Російська агресія створила нову парадигму безпеки. Договори почали тріщати. Кожна держава робить ставку на власні сили або регіональні групи.
Стратегія НАТО — це план, як Америка зможе захистити Європу. Наше місце в цьому процесі — на першій лінії зіткнення з військовою загрозою, — каже військовий експерт Сергій Згурець в інтерв’ю журналу «Країна»
Журналісти з проекту Bihus.info після розслідування заявили, що син колишнього заступника секретаря Ради нацбезпеки й оборони Олега Гладковського Ігор був учасником мільйонних схем із розкрадання в оборонному комплексі. Йдеться про начебто відмивання 250 мільйонів гривень. Ви очікували чогось подібного?
— Ми побачили, що всі правоохоронні органи мають дивну дотичність до цієї справи. Це ще одна причина, щоб суспільство уважно дивилося на роль і діяльність кожної силової структури.
Щодо корупції, то попереднє й теперішнє керівництво Укроборонпрому передавало певну кількість справ для розслідування в прокуратуру. Павло Букін — гендиректор Укроборонпрому — стимулював провадження стосовно директорів деяких заводів. Боротьба з корупцією гальмується на рівні органів, які мають цим займатися.
Які системні недоліки викрив цей скандал?
— Треба враховувати реалії, в яких працює Укроборонпром. До нього належать 98 підприємств, 41 із них — збиткове. Їх не можна приватизувати. А силові структури не дають їм замовлень. Роботи у заводів немає, але їх треба утримувати. Зароблені кошти розподіляють між усіма підприємствами концерну. Миколаївський суднобудівний щомісяця отримує близько трьох мільйонів гривень лише на зарплати робітникам.
Укроборонпром запропонував відокремити «мертві» підприємства від «живих», приватизувати їх і віддати тим, хто зацікавиться. Але за законом оборонна галузь не приватизована, вона ще очікує на ринкові трансформації. Деякі підприємства у стратегічному переліку — їх заборонено віддавати у приватну власність. Для цього треба рішення парламенту. Два роки Укроборонпром пропонує скоротити цей перелік, але Верховна Рада так і не почала розглядати. Тягар неприбутковості лежить на концерні, який за цих умов не може бути ефективним як державна структура.
Який вихід?
— Ми тепер витрачаємо значно більше коштів на оборону. Але їх все одно не вистачає. 2,8 мільярда гривень на армію та близько чотирьох мільярдів на переоснащення виробництва — недостатньо. Потрібні закордонні інвестиції.
Недавно на виставці в Китаї «Мотор Січ» спільно з тамтешньою компанією представила проект заводу з виробництва двигунів для вертольотів. Його будуватимуть у КНР за два мільярди доларів. Чому не у нас? Бо закон забороняє створювати спільне підприємство оборонної галузі з іноземними компаніями. Треба забезпечити правові основи для цього.
Корупції було б набагато менше, якби ми швидше рухалися шляхом ринкових трансформацій.
Законодавчих змін буде достатньо?
— Треба зробити державне оборонне замовлення прозорішим. У Польщі вказують кількість потрібної техніки, компанію-постачальника, ціну і термін надходження.
Ми вимушені купувати частину продукції в Росії. Через це деякі позиції мають бути приховані. Є випадки, коли на закритих тендерах виставляли закупівлю російських лопатей для вертольотів Мі-24. Людей, які експортували цю продукції в Україну, на живця ловили російські спецслужби.
Редуктори, які журналісти згадують у розслідуванні, мали великий попит у 2014-2016 роках. Його задовольняли з різних каналів. Деякі підприємства намагалися робити їх самостійно, деякі — везли з РФ. На тлі відкритості цих каналів та необхідності швидко ремонтувати техніку з’явилися пацани, які хотіли за кілька днів стати мільйонерами. Те, що про них почали говорити тільки зараз, показує низькі темпи роботи правоохоронців. Але це не знімає питання про забезпечення армії дефіцитними деталями.
Відкрити оборонне замовлення треба частково. Наприклад, те, що закуповуємо в Європі чи можемо забезпечувати своїми силами.
Сьогодні державне оборонне замовлення засекречене повністю?
— 2019-го державне оборонне замовлення та ремонт становить 16,9 мільярда гривень ще чотири мільярди — державні гарантії. Ми не знаємо, яку саме техніку закуповують, в якій кількості, хто постачальник, які пріоритети й умови.
Прозорість дозволить суспільству питати з виконавців — Укроборонпрому й приватних фірм: чому продукцію не надали в конкретний термін. Закритий ДОЗ прикриває безвідповідальність. Секретар Ради національної безпеки й оборони Олександр Турчинов ще 2016-го пропонував запровадити персональну відповідальність директорів заводів за зрив держзамовлення.
Під грифом «таємно» варто залишити те, що стосується розробки нових зразків та науково-дослідних робіт. Щоб ворог не міг спрогнозувати напрямок розвитку української армії та передбачити появу нового озброєння.
У Польщі та США виконавці державного оборонного замовлення раз на рік звітують перед парламентськими структурами, замовником за кожним проектом. Звіт має відкриту й закриту частини. Таку практику теж треба брати за основу. Тоді будемо розуміти, що виконується добре, а з чим є проблеми.
Що дасть міжнародний аудит Укроборонпрому, про який завили недавно?
— Перевірку оголосили ще 2017-го. Визначили чотири міжнародні компанії-аудитори. Ішлося про юридичну та фінансову ревізію. Але ситуацію у цих сферах ми розуміємо й самі. Якщо міжнародні компанії за наші гроші ще раз нам це розкажуть, аудит матиме лише іміджевий, політичний сенс.
Торік керівництво Укроборонпрому казало, що їх цікавить технічний аудит. Хочуть отримати поради, як забезпечити злиття підприємств, шляхи та напрями переснащення з огляду на перспективну кон’юнктуру ринку – як зовнішнього, так і внутрішнього. Перевірка має показати найдієвіший шлях оптимізації.
Але це спрацює тільки після того, як запустимо приватизацію, відкриємо оборонні підприємства для іноземного капіталу. Будь-яка іноземна компанія, яка захоче стати партнером умовного заводу імені Малишева, сама сто разів проплатить якісний аудит, щоб зрозуміти перспективність цього союзу.
Сам концерн не може себе змінити? Як це має відбуватися?
— Укроборонпром розбив усі підприємства на кілька кластерів: авіація, суднобудування, радіолокаційні засоби, високоточна зброя і бронетехніка. Згодом вони мають стати акціонерними товариствами, які самостійно визначатимуть свій розвиток, позбудуться зайвого навантаження, налагодять стосунки із закордонними партнерами і будуть розвиватися за ринковими умовами. Укроборонпром як надбудова лише контролюватиме це. Стане холдинговою компанією.
Держава, відпускаючи оборонні підприємства у ринкове плавання, має гарантувати певний контроль, з огляду на потреби війська. З одного боку є експортні контракти, з другого — нагальна потреба виробляти бронетехніку, ракетне озброєння, ремонтувати літаки. Тому певна частка держави у цих акціонерних товариствах має зберігатися.
Лунають пропозиції ліквідувати Укроборонпром.
— Якщо нині прибрати координувальну роль концерну, робітники 41 збиткового підприємства через місяць вийдуть на страйк. Перерозподіл коштів — вимушена ситуація. Її не було б, якби з самого початку створення цієї структури ми пішли шляхом ліквідації «мертвих душ».
Але нині державний концерн «Укроборонпром» у своєму статусі як об’єкт господарювання дійсно увійшов у протиріччя з новими викликами та новими запитами внутрішнього та зовнішнього середовища.
Тому можна очікувати, що уряд внесе зміни до положення про Міністерство економічного розвитку та торгівлі, згідно з яким МЕРТ буде відповідати за формування та реалізацію оборонно-промислової політики. Бо нині за це, власне, ніхто не відповідає взагалі. Що дуже дивно.
А «Укроборонпром», у свою чергу, має реалізувати функції держави-власника, пришвидшити корпоратизацію оборонних підприємств і на тлі цього сам трансформуватися у керуючу – акціонерну чи холдингову – компанію.
Ці зміни можуть зменшити корупцію в оборонній сфері?
— Корупція пояснюється самою системою. Сьогодні в нас, на жаль, викривлені основні принципи економічних стосунків у «оборонці». У логіку діяльності підприємств закладені принципи завищення витрат. Система взаємовідносин між оборонним підприємством і тим же Міністерством оборони побудована таким чином, що будь-який керівник підприємства буде маніпулювати показниками, «збільшувати витрати», бо це призведе до збільшення маржі, яку заробить підприємство. Тому ця система ніколи не буде ефективно працювати на користь українського обороно-промислового комплексу. Адже за вірною економічною логікою задача будь-якої компанії за – це збільшення прибутку, в тому числі шляхом зниження витрат.
Якщо реалізуємо зміни, акціонерні товариства вироблятимуть техніку за максимальної рентабельності. Керівництво слідкуватиме, щоб не закуповували деталі втридорога. Тож треба змінити систему ціноутворення на військову продукцію, змістити фокус на ефективність.
Скандал в Укроборонпромі завдасть удару по співпраці України з НАТО?
— Це може датися в знаки, коли почнемо говорити про нові закупівлі озброєння у європейських країн чи реалізацію спільних проектів.
Ми зараз далекі від повного переходу на військові стандарти НАТО? Які маємо успіхи?
— Тема стандартів непроста. Є три групи: адміністративні, військові й технічні.
Перша — це взаємодія зі структурами НАТО на рівні бюрократії.
Військові стандарти — спільні підходи до ведення бойових дій. Їх відпрацьовують на військових навчаннях. Тут ми досягли найбільшого успіху.
Технічні стандарти — найскладніші. Недостатньо сказати, що наш новий БТР відповідає їм за критерієм кулестійкості. Цей стандарт має визнати сертифікована лабораторія. Ці заклади є в країнах Альянсу. Вартість перевірки одного БТРа на кулестійкість — 50-100 тисяч євро. Це важіль впливу на українську оборонну промисловість. Будь-яка європейська країна чи компанія, побачивши в нас конкурентів, може його використати і придушити.
Коли ми виготовляємо безпілотники, вказуємо, що вони мають відповідати певним стандартам. Але вимоги, що визначають особливості радіообміну при створенні цих апаратів, засекречені. Україна — не член НАТО, тому не може їх отримати, хоча наші військові намагаються вже не один рік.
Чим Україна може зацікавити Альянс?
— Вступ у НАТО — політичне рішення. З початком російської агресії ми вступили в нову парадигму безпеки. Договори почали тріщати. Кожна держава робить ставку на власні сили або регіональні групи. Під час російської агресії без допомоги США не обійтися. Стратегія Альянсу — це план, як Америка зможе захистити Європу. Наше місце в цьому процесі — на першій лінії зіткнення з військовою загрозою росіян. Виступаємо в ролі плацдарму та полігону. На нашій території вимушено тестують нове озброєння росіян, американців і наші власні розробки. Ми допомагаємо НАТО тим, що фізично існуємо. Є рубіконом, який стримує навалу.
Хотілося б мати більшу допомогу. Російська пропагандистська машина намагається розхитати західну позицію стосовно України. Ризикуємо опинитися один на один з агресором. Більше можемо розраховувати на допомогу Америки, ніж країн Європи.
У чому полягає основна сила нашої армії?
— За період бойових дій збільшили кількість особового складу, значно покращили технічне оснащення. Маємо на 95 відсотків укомплектовану армію за технікою. Ми впоралися із залізом, але створили тріщини в особовому складі. Лише з цього року почали активно збільшувати зарплатню військовим. 2018-го був великий відтік офіцерських кадрів із реальним бойовим досвідом.
Спроможність ведення бойових дій — це арсенал техніки, особовий склад, що вміє нею користуватися, і мотивація. Цей рік має створити новий стимул для особового складу. Залізяка нічого не варта без людини.
Нові зразки озброєння поки що не роблять погоди. Добре, що маємо достатньо відремонтованої радянської техніки. Далі в дію вступають нематеріальні бойові активи — навички та професійність солдатів і офіцерів, надійність системи розвитку й управління. Танки — це класно, але для їх роботи потрібен надійний зв’язок і розвідка.
Яку новітню військову техніку розробляють в Україні?
— Перелік чималий. Торік взяли на озброєння 22 зразки. Дев’ять — завершують державні випробування. Але постачання цієї техніки на передову може зайняти тривалий час.
Цього року мають випробувати ракетні комплекси «Нептун» (протикорабельні крилаті ракети. — Країна), «Вільха-М»(ракетний комплекс, створений на основі реактивної системи залпового вогню «Смерч» калібру 300 мм, здатний уражати цілі на відстані до 120 км. — Країна). Очікуємо на серійне виробництво «Вільхи» звичайної, БТР-4, БТР-3 у більшій кількості, ніж 2018-го. Але значною мірою досі покладаємось на відремонтовані радянські моделі.
Важливий елемент — початок виготовлення боєприпасів великого калібру.
Українське суспільство, держава, армія готові до можливого наступу Росії?
— Росіяни зазнають значних втрат у разі наступу. Це — один зі стримувальних факторів для Москви. Кремль зацікавлений у розхитування ситуації в Україні через політичну складову. Для них це — найефективніший важіль. Думають, що зможуть змінити нашу систему влади гібридно-політичним шляхом.
Війна триває не тільки на полі бою, а й в наших головах. Коли починаємо сумніватися у правильності наших дій, поступово наближаємось до поразки. У цьому сенсі сила російської пропаганди та слабкість нашої можуть зменшити підвалини українського спротиву.
Росія і США анонсували свій вихід із договору про ракети середньої та малої дальності. Які наслідки цього можуть бути для України?
— Коли розриваються будь-які стримувальні угоди, посилюються ризики. Договір обмежував кількість ракетного озброєння в Європі з обох сторін. Його поява спричинить нову загрозу. Інші країни реагуватимуть на них створенням свого ракетного озброєння або системи боротьби з ним. Це запустить гонку озброєнь. Україна тепер може мати ракети з дальністю до 500 кілометрів без обмежень. Але розрив договору має набагато більше негативних наслідків.
Чого війна навчила українське суспільство, владу? Які уроки нам ще треба усвідомити?
— Маємо великий прогрес в армії, але зовнішні загрози набагато більші. Треба шукати інші варіанти оборонної стратегії, яка ґрунтуватиметься не на збільшенні кількості особового складу чи танків. Повинні переглянути підходи до створення війська. Запит на реформу в суспільстві є.
Яку армію нам треба будувати?
— Ми збільшили її кількісно. Та якщо Росія втричі наростить чисельність військ, це не означає, що маємо робити так само. Бо не зможемо утримувати своє військо. Треба шукати асиметричні шляхи захисту, вразливі точки противника. Це має бути інша стратегія оборони — гнучкіша й адаптивна армія.
Ангеліна КОВАНДА, Сергій ДЕМЧУК
P.S.
Президент України Петро Порошенко наголошує, що за останні п’ять років було не просто відроджено українське військо, налагоджено його підготовку та забезпечення, а й відновлено виробництво оборонної продукції.
Він підкреслив, що йдеться про «той прогрес, який ми продемонстрували, в тому числі і щодо розвитку ракетних технологій, використання напрацювань, які були в наших конструкторських бюро».
Глава держави зазначив, що йдеться, зокрема, про успішні випробування крилатої ракети. Він зауважив, що таких ракет в Україні не було, бо ракету Х—55 ми віддали ще на початку нашої незалежності в кінці 90-х років. За його словами, зараз успішно пройшли випробування абсолютно нових і унікальних ракет «Вільха — М», які мають і набагато збільшений радіус дії, і набагато вищі показники точності.
«Це те, чого нам конче не вистачало в 2014 році. І те, що було розпродано, розграбовано. Багатьох це просто не цікавить, що тоді відбувалося», — наголосив Петро Порошенко.
«Якщо говорити про об’єктивність — як вирізалася зброя за ціною металобрухту, як розпродавалися шпиталі, як знищувалися військові містечка, як розпродавалися цілі ракетні комплекси… Це не просто переписка. Це злочини, які не мають терміну давності», — додав він.
Сьогодні ж ситуація кардинально інша, констатував Президент. «Сьогодні, я хочу наголосити, що в нас є величезні здобутки і в системі радіоелектронної боротьби, і в системі протиповітряної оборони, і в системі ракетних ударів, і в системі модернізації нашої бронетехніки, і в багатьох-багатьох інших», — сказав він, зауваживши, що у цьому велика заслуга саме працівників оборонно-промислового комплексу, адже вони за короткий термін здійснили випуск, провели випробування і поставили продукцію на серійне виробництво.
«Я твердо переконаний, що за ці п’ять років ми не просто „з нуля“ відродили армію, а відродили з „мінусових“ позицій», — підкреслив Глава держави. Він повідомив, що у 2014 році під час російського наступу «багато було моментів, коли в нас від лінії фронту до Києва не було жодної бойової частини».
«І ми намагалися в 2014 році значно активізувати розбудову підрозділів територіальної оборони — готувалися до найгіршого сценарію. І мені приємно, що тоді нам вдалося мобілізувати державу і мобілізувати волонтерський рух, щоб були найкращі прояви добровольчого руху. І в цих умовах ми зробили неможливе», — наголосив Петро Порошенко.
«Бо на створення однієї бригади натівські генерали казали, що потрібно мінімум п’ять років, а щоб створити армію — потрібно десятки років. І коли вони приїжджають і бачать що вдалося зробити за три, чотири, п’ять років… Йдеться не лише про систему забезпечення, не лише про систему підготовки, не лише про систему переозброєння, не лише про систему запуску оборонної промисловості, а й про рівень мотивації, рівень координації. Рівень взаємосумісності з країнами НАТО на сьогоднішній день просто вражає», — додав Президент.