Один із провідних снайперів ЗСУ Василь Б. (прізвище не вказано в цілях безпеки) провів відпустку в Києві та обурився тим, що люди в столиці забули про війну. В інтерв’ю «Главкому» військовий зізнався: його вразило, що у Києві й досі слухають російський шансон. Снайпер закликав киян схаменутися, стати більш відповідальними та зосередитися на тому, що потрібно працювати задля перемоги України над ворогом.
«Перед Днем Незалежності я був чотири дні у Києві. Ми винаймали квартиру, бо в цілях власної безпеки відмовилися проживати на території військової частини. Ввечері у цивільному одязі ходили до закладів поїсти. І враження, яке склалося, спостерігаючи за людьми, – повне нерозуміння того, що у країні війна, у них свято. Запам’яталося в одному із закладів група чоловіків до 40 років, яка замовляла поставити шансон. Тобто людям байдуже, що вони слухають. Певно, собі думають, що я донати перераховую і цього достатньо. Але я вам навів вартість далекомірів, до прикладу. То чи сильно допоможуть умовні 100 гривень від чоловіка, який замовляє шансон? Чесно вам скажу, на це боляче дивитися», – розповів снайпер.
На його думку, кардинально щось змінити у свідомості людей дуже важко, їх змусить задуматися лише страх. «На жаль, обставини, які можуть змінити ситуацію, не добрі. Напевно, потрібно щоби ворог знову захопив Київщину? Тільки тоді люди почнуть ворушитися. Але ворушитися почнуть у бік кордону, а не в напрямку фронту, аби захистити свою домівку, родину і цінності. Багато друзів виїхали за кордон після війни, бо воювати не хочуть», – розповів військовий.
Євгеній Прокопенко
Я точно не зумію так написати. Тому зберігаю тут пост Юрий Касьянов. Пост написаний до нападу на Ізраїль.
І так, Юрій на війні. І він знає, про що пише.
«Може так статися, що за два роки після початку великої війни ми опинимося в тому ж місці, з якого все починалося. А може трапитися так, що місце це виявиться ще гіршим, ніж на початку війни.
Які у нас досягнення? Не здали Київ. Стримали натиск на сході. Повернули назад частину окупованих територій. Створили нові бригади і підрозділи. Отримали західну техніку й озброєння. Вгризлися в оборону ворога на південному напрямку. Навчилися збивати «шахеди». Почали запускати наші далекобійні дрони. Дрони стали закуповувати і використовувати ще більше. Атакували кримський міст, атакували москву, атакували бєлгородську область…
Що у мінусах? Консолідація влади й активної частини суспільства, яка була на початку війни, залишилася в минулому. Єдність країни підривають корупційні скандали, нападки на політичних конкурентів, непрозора система державного управління, суперечлива система військового командування, кумівство, соціальна несправедливість.
Інформаційний простір монополізований владою. Економіка країни не переведена на військові рейки; масове безробіття поєднується з відсутністю робочих місць на оборонних підприємствах.
Отримуючи мільярди західної допомоги, зокрема, на оплату праці чиновників і бюджетників, ми примудряємося витрачати мільйони «своїх» грошей на сумнівні «інфраструктурні» проєкти.
У той час, як сотні бійців гинуть і стають каліками щодня, «еліта» країни продовжує жити заможно і «красиво», роблячи гроші на війні, на поті й крові.
Наші політичні діячі та полководці — добре, що не всі — змагаються в піар-компаніях, обіцяють великі прориви та швидкі перемоги, не кажуть правди, не налаштовують товариство на потрібну і неминучу довгу криваву боротьбу. І самі нічого не роблять для цього.
Військові дії і «секретні» військові операції нерідко проводяться не тому, що це потрібно на війні, а тому, що “так треба політично», задля «красивої картинки». ТікТок- війна заполонила ефіри, створюючи хибне відчуття великих перемог малою кров’ю.
Попереду нас чекає довга, важка зима. Противник робитиме все, щоб залишити наш тил без тепла і світла. Ракетні обстріли і масовані нальоти дронів стануть ще більш жорстокими і безперервними. Жодної системи ППО — тим більше нашої — не вистачить на боротьбу з цією навалою.
Крім того, щоб випрошувати системи ППО, ми мусимо готувати бомбосховища, генератори, пункти обігріву, польові шпиталі для цивільних уже сьогодні. Ми маємо готувати наші армади далекобійних дронів, бо найкращим способом боротьби з дронами і ракетами противника є знищення їх ще на заводах і в місцях запуску.
Нам вкрай важливо розгортати власне виробництво зброї та боєприпасів. Десятки тисяч дронів, снарядів, мін, набоїв, гранат, гвинтівок потрібно виготовляти в країні щомісяця, у різних регіонах, у підземних і замаскованих приміщеннях. Треба будувати заводи, бомбосховища, бетонні споруди оборони, а не перекладати асфальт і міняти бруківку.
Необхідна нова масштабна мобілізація. Треба про це чесно сказати. Доведеться знижувати мобілізаційний вік — міцних старих уже майже не залишилося. Не може ефективно воювати армія, в якій середній вік солдата перевищує 45 років.
Потрібні свіжі сили, нові бригади. Ворог нарощує свої ударні кулаки і готується перейти в контрнаступ. Вірити у ЗСУ вже недостатньо. Ми всі повинні бути в ЗСУ, або тими, хто допомагає ЗСУ, або тими, хто виробляє зброю, копає окопи, будує бетонні укріплення.
Війна закінчиться швидко, якщо ми перестанемо боротися.
Ворог грає у довгу, розраховуючи на політичну кризу в США, на повернення до влади ізоляціоністів, на втому Заходу від війни, на протистояння Китаю та Америки, на страх перед глобальним ядерним конфліктом.
Ми можемо опинитися знову одні на цій війні, віч-на-віч у битві з імперією. І якщо ми програємо цю битву, вона стане останньою у цьому столітті для нашої нації та нашої країни.
Гасло “воля або смерть” сьогодні як ніколи актуальне».
На світлині — автор поста, 27 лютого 2022 рік.
