здобути швидку і надзвичайно важливу перемогу в лютому і березні 2022 року, створивши за кілька тижнів новий сухопутний коридор до Криму. Українські перебіжчики сприяли просуванню. Мости не були підірвані, як це мало бути. Армія також була погано підготовлена. Пан Залужний, за деякими повідомленнями, наразі проходить лише як свідок у розслідуванні, але це може змінитися на щось більш серйозне. Союзники кажуть, що можливість кримінального обвинувачення покликана тримати його в узді. Його взаємодію зі ЗМІ можна розглядати як страховий поліс, припускає джерело з генерального штабу.
Пан Залужний не заявляв про жодні політичні амбіції, а його кілька кроків на політичній арені не можна назвати вправними. Це не означає, що він не становить жодної загрози для пана Зеленського. Президент, який ще у 2019 році був коміком, знає, як швидко українське суспільство може створювати та ламати своїх лідерів. Внутрішні опитування, з якими ознайомився The Economist, свідчать про те, що президент, якого колись хвалили за його роль у захисті країни, був заплямований корупційними скандалами в його уряді та занепокоєнням щодо напрямку руху країни. Дані, отримані в середині листопада, показують, що довіра до президента впала до +32%, що менше половини, ніж до все ще шанованого генерала Залужного (+70%). Керівник розвідки Кирило Буданов також має кращі рейтинги, ніж президент (+45%).
Це ж опитування показує, що пан Зеленський ризикує програти президентські вибори, якщо коли-небудь зіткнеться віч-на-віч зі своїм головнокомандувачем. Українське суспільство, ймовірно, не привітало б жодного неспровокованого виклику. Наразі вісім з десяти українців виступають проти самої ідеї проведення виборів, які спочатку мали відбутися в березні наступного року. Президент також виключив їх проведення, посилаючись на воєнний стан. Але падіння його рейтингу ще може переконати його змінити свою думку. Російська пропаганда, безсумнівно, скористається тим, що вибори не відбудуться.
Джерела української розвідки повідомляють, що Росія вже намагається скористатися амбіціями та напруженістю. Андрій Черняк, речник ГУР, військової розвідки, навів докази, які свідчать про нові російські стратегії для різних електоратів: одна з них спрямована на зміцнення підтримки в Росії, інша — на підрив довіри до Заходу, а третя — на посилення невдоволення в Україні. За його словами, існує окрема дезінформаційна кампанія для українських солдатів, з глибоко фальшивими відео, які нібито показують, як командири різних рівнів заохочують своїх підлеглих здаватися в полон. «Росія не змогла зробити те, що їм потрібно на полі бою, але тут вони досягли справжнього успіху».
Високопоставлене урядове джерело припускає, що російська пропаганда набрала обертів, тому що у неї є матеріал для гри. Він визнає, що існує корупція. Менеджмент часто неефективний. Україна недостатньо підготувала свою економіку до війни. Але тільки Росія може виграти, якщо президент буде змушений піти у відставку. «Деякі з наших політиків не надто переймаються російською загрозою, і це мене злить. Вони думають, що можуть поборотися за владу, знищити Зеленського, і це не матиме жодних наслідків». Він додав, що служби безпеки ефективно ліквідували більшість важелів російського впливу з початку війни. Найефективнішими важелями тепер є «самі українці».
На лінії фронту Росія насолоджується відносно хорошим періодом війни. Вони задовольняють значну частину своїх потреб у робочій силі за рахунок рекрутування з бідних і в’язниць; нещодавно засуджений канібал був помилуваний для участі в бойових діях. Україна, навпаки, намагається мобілізувати широкі верстви населення. Армійське начальство набирає людей на рівні, який ледь покриває природні втрати на фронті. Але якщо більшість мобілізованих на початку війни знали, за що вони воюють, то мало хто з новобранців має таку ж готовність, і заповнити квоти набору стає все важче. Політична напруженість навряд чи допоможе цьому процесу.
Сумніви в країні та за кордоном щодо напрямку війни також починають доходити до солдатів на передовій. Не схоже, що вони суттєво змінили свою поведінку чи моральний дух, принаймні поки що. «Людям під обстрілом байдуже, посварився Залужний із Зеленським чи ні», — каже один із командирів. Пан Дробович погоджується. Коли він спілкується зі своїми товаришами на фронті, ніхто не говорить про необхідність повернутися до Києва, щоб «виправити політику». Йдеться лише про те, щоб залишитися живим. Для цієї когорти українців немає жодних сумнівів у тому, що ворог все ще становить небезпеку. «Росія ставить перед нами просте питання: життя або смерть. Це змусить нас боротися, незалежно від того, що відбувається в Києві чи Вашингтоні».
