Мне Украина сейчас напоминает обезглавленного дракона. Потому что наши отдельные люди, команды, структуры — продолжают бороться. Но нужно ли это нашей новой власти — уже вопрос.
— Нафтогаз давит на Газпром. Но «наверху» есть неуверенность, что стоит и дальше давить на Москву.
— Гаага подала нам хороший знак. Но я сомневаюсь в нашей власти — а не попросит ли она замять это дело, отозвав свой иск?
— добровольцы рвутся защищать наши территории. А «головы» во главе Украины и нет. Нет четкой позиции верховного главнокомандующего.
Я не знаю, есть ли название этому эффекту — когда одна Украина борется, а другая — капитулирует и ссытся от страха перед Путиным. Одна Украина сильная как сталь, а вторая — прогибается, как малороссия, виляя хвостом и пятясь назад.
С одной стороны, хорошо, что есть некая инерция — в процессах, запущенных за последние 5 лет, и направленных на защиту наших интересов. Если что-то работает — то не благодаря «новым лицам», а вопреки. С другой стороны — есть зацементированное, стабильное и теперь уже может быть вечное желание части Украины защищаться.
Но наряду со всем этим мы имеем некую «официальную» Украину, в лице новой власти, которая позорит нас и на международной арене, и перед агрессором.
Представьте группу людей в горах или пустыне, идущую за проводником. Не стало его — сбежал, погиб, сошел с ума. И люди вынуждены спасать себя сами. Вот так и Украина.
Сама.
Как может.
По инерции и теперь уже не надеясь на проводника.
Хочуть арештувати військових через сфабриковану справу про броніки.. і подумалося тут мені… А де блть ваші броніки? В чому ж будуть ходити військові на передовій, якщо ви кажете, що ці броніки погані?
Погане харчування в армії, що ваші ручні суди його скасовують? — А де ваше добра система харчування?
Погані судова реформа Порошенка була? — А де ваша добра судова реформа?
Погані реформи були за Порошенка, багато крали? — А чому в Порошенка в бюджеті були гроші, а ви не виконуєте план по доходах і ріжете видатки?
Погані дороги будували за Порошенка? — А де ваші добрі дороги?
Де ХОЧА Б ЩОСЬ КОНСТРУКТИВНЕ від цієї влади, хоч якась цеглинка, докладена в дім під назвою «Україна».
Нічого. Абсолютно. Продовжується обсирання попередників і видавання заслуг попередників за свої заслуги.
Спочатку була розтоптана Конституція, потім знищили парламентаризм, пізніше узурпували владу на всіх щаблях: розігнали ЦВК, Верховний Суд, намагаються знищити місцеве самоврядування в Києві. Кілька місяців затикають рота журналістам: обшукують Телеканал «Прямий», викладають дані на працівників Радіо Свобода, зневажають журналістів «які їм не треба».
Але то були квіточки. Сьогодні влада вирішила витиснути чи не найголовніше що було в нашій країні — СВОБОДУ СЛОВА. Указ про розробку «стандартів новин» це ніщо інше як бажання підпорядкувати собі всі засоби масової інформації, присікти інакодумство та незалежні медіа, зробити із журналістів слухняних маріонеток. Це нагадує мені Росію раннього путінізму.
Згідно з указом потрібно «розробити механізми запобігання розповсюдження недостовірної інформації». Все було б добре, якби такі речі не стали предметом маніпуляції та переслідування тих хто доносить правду. А «суд» вже вирішить хто винен, а хто ні. Знаємо цей «суд». Не треба.
З іншої сторони, мусимо контролювати потік інформації від пропосійських ЗМІ в Україні, які постійно посягають на територіальну цілісність держави. Це інше питання. Таких ЗМІ апріорі не має бути у воюючій державі.
Проте, у випадку нашої влади, спираючись на досвід того що вже відбувається в країні, бачимо, що владна команда намагаюється зробити все щоб закрутити гайки свободі слова та інформації в Україні.
Не вийде.