Им стал Марк Безручко. Об этом сообщил в своем твиттере посол Украины в Польше Андрей Дещица.
Скверы названы в честь генерала Украинской народной армии Марка Безручко в Варшаве и Кошалине, кольцевая развязка во Вроцлаве, а теперь еще и решение властей Гданьска,– отметил Дещица.
P.S.
Дуже класна новина.
У Ґданську один зі скверів назвали на честь генерала армії УНР Марка Безручка.
А хто такий Марко Безручко?
Українець, родом із Токмака, Запорізької області. Це до відома різноманітних ТП із телебачення нульових, які в своїх блогах розповідають напомаженим ротиком про «україномовне гетто», яке закінчується на кордонах Житомирщини. Бо Віктюка, бл*ять, не так зацінили у фейсбуках.
Професійний військовий.
Був начальником штабу Корпусу Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця.
Автор і один із командирів так званого «Дива на Віслі» військової операції з відбиття наступу російсько-більшовицьких окупантів під Варшавою, яка врятувала незалежність Польщі в 1920.
Разом із поляками брав Київ у 1920.
У еміграції жив і працював у Варшаві, був членом Вищої військової ради УНР в екзилі, міністром екзильного уряду, головою Українського клубу, головою Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві, редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність».
Канєшна, в Токмаку не розкажуть про такого земляка і не назвуть місцевий сквер чи вулицю. Але саме отакі постаті мають зміцнювати українсько-польські відносини. Саме отакі люди мають бути прикладами для нашої армії, а особливо для бригад, де є чоловіки зі зросійщених Запоріжжя, Миколаєва і так далі…
Це пост для відома ківам, експертам ньюзвану і баришням, які чешуть про «україномовне гетто».
Ще цікавий факт, про Безручка.
Під час святкування 20-річчя відродження Польської держави польська влада нагородила Марка Безручка вищим орденом «Vіrtutі Міlіtarі», проте той прийняти його відмовився. «Я воював за Україну, а не за Польщу». — заявив бойовий генерал. Родом із Токмака, колись славного міста, заснованого дітьми козаків і державних селян з Полтавщини. А нині міста, де мохноногі нащадки росіян волають, що вони тут були завжди і тут всьо русскоє.
