В пам’ять про закатованих цивільних по всій Україні ми маємо не шукати засудження на Заході, а маємо приймати рішення. Перш за все — Верховна Рада та Офіс президента.
Ми повинні відновити та в рази розширити спецпідрозділ, який діяв на базі СБУ та ГУР МО в Україні до 2019 року та системно знищував ворогів України.
Спецпідрозділ має функціонувати таємно. Абсолютно незалежно від політичних органів. Він має отримати безлімітне фінансування. Він має отримати право приймати рішення самостійно, якщо мова йде про будь-які операції на території росії.
За звірячі катування, згвалтування та вбивства цивільних, в тому числі дітей, всі вони, абсолютно кожен російський військовий, який перетнув кордон, має бути знайдений. І має бути покараний спецпідрозділом України. Кожен російський нацист. Як терорист та істота, яка немає права називатись людиною.
Український спецпідрозділ має користуватись будь-якими, в тому числі, абсолютно грубими методами, якщо саме так виконати завдання буде швидше і практичніше. Якщо мова про територію росії, спецпідрозділ має отримати право діяти з побіжними наслідками.
Але спецпідрозділ має діяти по всьому земному шару. У будь-якому куточку світу. Без будь-яких обмежень з боку політичного керівництва України. І без строку повноважень. Бо військові злочини строку давності не мають. Спецпідрозділ має працювати до останнього російського нациста.
Petro Shuklinov
Українським військам вдалося вибити й зачистити Київщину від окупанта!
Буча — свідок звірств і геноциду російських загарбників
Російська армія – убивці, гвалтівники і мародери. Про це повинні кожного разу згадувати ті, хто ще досі думає, що росія посилає до України «18-летних мальчиков, не умеющих стрелять».
Кто ответит за геноцид в Буче?
Российские солдаты думают, что война все спишет и они будут счастливо жить после этих военных преступлений с краденными стиральными машинами.
Но будет немножко не так.
Номера воинских частей Минобороны России, которые зашли в Бучу известны Украине и через несколько дней будут в Международном уголовном суде.
Что это значит?
Уже есть поимённый список командиров этих подразделений, их адреса в России, состав семей. Известны имена их жён и номера школ, в которые ходят их дети.
Далее будут установлены личные данные всего офицерского состава — командиров батальонов, рот и взводов.
Со всеми вытекающими для них последствиями.
Далее дойдёт до составления поименного списка солдат, причастных к геноциду.
Эти преступления не имеют срока давности и исполнители будут наказаны.
Кара прийдет не только от судебных органов.
Перша інформація зі звільнених територій — докази звірств московитського окупанта. Соцмережі киплять ненавистю. Хм, може хоч зараз до нашого суспільства дійде, що все це вже було — коли червоні «визволяли» від «коричневих»? Але весь час радянської окупації (до 1991 року), ми спокійно сприймали міф про Червону Армію, міста святкували «дні визволення від нацистів»… Ну от, зараз Москва «визволяла від нацистів» Бучу, Ворзель, Ірпінь, Харків, …(додати населений пункт). Подивилися? В 1944-45 в Україні і Європі «визволителі» діяли так само.
Може настав час припинити заміну одного окупанта на іншого називати «визволенням»? Може картинка з вулиць Бучі стане переконливим аргументом — не множте радянські міфи — Червона Армія, це смерть, мародерство, згвалтування і тортури. Бо не може збройна частина кривавої тиранії нести нічого іншого, як цю тиранію. Далі уривки статті з Тиждень і кілька посилань — знайдіть час, вчитайтеся уважно.
**
«В Україні досі триває повальна глорифікація Червоної армії (на тлі критики тоталітаризму!) в тисячах пам’ятників, десятках меморіалів, традиційних ритуалах тощо. Це все наслідки потужної пропаганди, метою якої було назавжди вкарбувати в пам’ять людей фундаментальні комуно-імперські конструкції. СРСР припинив існування, однак його ідеологія живе й активно працює проти нашої держави. Оспівування Червоної (Радянської) армії є потужною основою всіх тих ідеологем, що їх використовує багато політсил, котрі виступають проти незалежності України, за входження до складу неоімперії. Прославляння знаряддя антилюдської диктатури є фактично дозволеною формою пропаганди самого тоталітарного ладу, бо цю армію абсолютно хибно розглядати окремо від влади, якій вона служила і яка всі роки свого панування на її зброю спиралась. Тоталітарний лад і Червона армія – брати-близнюки. Остання є настільки само злочинною, як і система, що покликала її до життя.
**
«визвольні» походи в Західну Україну й Західну Білорусь, окупація Литви, Латвії та Естонії, спроба зробити те саме з Фінляндією. Однак в усій красі сутність цієї (Червоної) армії проявилася під час «визволення» Центрально-Східної Європи у 1944–1945 роках. Німецький генерал Фрідріх фон Меллентін писав: «…то була трагедія небаченого масштабу. В давніх германських землях – Східній Прусії, Померанії та Силезії – росіяни проявили звірячу жорстокість. Неможливо описати все, що сталося між Віслою і Одером у перші місяці 1945 року. Європа не знала нічого подібного від часів загибелі Римської імперії».
**
письменники-фронтовики Алєксандр Солженіцин і Лєв Копєлєв підтверджують, що, прийшовши до Німеччини, вони, як і всі їхні однополчани, знали: тамтешніх дівчат можна безкарно ґвалтувати і вбивати. А ось спогади колишнього лейтенанта-зв’язківця Лєоніда Рабічєва. Він, очевидно, не мав підстав сильно захищати німців і писати наклепи на Червону армію. Отож згадував тільки те, що бачив на власні очі: «На возах і машинах, пішки – старі, жінки, діти, великі патріархальні родини повільно всіма дорогами й магістралями країни йшли на захід. Наші танкісти, піхотинці, артилеристи, зв’язківці наздогнали їх, щоб звільнити шлях, поскидали в кювети обіч шосе їхні вози […] й, забувши про обов’язок і честь, про німецькі підрозділи, що відступали без бою, тисячами накинулись на жінок і дівчаток. Жінки, матері та їхні дочки лежать праворуч і ліворуч уздовж шосе, а перед кожною стоїть армада мужиків, які регочуть зі спущеними штаньми. Тих, хто стікає кров’ю і непритомніє, відтягують убік, дітей, що кидаються на захист, розстрілюють. Регіт, ричання, крики й стогін. А їхні командири, їхні майори та полковники стоять на шосе, хто сміється, а хто й диригує, ні, радше регулює. Це щоб усі їхні солдати без винятку взяли участь… Полковник, той, який щойно регулював, не витримує і сам стає в чергу, а майор відстрілює свідків, дітей і старих, що б’ються в істериці […]. До обрію між гір лахміття, перевернутих возів – трупи жінок, дітей, старих».
То були не окремі ексцеси, а масове, тотальне явище, яке тривалий час приховували в СРСР як страшну державну таємницю. Звірства «визволителів» були на кожному кроці, той-таки Рабічєв пише: «Мені й моєму взводові управління дістається маєток за 2 км від шосе. В усіх кімнатах – трупи дітей, старих, зґвалтованих і застрелених жінок. Ми так стомилися, що, не звертаючи на них уваги, лягаємо на підлогу й засинаємо». Ще спогад: «У цей час до костелу женуть близько 250 жінок і дівчаток, але вже хвилин за 40 […] під’їжджають кілька танків. Танкісти відпихають, відтісняють від входу моїх автоматників, вдираються у храм, збивають із ніг і починають ґвалтувати жінок. Я нічого не можу вдіяти […]. Стогони жінок, які вмирають. І ось уже сходами (навіщо? Чому?) тягнуть нагору, на майданчик скривавлених, напівоголених, непритомних і крізь розбиті вікна скидають на бруківку. Хапають, роздягають, вбивають… Танкісти поїхали. Тиша. Ніч. Жахлива гора трупів». Ось вона, «непереможна й легендарна» гордість радянського народу… (с)
В повному обсязі тут: https://tyzhden.ua/History/71741 ІГОР ЛОСЄВ і колонка «Кривачо-червона армія».
А ще тут:
А тепер знову подивіться на докази воєнних злочинів росіян по Житомирській трасі чи в Бучі. Є бажання відзначити день радянського «визволення»?
Віталій Гайдукевич
Из отчета сенатской комиссии Рерберга, тщательно и юридически корректно исследовавшей злодеяния, совершенные в Киеве большевиками 103 года назад, когда на несколько месяцев столица Украины попала в их руки в 1919 году. С приходом в город армии генерала Деникина в августе, комиссия произвела всю необходимую фиксацию. Желающие прочесть больше найдут отчет и фотодокументы в книге С.П.Мельгунова «Красный террор в России». Я же ограничусь фрагментом:
«…Весь цементный пол большого гаража (речь идет о губернской киевской ЧК -А.З.) был залит уже не бежавшей вследствие жары, а стоявшей на несколько дюймов кровью, смешанной в ужасающую массу с мозгом, черепными костями, клочьями волос и другими человеческими остатками. Все стены были забрызганы кровью, на них рядом с тысячами дыр от пуль налипли частицы мозга и куски головной кожи. Из середины гаража в соседнее помещение, где был подземный сток, вел желоб в четверть метра ширины и глубины и приблизительно в десять метров длины. Этот желоб был на всем протяжении до верху наполнен кровью…В саду того же дома лежали наспех поверхностно зарытые 127 трупов последней бойни…Тут нам особенно бросилось в глаза, что у всех трупов размозжены черепа, у многих даже совсем расплющены головы… Некоторые были совсем без головы, но головы не отрубались, а…отрывались… Около упомянутой могилы мы натолкнулись в углу сада на другую более старую могилу, в которой было приблизительно 80 трупов. Здесь мы обнаружили на телах разнообразнейшие повреждения и изуродования… Тут лежали трупы с распоротыми животами, у других не было членов, некоторые были вообще совершенно изрублены. У некоторых были выколоты глаза и в то же время их головы, лица, шеи и туловища были покрыты колотыми ранами. Мы нашли труп с вбитым в грудь клином. У нескольких не было языков. В одном углу могилы мы нашли некоторое количество только рук и ног. В стороне от могилы у забора сада мы нашли несколько трупов, на которых не было следов насильственной смерти. Когда через несколько дней их вскрыли врачи, то оказалось, что их рты, дыхательные и глотательные пути были заполнены землей. Следовательно, несчастные были погребены заживо и, стараясь дышать, глотали землю. В этой могиле лежали люди разных возрастов и полов. Тут были старики, мужчины, женщины и дети. Одна женщина была связана веревкой со своей дочкой, девочкой лет восьми…» — С.П.Мельгунов. Красный террор в России. Москва:1990, — с.127-128.
