Під половину, якщо не більше, дорослого населення країни, виявилось саме населенням території, а не громадянами.
Населенню байдужі питання мови, української пісні, книжки, історії, євроінтеграції, цивілізаційного вибору… Населенню перпендикулярна війна (вона не його), населення цілком комфортно підлаштуєтсья під когось іншого, як раніше підлаштувалося під гопніка. Населення хоче халяви і видовищ (бажано на панятном язикє).
Тому найбільшою проблемою країни Україна, є те, що громадян на цій території істотно менше, ніж населення. Самоідентифікація програє банальним потребам «простих людей».
Найбільшими прорахунками влади (і президентської гілки, і законодавчої, і виконавчої) є не кепські друзі в оточенні, не спроби ситуативно домовитися, не корупція, а те, що за 28 років ніхто палець о палець не ударив, щоб виховати громадянина. Громадянина не абстрактного, а саме цієї багатостраждальної країни, яка ніяк не може народитися по справжньому.
І корінь бід — пр*сраний гуманітарний вектор. Комплексно — освіта, медіа, інформація, світогляд, контрпропаганда…
І те, що велика кількість , здавалось би розумного (бодай теоретично) люду, не вбачає в цьому проблеми — вирок.
1921 рік повертається.
