Все це «збивати не стріли, а вбивати лучників», яке пропонують навіть американські генерали, це черговий офіс простих рішень. Практика показує, що навіть США з Ізраїлем змогли лише підірвати, але не гарантовано знищити іранський потенціал виробництва ракет і можливість здійснювати пуски.
Але як приклад моделі розвитку, їх можна брати.
Можливість іноді раз на місяць вражати іскандери в нас є і зараз. Це не рішення. За допомоги партнерів відсоток знищення пускових можливо вдасться збільшити. Але нас цікавить не підняти відсоток знищення з 3% до 14%, а на порядки.
І робити це вміє фактично лише авіація.
Щоб орківський ОТРК після пуску по Києву не мав змоги згорнутися і втекти з позиції, а щоб в нього через 30 сек гарантовано прилітала наша ракета, потрібний комплекс засобів:
1) супутникова розвідка, яка без вікон і сліпих плям, і без витрати часу на запити до союзників, 24/7 діє повністю в інтересах України.
2) півдесятка літаків ДРЛВ, які теж 24/7 без перерв фіксують цілі на сотні км вглиб ворожої території.
3) бойові літаки на чергуванні в небі, бажано уже над Брянською областю, з далекобійними засобами ураження повітря-поверхня, і окремо літаки з ракетами повітря-повітря для захисту перших.
Більш того, оскільки зараз Росія вже виводить на орбіту свій Рассвєт, то нам вже пора думати і про засоби ураження ворожих супутників в космосі. Тобто про війну в космосі.
Тобто Україні необхідні повноцінні Повітряно-космічні Сили.
Не більше і не менше.
Так звучить складно. Але нації в різні часи вибудовували власні системи для виживання. В археології навіть України видно періоди раптового виникнення систем укріплених городищ проти рейдів пробзділих кочовиків. Побудова флоту козаками, стратегія здійснення відплатних акцій на узбережжя ворога, нав’язання йому наших умов це теж вибудовування такої захисної системи. Над флотом Ф-35 в свій час задумалися ізраїльтяни і тепер літаки-невидимки літають в небі Ірану знищуючи цілі до Тегерана.
Тобто побудова Повітряно-космічних Сил України мала б стати проектом загальнонаціонального масштабу. На роки. Якщо ми звісно не хочемо, щоб Росія поступово зруйнувала нам тил, витиснула населення за кордон, і завоювала нас через банально поступове зниження мобілізаційного потенціалу на дальній дистанції.
От тільки є проблема: наша поточна влада не здатна здійснити такий якісний стрибок.
Чиновники призначені Зеленським три роки не можуть навіть запустити власне масове виробництво КАБів.
Тобто висновок: побудувати Воєнно-космічні сили України Зеленський не здатний.
Ось і все.
Тому картонки мали б вимагати не відновлення якогось чинушки Зеленського, а відновлення свободи слова. В державі потрібно відновити процес суспільної дискусії. Щоб банально в ефір міг вийти політичний конкурент і сказати: Зеленський не справляється, а я умний, пропоную таке і таке. І тоді Зеленський в ранкових зведеннях отримує зворотню комунікацію, бачить ріст політичних рейтингів опонента і починає рухатися активніше.
А без цього Зеленський буде вчитися на пересічних жабах ще довго. У нього все харашо і так.
===
.
Коли українців закликали вболівати за футбольний матч Ізраїль-Іран, забули попередити про ракети до Петріот. Що їх виробництво обмежено, вони закінчаться, і у нас настане жопа.
.
А тепер не тільки розтринькали вироблений запас, а ще й майбутнє виробництво на роки вперед розписали на чергу між багатими близькосхідними клієнтами.
Тобто у нас ракет нема зараз, але й не буде ще дуже довго.
А от у Росії є, бо наша розвідка за Буданова вчергове прошляпила плани ворога — ми не побачили ворожі замисли наростити виробництво саме балістики. Бо Буданов налаштував ГУР займатися чим завгодно — диверсіями, переговорами, штурмовими операціями, — але не прямими задачами: дізнаватися плани ворога. Тому Україна постійно змушена реагувати постфактум, а не зривати ворожі плани заздалегідь.
Накладається це все на скасовану в 2019 році ракетну програму, коли виробництво нашої власної балістики Сапсан було зупинене повністю. Бо по-перше, російська агентура в оточенні Зеленського знала, куди бити, а по-друге, начальником генштабу Коломойський призначив дружка своєї ОЗУ Хомчака, який в 2019 році казав (дослівно): «мені ракети не потрібні — я їх на війні не використовую».
Тому роботи над нашим ОТРК було відновлено пізно, лише в 22-му році. Але і після початку вторгнення влада не приділяла їм достатньої уваги до 2024. Бо носилася з ідеєю: «нам дадуть».
Анатомія провалу має конкретні причини і конкретні імена.
І зараз ми не маємо змоги не тільки на оборонні дії, а й на дії у відповідь.
Ми не можемо зруйнувати ключові точки виробництва російської балістики, бо дрони не пробивають дахи капітальних радянських споруд.
І ми не можемо вдарити по ТЕЦ у Москві (чи хоча б вокзалу), щоб створити ворожій столиці паритетну загрозу, і примусити до миру.
А ще наша столиця ближче до спільного кордону ніж ворожа. Бо в попередні століття Москва віджала землі Чернігівського князівства. І тому іскандери б’ють з брянської області і ще довгий час підлітатимуть за 2 хвилин, а наші сапсани, навіть коли вони з’являться, даватимуть російській ПРО в два рази більше часу на реакцію.
Якби Зеленський мав совість, він би давно визнав помилки і пішов. Але ми обрали президентом носія чужиннецького менталітету. Тому ще довго будемо намазувати на хліб безсовісну хуцпу і платити життями за «маю право на помилку».
