Умови мирної угоди обговорюють за спиною президента України Володимира Зеленського.
Про це пише Bloomberg.
«Ще до того, як президент Володимир Зеленський завтра прибуде на Мюнхенську безпекову конференцію, доля його країни, схоже, вирішена», — пише автор.
Видання зазначає, що найгірший страх українського президента став реальністю — умови мирної угоди обговорюють за його спиною.
Журналісти звернули увагу про слова Трампа щодо низького рейтингу Зеленського
«Це ще одна річ, яка б порадувала Путіна», — додали вони.
Якщо хтось досі живе в ілюзіях, що все, що відбувається: співпадіння, випадковість або «не все так однозначно», то я їм навіть трохи заздрю. Бо бачити зараз реальність такою, як вона є (тобто системні, взаємоповʼязані процеси та їхні наслідки) — це невимовно гірко і нестерпно боляче.
А відбувається (після інавгурації та останніх заяв Трампа) паралельно два процеси, які безпосередньо впливають на подальше існування України та наше майбутнє (тезово, не вдаючись у деталі):
— Посилення Росії (зняття ізоляції та повна легітимізація міжнародного злочинця Путіна у світовій політиці; зріст акцій російських компаній; зміцнення рубля; підготовка до зустрічі та прийняття умов Путіна щодо «світового порядку»; призначення на важливі посади до уряду США проросійських осіб; ототожнення жертви з її агресором; скоро ще буде пом’якшення/зняття санкцій та повернення російських активів).
— Послаблення України (фактична ізоляція України від переговорного процесу між Трампом і Путіним щодо «закінчення війни»; зупинка багатошарової й різносторонньої допомоги Україні від США; дестабілізація всіх процесів зсередини: переслідування націонал-демократичної опозиції, парламентська криза, знеславлення і знекровлення армії, втрата територій, підготовка до виборів, поляризація суспільства тощо).
Тобто, на фоні спасіння економіки Росії, виведення з тіні та з-під (без)дії міжнародних законів її злочинного тоталітарного режиму й готовності приймати умови Путіна — відмова Україні в субʼєктності, повна дискредитація нашої боротьби за виживання і суверенітет, ще й смертельна дестабілізація й послаблення (силами чинної української влади) країни зсередини.
Вчора мені здавалося, що це дежавю — повернення тих тривожних і страхітливих відчуттів цих самих лютневих днів 2022 року… Проте сьогодні я вже розумію, що все набагато гірше.
Наразі Україна не має тієї підтримки від США, яку мала у 2022-2024 (так, підтримки не було достатньо для перемоги, але її було достатньо для виживання, збереження державності й відстоювання демократичних цінностей). Наразі до влади в США прийшов злочинець-популіст із фашистсько-колоніальним баченням світу, яке він поділяє із близькими йому російським та китайським диктаторами-автократами. Українці — знесилені, втомлені, демотивовані, роз’єднані (багато кого вже нема в Україні або в живих). А українська влада так нічого не зрозуміла й нічому (що сприяло б відстоюванню наших національних інтересів) не навчилася, для них головними ворогами залишаються українські націоналісти та політична опозиція (тільки не та «опозиція», яка відверто представляє інтереси Росії в українському парламенті, працюючи в колаборації зі «слугами», а та, яка відстоює інтереси України — зі збереженням її державності, субʼєктності, вступом до ЄС і НАТО, з послідовною і масштабною допомогою нашій армії).
Щодо курсу/вступу України до НАТО (що є одним із головних чинників нашої боротьби, єдиними реальними гарантіями безпеки для нас та поразкою для Росії) новоспечений очільник Пентагону та президент США також дуже чітко й цілком однозначно вже висловилися: Україну в Північноатлантичному альянсі вони не бачать. В Кремлі відкрили ще одну пляшку шампанського з цього приводу (страшно уявити, скільки ящиків шампанського вони відкрили лише за останні добу).
Очевидно, що світ входить у нову фазу геополітичного перерозподілу сил, і для України це означає ще складніший шлях боротьби й виживання, ніж навіть у 2022 році, а ризики втратити все — ще більш великі.
Що робити?
Не здаватися. Вірити у Збройні Сили України та у власні сили. Критично мислити. Не надто піддаватися емоціям. Зберігати здоровий ґлузд. Працювати. Мобілізуватися. Бути на стороні правди. Не мовчати. Робити й говорити не те, на що очікує і чому радіє Росія, а лише те, що працює в національних інтересах України.
Навіть коли цього не робить Трамп, Зеленський, сусід по під’їзду, колега по роботі, друг на фейсбуці чи побратим в окопі.
Попри все — триматися та підтримувати тих, хто готовий з вами у цьому єднатися.
Попри все — стоїмо. 
І пам’ятаймо заповіт Пророка: борітеся — поборете.
Oksana Bailo
Шановний пане 7й Президент України.
Я не знаю, як Вас звати і коли Ви сядете за свій робочій стіл, але знаю, що Вам випаде найскладніша задача. Такого не випадало жодному з Ваших попередників. Я дуже хочу вірити, що Ви будете главою держави Україна, а не Малоросія по суті чи по формі.
Пане Президенте, якщо станеться так, що Ви цей текст побачите, сподіваюся, він матиме для Вас якісь корисні акценти, але пишу його більше для себе. Бо втілення чи невтілення Вами зазначених нижче думок, буде маркером і підставою – чи варто мені радити дітям і онукам пов’язувати своє життя із Україною.
Пане Президенте, якщо Вас обрали, то велика російсько-українська війна, скоріш за все, поставлена на паузу. Якщо Ваше прізвище не Зеленський, то епоха упоротого політичного хамства на престолі завершилася. Скоріш за все Ви, пане Президенте, маєте травмоване і розшароване суспільство, котре пригнічене результатом війни, розчароване в світовому порядку і партнерах. Але я дуже сподіваюся, що, поруч із цим, суспільство не в розпачі, а прагне відновлення країни та справедливості. Принаймні краща, розумніша, активніша його частина. Справедливості в її найбільш прямому розумінні – відповідальність за скоєні злочини.
Так от, пане Президенте, як пересічний громадянин країни, я сподіваюся від Вас:
1. Трибуналу для усіх, хто призвів, організував, брав участь в катастрофі «Президенство Зеленського». Не політично вмотивованих санкцій чи якихось інших форм суспільно-політичного обмеження, а кримінальних справ за конкретними кейсами. Без мстивого закидання шапками, із холодною головою, виключно за конкретними прецедентами. Переконаний, що в країні є достатньо правників, які здатні побачити злочини і порушення законів, кваліфікувати ці факти і допомогти встановити рівень відповідальності. Кримінальної, адміністративної, політичної тощо.
2. Повного перезавантаження судово-правової системи. Аспіранти Татарова, вихованці Портнова, друзі-колеги Медведчука, кишенькові прокурори, продажні судді, безпринципні адвокати – якщо все це існуватиме надалі так, як воно існує зараз, перспективи держави Україна дорівнюють нулю.
3. ДБР, БЕБ, НАБУ… ці абревіатури дискредитували себе, вони стали інструментом тиску в руках неадекватів. Пане Президенте, як тільки ці люди зрозуміють, що Ви стали владою із серйозними намірами, вони прийдуть до Вас торгувати своєю лояльністю. Вони будуть готові здавати усіх, на кого так заповзято працювали. Використайте їх шакаляче бажання, а потім зробіть так, щоб люди, що зрадили покликанню інституції більше ніколи не мали доступ до служіння державі.
4. Ставки на професійність, компетентність і чесність. Пане Президенте, ніколи не покладайтеся на ознаки «нові обличчя», «тільки ті, хто воював», «жіноча квота» і тому подібне. Єдиним доконаним мірилом якості особи в роботі на країну може бути компетентність. Або Ви запровадите це правило, або Україна ніколи не вийде із зачарованого кола довіри випадковим персонажам.
5. Я чекаю від Вас чесної розмови із суспільством. Краще відверто розповісти про обсяг проблем і задач, котрі треба здолати. Ніколи не годуйте суспільство ілюзіями. Цим Ви можете купити собі короткий період лояльності, але породите розчарування. Будьте готові, що Вас проклинатимуть сучасники за правильні але непопулярні дії і рішення. Знайте – за важкі, але правильні дії часто вдячні не сучасники, а нащадки.
6. Подумайте, як виховати суспільство, підвищити його опірність популізму. Це перманентний процес, але Вам випаде запустити його. Це питання національної безпеки.
7. Найголовніше – Вам випав шанс перезаснувати нашу республіку. Зробіть це. Йдучі до влади, я сподіваюся, Ви замислювалися над тим, що після усього пережитого Україна потребує нового суспільного договору, відвертого проговорення – яким ми бачимо наше завтра і що треба зробити усім для його успішного втілення. Без цього ми ніколи не повернемо вкрадені у нас території і не компенсуємо заподіяні нам збитки.
Пане Президенте, не йдіть на компроміси із совістю, покладайтеся на притомних, будьте системним, чуйте фахівців, рубайте гордієві вузли. Це буде важко, але тим, хто лупатиме цю скалу, буде не соромно. Нікому. А головне – дітям можна буде чесно порадити жити в Україні.
Do or do not, there is no try.
Віталій Гайдукевич.
Волонтер, громадський активіст, колись — телеведучій.
Віталій Гайдукевич
Думаю ви тепер розумієте причину збільшення кількості заброньованих силовиків. Я вважаю це елементом доказування, що влада впорається з будь якими акціями і протестами, не тільки під час «воєнного стану», але й по його закінченню. Поки йде війна всі будуть ставити в пріоритет питання виживання України. ЗСУ виконуватимуть все, що від них залежить, навіть ціною власного життя. Проте, по закінченню війни, ми отримаємо такий тил, від якого ох*їють всі. Небесна сотня вже в трунах перевертається. Небесні батальйони перевертатимуться ще більше…
p.s. закупівля автозаків під час війни. Ну скажіть що ЗЕкоманда до цього не готувалась
Ігор Лапін
Швидкість, з якою несеться — захоплююча.
Я лиш скажу одне.
Силовики країни у 2014-му році отримали важливий урок… назву це навіть щепленням: наскільки б незмінною та потужною не здавалися ті, хто при владі, в одну мить все може сильно змінитися.
І на лаві підсудних, зазвичай, опиняються саме виконавці дивних рішень, які не сприяють ані перемозі, ані єдності, ані здоровому глузду.
Організатори, зазвичай, опиняються за кордоном в безпечних юрисдикціях.
Сподіваюсь силовикам вистачить глузду розуміти, що ця «пісенька» добігає кінця і за зміни облич нинішні «злочинці», кому під різними приводами затикають пельку, виявляться потерпілими.
І я пишу це не стосовно Порошенка, хоча і про нього теж.
Маховик утисків під приводами «не таких» інтерв’ю, опозиційних думок, прямих звинувачень розкручується, кількість прізвищ людей, яким більше не можна нічого говорити — зростає.
Розумні політтехнологи в найближчі дні нам пояснять, що попереду «мир», а значить вибори, тому потрібне зачищене поле від критики і контрольований опозиційний репресований кандидат.
То не мого розуму справа.
Я просто сподіваюсь, що силовикам вистачить розуму думати в першу чергу про свою сраку.
Ідіотів в країні ж не так багато, як здається.
І гучна тиша, яка нині лунає, лиш ознака з останніх сил тримати ряди зімкненими.
Єдина константа, яка у нас лишається — це Сили оборони, яким потрібно продовжувати допомагати.
Це єдині дорослі як в країні, так і на Європейському континенті.
Головне — не втратити країну.
З рештою можна розібратися, як і в попередні рази.
Anton Senenko
.
Оце «олігархи мають бути покарані» — це затичка для слабоумних, ми ж розуміємо.
Мстиве, зрадливе, розумово неповносправне створіння, яке за шість років не навчилося не те, що країною керувати, а й міміку власну нездатне контролювати впродовж хвилинного відоса, втілює ідею фікс зі свого затьмареного мозку — вгодити люмпенам гучними заголовками.
Ок. Сьогодні дуже гучно.
А завтра що будеш робити?
Яким заголовком прикриєш свою зраду країни?
Втрату величезних територій?
Похоронні дороги, встелені квітами, по всій країні, як наслідок твого «великого крадівництва»?
Всратий папірець на абсолютно неприпустимих для держави умовах, який ти підмахнеш незабаром?
Ти — причина повномасштабної війни.
Ти — співучасник загибелі сотень тисяч українців.
Найбільше у житті я хочу тобі такої участі, на яку ти заслужив — від Кварталу і донині.
