Через низьку якість відео точно ідентифікувати тип бойової машини складно. Втім, характерні елементи пускової установки — зокрема конструкція кабіни, розташування апаратного відсіку та форма транспортно-пускових контейнерів — вказують саме на RBS-15.
Додатковою ознакою є робота двох двигунів, розміщених по боках фюзеляжу, що є типовою рисою цієї шведської ракети.
Варто нагадати, що про передачу Україні шведських протикорабельних ракет вперше заявляли ще у 2022 році. Відтоді публічно підтверджувалася наявність лише одного типу — легких RBS-17.
RBS-15 — це сімейство протикорабельних крилатих ракет шведської розробки, створених компанією Saab. Ракета призначена для ураження надводних цілей, але також має обмежені можливості для ударів по наземних об’єктах.
Комплекс розроблявся з кінця 1970-х років як відповідь на потребу Швеції у далекобійній протикорабельній зброї, здатній діяти в умовах активної протидії.
Перша версія була прийнята на озброєння у 1980-х роках і з того часу неодноразово модернізувалася.
Сучасні модифікації, зокрема RBS-15 Mk3 та Mk4, мають дальність понад 100 км (залежно від версії), оснащені інерціальною навігацією з GPS-корекцією та активною радіолокаційною головкою самонаведення на фінальній ділянці польоту.
Ракета здатна летіти на малій висоті над водою (sea-skimming), що ускладнює її виявлення та перехоплення.
RBS-15 може запускатися з різних платформ — кораблів, берегових комплексів і літаків, зокрема винищувачів JAS 39 Gripen.
Варто зазначити, що ВМС України, найімовірніше, отримали версію Mk2 з дальністю до 70 кілометрів.
militarnyi.com
Шведські крилаті ракети RBS-15 вперше відпрацювали по російській військовій інфраструктурі в Криму. Удар прийшовся по буровій платформі «Сиваш», яку російські військові перетворили на повноцінний військовий вузол у Чорному морі.
У ніч на 6 квітня українські сили провели комбіновану операцію. Морські безпілотники, повітряні дрони та крилаті ракети RBS-15 одночасно атакували платформу «Сиваш». На ній розміщувалися системи радіолокаційного спостереження, вузол ретрансляції зв’язку, обладнання радіоелектронної боротьби, системи ППО ближнього радіусу дії, а також підрозділи російського спецназу та озброєння для боротьби з морськими дронами.
Фактично це була точка, яка давала російській армії «очі» над значною частиною Чорного моря.
Цієї точки більше не існує.
Тепер про головне — чим саме її знищили.
RBS-15 — шведська крилата ракета виробництва компанії Saab. Дальність — понад 300 кілометрів. Бойова частина — приблизно 200 кілограмів. Для розуміння масштабу: це потужність, яка здатна повністю знищити великі стаціонарні об’єкти, включаючи радіолокаційні станції, командні пункти та системи ППО.
Але ключова характеристика не лише в потужності.
Ця ракета летить на наднизькій висоті — буквально 2–3 метри над водою. Для радарів вона з’являється тільки в останні секунди перед ударом. Система ППО просто не встигає відреагувати.
Україна застосувала її не окремо, а разом із роєм дронів.
Дрони перевантажують російські радари десятками цілей. Частина з них — приманки. Частина — реальні ударні безпілотники. У цьому хаосі летить ракета з 200-кілограмовою бойовою частиною. ППО бачить загрозу занадто пізно.
Російська оборона просто не витримує логічного навантаження.
Окрема проблема для російських комплексів ППО — принцип наведення RBS-15. На відміну від протирадіолокаційних ракет типу AGM-88 HARM, які орієнтуються на активний сигнал радара, шведська ракета здатна знаходити ціль навіть тоді, коли радар вимкнений. Вона орієнтується не тільки на сигнал, а й на радіолокаційний контраст і геометрію об’єкта.
Тобто варіантів у ППО немає.
Увімкнув радар — став мішенню.
Вимкнув — все одно знайдуть.
Тепер стратегічний рівень.
Платформа «Сиваш» була важливим елементом морського контуру оборони Криму. Вона розширювала радіогоризонт російських систем, дозволяла контролювати рух українських сил у морі та забезпечувала зв’язок між різними військовими об’єктами.
Коли такий вузол зникає, оборона просто сліпне.
Через цю «сліпу зону» починають проходити удари по інших об’єктах. Саме тому майже одночасно відбуваються атаки по інфраструктурі на узбережжі, включаючи нафтотермінал «Шесхарис» біля Новоросійська.
Спочатку знищуються «очі» системи. Потім відкривається коридор для ударів.
І тут починається найцікавіше.
Україна вже має власні далекобійні безпілотники з бойовими частинами 50–100 кг, які регулярно б’ють по складах, нафтобазах, аеродромах та системах ППО. Тепер до цієї системи додається крилата ракета з бойовою частиною 200 кг.
Формується нова модель війни.
Дешеві дрони перевантажують оборону.
Точні ракети добивають критичні об’єкти.
Російська ешелонована система ППО, яка повинна була захищати Крим, починає втрачати ефективність через перевантаження.
Але є ще один фактор, який для Кремля значно небезпечніший — стратегічна невизначеність.
Точна модифікація ракети не відома. Версія RBS-15 Mk3 має дальність понад 300 км. Але нова модифікація Mk4, яка зараз розробляється, заявлена на дальність близько 1000 км.
Якщо хоча б частина таких ракет потрапила до України, географія війни різко змінюється.
Тоді під ударом опиняється не лише Крим або Краснодарський край. Тоді під ударом опиняється вся європейська частина Росії.
Москва. Нижній Новгород. Санкт-Петербург.
Навіть якщо таких ракет небагато, сам факт їхнього існування змушує Росію розтягувати систему ППО на тисячі кілометрів.
А розтягнута ППО — це слабка ППО.
Окремо варто сказати про роль Швеції.
Саме компанія Saab виробляє ракети RBS-15. Вона ж створює літаки дальнього радіолокаційного виявлення Saab 340 AEW&C, які передаються Україні. Крім цього, Швеція фінансує нові системи боротьби з безпілотниками та зенітні комплекси. Один із контрактів на такі системи оцінюється приблизно у 400 мільйонів доларів, а пакети військової допомоги вимірюються мільярдами.
Фактично формується ціла технологічна екосистема.
І саме тут проявляється головна різниця між двома моделями війни.
Україна воює мережею технологій: дрони, супутниковий зв’язок Starlink, західні ракети, власні розробки, цифрове управління, розвідка партнерів.
Росія воює логікою радянської вертикалі: масовані РСЗВ «Смерч», «Ураган», «Торнадо-С», величезні залпи по площах. Ця модель працювала у війнах XX століття. Вони досі використовують дорогі, дефіцитні та абсолютно безглузді системи площинного типу. Це тупа зброя терору, яка випалює площі, швидко демаскує себе і миттєво знищується нашими дальніми системами. Днями цілу базу цих «Торнадо-С» рознесли вщент. У Росії немає і ніколи не буде нічого подібного до HIMARS, M270 чи RBS-15.
Саме тому п’ятий рік війни виглядає для Кремля настільки дивно. Армія з колосальними запасами техніки починає програвати технологічну гонку державі з набагато меншою економікою.
Тому що тепер війну виграє не кількість заліза.
Удар по «Сивашу» — це демонстрація нової архітектури війни: рій безпілотників, високоточні ракети, цифрове управління, мережеві удари.
Ця комбінація поступово вибиває російську ППО з Чорного моря.
Тиск на Крим буде тільки зростати.
Технологічна інерція війни запущена. Україна отримує все більше інструментів далекого удару. Росія намагається латати дірки у своїй ППО, але кожна нова система одразу стає пріоритетною ціллю.
Фінал цієї логіки досить очевидний.
Чим більше таких ударів — тим швидше Крим із «непотоплюваного авіаносця» Росії перетворюється на величезну військову пастку, яку доводиться захищати дедалі дорожчими ресурсами.
А коли оборона території починає коштувати більше, ніж сама територія — система починає руйнуватися сама.
Саме цей процес зараз і почався.
