Зараз дуже популярною є теза: «Якщо ми не доб‘ємо Росію зараз, вона накопичить сили, виправить помилки й повернеться сюди з війною знову». Теза благородна, ефектна, але повністю не актуальна.
1. Покінчити з Чекістаном без окупації його території неможливо. У нас немає на це ресурсів, тим паче, що на своїй землі московити можуть битися ефективніше, ніж у нас.
2. Захід не буде підтримувати нашу військову інвазію до РФ, бо це робить ядерну війну практично неминучою. Думаю, в таких умовах і наш рівень втрат виходить на рівень неприйнятних.
3. Все це абсолютно не означає, що майбутня війна з Московією є неминучою. З простої причини: мир злякався достатньо, щоб не дозволити більше існування такої країни, принаймні, в нинішніх кордонах і з ядерною зброєю. Думаю, й гроші в неї (чи в тому, що від неї залишиться), з‘являться не скоро. По-перше, санкції. По-друге, неминучі репарації. Це надовго. А коли вони їх виплатять, то попит на нафту та газ буде суттєво менший. Ера ситості в них добігла кінця.
4. Удушення Чекістану йтиме не військовим, а економічним шляхом. Це суттєво зменшує шанс ядерного конфлікту, але результат забезпечить обов‘язково. Маю враження, що обсяг військової допомоги нам частково визначається саме тією обставиною, що на нас поклали завдання максимально виснажити московитів.
Відповідно, й сучасна модернова армія їм у ближчі десятиліття не світить.
5. Натомість, українську Захід буде озброювати, тренувати, навчати, забезпечувати найповнішою інформацією. Я не знаю, як швидко піде інтеграція в НАТО, але те, що нас перетворюють на передовий форпост демократичного світу — факт очевидний.
5. Розуміє Путін чи ні, але він уже півень із відрубаною головою, який бігає по подвір‘ю й заливає все навколо кров‘ю.
На жаль, поки що не своєю, а нашою
